Вкрадене дитинство: неефективна шкільна освіта, або чому серед двієчників більше геніїв
По-перше, ніхто не збирається ображати вчителів. Їхня робота – сіяти розумне, добре, вічне… а навчають дітей у школі вони за програмами, затвердженими Міністерством освіти і науки. Часто педагоги самі не згідні з тим, як повинна викладатись певна дисципліна. Є між вчителями і творчі особистості. Які урізноманітнюють суху подачу предмету власними авторськими винаходами. Але є й такі, які від норм не відступають ні кроку.
По-друге, щодо самих дітей. Чому навіть відмінники ненавидять школу? Невже ця теза не насторожує? Адже теоретично, дитина, яка має хороші результати навчання повинна б ставитися до рідної альма-матер із особливою любов’ю… та де там! Перед самостійними і контрольними у тих, хто добре вчиться мало не починається істерика: а що буде, як я напишу, яку отримаю оцінку? А все через те, що в нас досі у головах живе радянська школа… не в учнів, звісно, а в їхніх наставників. Навіть якщо педагог молодий, то неодмінно в університеті його вчив хтось зі старих викладачів, який і передав студенту не тільки теоретичні знання, але й практичні підходи до професії, які полягають у методі ЗАЛЯКУВАННЯ. А яка ж може бути любов там, де страх?!
Заглянемо в традиційні закарпатські родини. Кожна сім’я виховує своє чадо по-своєму. І навіть за кілька хвилин гостювання у незнайомих людей видно стосунки між батьками і дітьми. Там, де панує любов, діти і привітні, і добрі, і щирі… І навпаки, там де до малюка вибирають силові методи – існує тільки непокора і ненависть… так-так.. такі діти ненавидять батьків.
Саме так і зі школою. Мозковий штурм із назвою «оцінка» базується саме на таких принципах.
Слід зазначити, що в цьому році молодша ланка почала вчитись за новою програмою, дітям не ставлять ні одиниць, ні дванадцяток. Це, безумовно, добре, але… Одразу у п’ятому класі на них чекає ще більший стрес, коли у щоденниках з’являться перші оцінки.
Ніхто не каже, що шкалу оцінювання знань потрібно відміняти, але підхід до освіти однозначно потрібно не просто переглянути, а перевернути, як кажуть, із ніг на голову… При чому, не тільки у нас.
Адже чому найчастіше геніями стають саме ті, хто погано вчився у школі? Скажімо, фізик Альберт Ейнштейн постійно сперечався з учителями і вважав, що вони придушують творчі думки замість того, щоб заохочувати дітей фантазувати, через що отримував погані оцінки. А письменник Максим Горький закінчив всього два класи. Крім того, гірше Ісаака Ньютона вчився лише один хлопчик, якого визнали божевільним, Чарльза Дарвіна вчителі теж вважали тупим, адже він любив поспати під час уроків, Білл Гейтс також був звичайнісіньким двієчником… Цей список можна продовжувати до безкінечності…
Виходить, аби бути мудрим, не обов’язково добре вчитися… А ще логічніше – школа дає не ті знання, які потрібні в дорослому житті. Скільки тільки справді зайвих предметів вивчають учні, скільки годин їм доводиться просиджувати над виконанням домашніх завдань (у середньому шестикласник вчиться вдома не менше чотирьох-п’яти годин, а що казати про випускників, які готуються до ЗНО). А це, до речі, навіть суперечить санітарним нормам і може зашкодити здоров’ю підлітка.
Виходить, що від наших дітей просто крадуть дитинство!
Про що ця стаття? “Без оцінок – добре, але…”, “з оцінками – погано”, “бути двієчником – добре, може генієм станеш”. Одна правда – “школа дає не ті знання, які потрібні в дорослому житті”. ОК, а де пропозиції щодо знань, які потрібні? І як зробити, аби дитина йшла до школи із задоволенням?
Шестикласник вчить уроки 5-6 годин? Покажіть хоча б одного такого учня?! Діти зараз біля планшету час проводять, ніж на вулиці, куди їх навіть виганяти приходиться аби погуляли.
Далі, що це за “практичні підходи до професії, які полягають у методі ЗАЛЯКУВАННЯ” – що це за маячня??? Залякування у школах є, і це здебільшого стосується осуду за ПОГАНУ ПОВЕДІНКУ, а не навчання.
Шановна, моя дитина вчиться у шостому класі і виконує домашні завдання по 5-6 годин. Так, вона відмінниця, але ці знання у дорослому житті для неї нічого не дадуть. Кажу так, бо сама була відмінницею і в житті все довелося вчити потім з нуля. За фахом, між іншим, я філолог. Правда, працюю на іншій роботі.
А за погану поведінку осуд (та й залякуваня також) не повинен бути. Через поведінку дитина виявляє індивідуальність, яку намагаються вбити підтосовуванням особистості під загальноприйняті шаблони.
Не підтримую попередню коментаторку і ось чому. Бачила дуже повчальну ситуацію на власні очі. Їде мамаша з дитиною років 8, дуже непосидючою і вертлявою, ну це ладно вже, але ця дитинка постійно тикає своїми брудними черевиками по білій юбці дівчині, яка поруч зі мною стоїть, і я бачу, що робить це спеціально. Дівчина звернулася до тієї мамаші з проханням вгамувати те “чадо”, на що та сказала, що вони виховують дитину за якоюсь системою, коли дитині все дозволяють (і тим підтримують її “індивідуальність”?)… Я вже хотіла поставити цю мамашу з дитиною на місце, але поруч виходив хлопець і дуже красиво цю ситуацыю розрулив − витяг з рота жуйку, наліпив прямо на лоб тій горе-мамці і каже: “Мене теж по цій системі виховували”.
Не буду писати тут про недоліки тої системи, але визнаю, що НЕ ВСІ діти готові її сприйняти, і уж точно − не всі батьки мають її давати дітям, адже самі не взмозі прийняти рішення про доцільність такої системи для власної дитини. Уседозволеність, як результат подібних систем, ще ніколи на 100% себе не виправдовувала і ніколи цього не зробить. Як би дитину не виховували, а контроль батьків обов’язковий. Скажу відверто, досвід підказує, що і за деякими батьками теж потрібен контроль))