Як баба Анця гриби продавала
Баба Анця – заядла грибарка, добре знається на дарах лісу. Уміє вона знаходити гриби і восени, і весною, і влітку, навіть взимку… правда, у коморі. Та й хазяйка стара непогана – і засушить грибочків, і замаринує, і відварить та в морозильну камеру складе… як білочка… майже.
Взяла вона з комори трохи сушених, трохи маринованих – і гайда до Ужгорода на зелений ринок. Розмістилась і нахвалює крам.
-Беріть, – каже перехожим. – Дуже дешево даю!
-А по скільки? – цікавиться чоловік, що проходить повз бабу.
-Та 200 гривень за кіло сухих біляку, – радісно відповідає стара.
-Ой… ви що, бабко! Я кілька днів тому за 150 купив, – сердито зауважує незнайомець.
-Паночку, пак і долар каждий день «росте», не лише гриби! – щебече баба Анця.
-Ну і що! Ви ж їх не в Америці збираєте, – відказує перехожий і йде далі.
Стоїть баба далі, нудьгує. Починає заводити розмову із сусідкою, що картоплю продає.
-Я не всякі беру, – зізнається. – Дідо розказувував, що в них усе село отруїлося якимось грибами, коли ун малим був.
-Як? – дивується жінка. – Зразу всі?
-Та нєт. Отровився один. А другі дале на поминках ся їх наїли.
-То, може, біля якоїсь отрути росли, або переплутали їх. Я вже тридцять років гриби готую і все добре. Правда, був і в мене один курйоз. Прийшла сваха, а я накрила стіл, поставила гриби. Вона ж їх боялася навіть покуштувати. Каже, що більше збирати їх любить, ніж їсти. То я їй і запропонувала, що можу по підлозі розкидати, нехай збирає. Закінчилось тим, що спробувала таки, – усміхається продавчиня.
-А в мене невістка не знає відрізнити гриб уд ягоди, представляєте! – скаржиться баба Анця. – Я її й учу, кажу, най зварит. Аж кампот ся получит, значит ягода, а аж поливка – значит гриб.
-І мій дід також на грибах зовсім не знається. Як іде в ліс, то перед тим, як зрізати грибочок, питає зозулю, скільки йому років жити залишилося. Якщо кує – забирає гриб, якщо птаха мовчить, то залишає, хай росте далі, – зізнається сусідка.
-А я вже шийсят году із лісу не можу вийти, мене гриби не відпускають, – запевняє стара.
Тут підходить до неї покупець.
-Ви самі збирали? – питає.
-Но ай ко! Ясно, що сама.
-Ви молодець! А моя дружина ходить на гриби до сусідів на балкон.
-Як? Они дома вирощують?
-Ні. Сушать.
-І я сушу. Позерайте, цілу банку маю сушених. Беріт. А ваша жона не любить збирати? Не маринує їх?
-Ну… як вам сказати…. Вона захоплюється домашньою консервацією… Сушить… мені мізки, – відповідає покупець.
-А ви купіть. Я научу вас їх готовити, – наполягає баба Анця. – Позерайте лем, маю журнал «Домашня кулінарія». Свіжий! Там повно рецепту. Можу вам подарити. Я го каждий місяць купую. Дуже файний і цвітний даже!
-Добре. Давайте. А я вам за це анекдот розповім.
-Розказуйте, паночку, – радіє баба.
-Ходить москаль лісом із кошиком, збирає грибочки. Іззаду до нього з автоматом підходить бандерівець. «Ти що тут робиш?» – питає. «Грибы собираю» – каже той. «Іди звідси, поки я не вистрелив у тебе! Ти їх саджав?» – «Нет!» – перелякано відповідає москаль. «Тоді яке право маєш їх збирати?» – відповідає бандерівець, піднімаючи гвинтівку.
-Йой, паночку. Не треба про політику. Уже й так новини слухати не можу спокійно, такоє ся робит у державі. А гриби беріт, зваріть їх у пудсоленуй воді з цибульков, добавте картошки, моркви, в об щем як поливку варите. Така смакота буде, што ваша жона на руках вас за такий обід носити буде! – зазначила баба Анця, задоволено збираючи валізи і простягаючи покупцеві кольоровий журнал. – Біжу в кіоск. Куплю си другий. Добре, што гриби продалам.