Історія справжньої лебединої вірності по-закарпатськи

Виявляється, розповіді про лебедину вірність та лебедину пісню є правдою. Люди дійсно можуть повчитись відданості від гордих птахів, які до останнього подиху не зраджують обраного партнера.

Символ волі у неволі

Сергій Кушнір із Копашнева, що на Хустщині – добре знаний у краї голубівник. У його строкатій колекції екзотичних пернатих багато неординарної для нашого краю птиці, серед якої й павичі, і куріпки, і качки «мандаринки», «золоті», «янтарні», «срібні», і «лимонні» фазани і більше п’ятдесяти видів різних голубів.

-Птахівництвом захоплююся дуже давно. Мій «пташиний двір» постійно поповнюють нові підопічні, привезені з Німеччини, Угорщини та з інших міст України. Лебедів я купив весною минулого року у Полтаві. Домашні дуже раділи білоперим гордим шипунам. Гоша і Галя одразу оселились у нас на ставку, на зиму для них я мав спеціальне тепле приміщення, – розповідає поціновував крилатих красенів. – На перший погляд утримання лебедів у домашніх умовах видається доволі дивним. Однак існують декоративні види пернатих, яких, власне, я й завів.

Пан Сергій не міг натішитись вдалою покупкою, адже про лебедів мріяв із дитинства.

-Малим я міг годинами розглядати світлини птахів, милуватися ними. Вони просто заворожували мій погляд. Йшли роки, а таємне бажання про лебедів не покидало мене. Тож коли з’явилася перша-ліпша нагода придбати собі парочку, не розмірковуючи ні хвилини, відрахував гроші і забрав пернатих, – заявляє птахівник.

Зі слів копашнівського господаря, зараз стати власником екзотичної птиці неважко, замовити птахів можна навіть через Інтернет, однак вартість лебедів досить висока, та й загалом птахівництво, на думку Сергія Кушніра  – захоплення не з дешевих, адже ціни на окремі види птиці «стартують» від півтори тисячі євро.

Любов до «гробу»

До нового дому на Хустщині лебеді звикли швидко. Гоша, самець, виявився настільки ручним птахом, що приймав їжу прямо з рук господаря, навіть наспівував йому щось на своїй мові. Самка ж поводилася, наче справжня жінка, більш обережно і більш вибагливо ставилась до харчів.

-Найчастіше я годував їх тим, що їсть і звичайна домашня птиця – вівсом, ячменем, пшеницею, кукурудзою, тертою морквою, білим хлібом, дрібною річковою рибою. Головне для лебедів – постійний доступ до води, – переконує ґазда. – Загалом «царські» птахи вважаються майже всеїдними. Однак саме через харчування у нас трапилося нещастя.

Якось узимку Галя занедужала. Усі симптоми вказували на розлад травлення. Ветеринари більше двох тижнів виходжували лебедицю, але даремно – птаха померла.

-Це був шок… і не тільки для мене, але й для дружини Алли та доньок Мар’яни і Машеньки, – з тривогою в голосі розповідає чоловік. – Я купував різні ліки, ми промивали шлунок… і все безрезультатно. Але найстрашніше було попереду. Гоша після смерті партнерки страшенно засумував. Кажуть, що птахи не вміють плакати. Не вірте! Це не правда! У його очах був такий біль, що дивлячись на нього, мені самому хотілось ридати. Було очевидним, що серце птаха обливається кров’ю. Аби хоч трохи розважити лебедя, я підсадив до нього молоду гусочку, думав, що заспокоїться, відійде, поки не придбаю йому іншу супутницю. Та де там! Гоша, правда, ґелґотінням спілкувався з нею, але не більше. Самець лежав, припавши головою до землі, відмовився від їжі. За тиждень його теж не стало. Перед смертю він заспівав… так жалісно і гучно, що в мене аж душа тремтіла. Я знав – це його лебедина пісня… остання і найкраща в житті… пісня суму за коханою. Не дарма все ж існує повір’я, про те, що саме лебеді є символами родинної вірності. Засвідчую, воно дійсно правдиве!

Наразі пан Сергій уже замовив іншу пару лебедів і найближчим часом на його ставку повинні з’явитися нові пернаті, утім, зі слів кошелівського ґазди, своїх перших лебедів та  їхню трагічну історію любові й вірності він не забуде ніколи.

Газета «Екстра Закарпаття», ексклюзивно для zakarpatpost.net