Як баба Анця йшла буйвола купувати
Почула баба, що є в одного чоловіка величезні тварини, схожі трохи на корів, але які дають більше молока, та й самі гігантські. Та й мешкав той фермер недалеко – у сусідньому селі.
Іду, – каже, – куповати! – Син ми якраз із Чехії гроши услав. Сяду на баціґлі та покручу. Добре, што недалеко.
Сказано – зроблено. Їде стара, а назустріч її кума. Цікавиться, куди прямує.
– Буйвола си хочу купити. Ото май вигодно, чим корова. Твоя, наприклад, кулько молока дає?
– 10 літру.
– А кулько з нього подаєш?
– Тоже 10 літру.
– А собі што… нич не лишаєш?
– Лишаю. Пак бульше не можу продавати, треба штось і дітям давати.
-Ти што, неборе, з водов го розводиш?
– Но ай як! Жити якось треба!
– А што ти покупці кажут?
– Даколи скаржаться, што чиста вода. Айбо я їх увіряю, што то просто дождь падав і скотина ся напасла трави мокрої та й сама ся намочила, завто й молоко такоє.
– Вот видиш. А в буйвола молоко такоє жирноє, што они би й не замітили, што ти го розбавила.
– Та ти што, кумо! І я такоє чудо хочу! Но добре, ти ми пак розкажеш што до чого та й я си куплю.
– А вто ще й екзотика яка! Будут до ня туристи їхати, як у зоопарк! За то тоже мож гроші брати! Вот я ся розживу та куплю си машину! Но кручу си дале, бо так до самого вечера не доїду, – рішуче заявила баба Анця і подалася в дорогу.
Приїжджає. Заходить у двір до фермера, а в нього аж 16 величезних тварин. Стара аж дар мови втратила, які незвичні на вигляд.
– Паночку, а йсе точно буйволи? Мені казали, што на корову похожі, а они як зубри, – ніяковіє баба.
– Точно!
– А йся кулько молока дає? – показує на одну з тварин.
– Жодного!
– Як??? А нашто ї довди держите! – аж закричала баба Анця.
– Тому що це бик, – засміявся фермер.
– Пропав би. Я мало не пушла провбовати доїти го.
– З ним треба обережно поводитись, дуже агресивний. А самиці молока дають до 12 літрів.
– Ого! А што ви з ними робите, што так много?
– Я з ними завжди лагідний. Щоразу підходжу і кажу: «Ну що, мої любі… молоко чи м’ясо дасте».
– Пужаєте їх. Може і мені свою Бурьонку так треба. А кулько у них цицьок?
– Так само, як і в корови.
– Не думалам. Ісі чорні, як негри. Я такоє чудо лем у телевізорі виділа! А молоко в них тоже чорноє?
– А в вашої корови коричневе?
– Нєт, білоє. Айбо моя рижа і не така страшна.
Баба Анця дивиться і вже мріє, як буде сир, вурду, сметану, бринзу робити, а собі – омолоджуючу маску.
– Мені і в варош їхати не треба буде. Сусідки уд ня всьо молоко покупуют. І бика би ми добре мати свого. Сись такий строгий, што й пса держати не треба. Ніко до й до забора не пудийде. А роги в нього, як у оліня великі, – поринає у роздуми стара.
Вмить чує вона якісь дивні звуки.
-А у вас што і леви є? – дивується баба.
– Ні. То буйволи такі видають.
– Штось середнє меже ричанням і хрюканням, – знову замислюється стара. – От злодії би хижу десятов дорогов обходили!
Раптом бачить вона ще одну тварину, трохи далі.
– А в тої, што там пуд горов ся пасе, зашто рогу ниє? – запитує.
– Тому що то кінь!
– Старам уже та добре не вижу,- виправдовується баба Анця. – А чому ота, сама товста, у наморднику? Невже кусат?
– Та де! Їсть багато.
– А чим їх кормити треба?
– Влітку – пасуться. А взимку – сіном та буряками.
– Біда, бо літо вже ся кончило, а бураки я й сама люблю. А ота, што пуд деревом сама стоїт? Кулько за ню просите?
– Ту я не продам. То унікальна. У неї таке вим’я, що з нього дулі крутити можна.
– А оту што лежит?
– Та вам не дасть подоїтися. Коли встане не з того копита, й мене до себе не пускає.
– А яку продаєте?
– Он ту, молоду. Вона ще потомство не приносила. А вагітність у них, до речі, триває аж рік.
– Ото штось дуже много. Айбо ліпше, чим сім місяцю, як у онички мойої знакомої. Она після свадьби руно через тулько родина майже чотирикілового хлопчика і казала што не доносила го, – каже стара. – А кулько за ню просите?
– А скільки дасте?
– Сто даллару.
– За таку суму нині ви навіть свиню не купите.
– Но… кулько маю. Пінзія в ня мала, тулько ми син угнав. Даєте за тулько – беру, нєт – значит їду си думу.
– Не можу. То мало.
Сумно стало бабі Анці. Дуже вже їй хотілося власного буйвола мати. Але подумала-подумала і дійшла висновку:
– Хоть молока дає й много, хоч і гною уд такої тварини много, айбо й їсти му треба много. Та і молоко дуже жирноє, а я на дієті. Худнути ми треба, бо скоро у двирі не пролізу та й постіль пудо мнов ся проломит, а уд нього ся ще май поправлю… Та й одєджу нову треба буде ми куповати, аж розтовстію. А ще й у маршрутці два міста брати, бо на одно ся не вміщуся… Екзотичноє – ото файноє, айбо своя корова май ліпша. Буду я ся дале з Бурьонков няньчити. Може ми ще син гроши даст, товди си і куплю такого буйвола.
