Мильне мистецтво по-закарпатськи: хобі чи професія?
Історія миловаріння у нашому краї дуже давня, а взагалі варили мило ще 2800 років тому, у стародавньому Вавилоні. Які ж традиції у цього непростого ремесла в Хусті? Чи вигідно нині займатися самотужки тим, на чому сконцентровано цілі виробничі лінії на потужних підприємствах?
Шило на мило?
Колись мило у Хусті здебільшого варили представники єврейської общини і справа ця була доволі прибутковою. Логічно, адже митися потрібно всім…
-Хто не мав грошей, аби придбати шматочки мила, можна було собі виміняти у крамарів засіб гігієни на інші ремісничі вироби, скажімо, на глечики, якісь прикраси, чи на домашніх тварин – курей, качок, гусей, – каже старожил із міста над Тисою Василь Пилип. – У принципі, міняйли у нашому краї були завжди і це, скоріш за все, добре.
Слід зазначити, що в Хустському краєзнавчому музеї досі зберігається цінний раритетний експонат, датований приблизно ХІХ ст., який колись застосовували для надання милу форми та для гравірування на ньому торговельної марки.
-Бронзова «посудина» має висоту 7 см, довжину 24 см і ширину 7,5 см. У ній виготовляли ритуальне мило, яке використовувалося юдейською громадою під час пасхальних свят, весіль та інших урочистостей. Складається виріб із чотирикутної коробки із «вушками», у яку вкладали безпосередньо мило та із двох пластинок, якими його різали, – ділиться думками працівниця музейної установи Оксана Муржо. – На пляшках вигравірувано клеймо, яке наносилося на готові вироби. Знайшов форму Георгій Корж у 1968 році, він же й передав її до нашого закладу.
Цікаво, що умільці навіть у наш час користуються подібними формами, хоча й технологія миловаріння досить суттєво змінилась…
-Мама працювала у ремісника й навчила всьому мене, – запевняє 72-річна Марія Поп. – Зробити мило нескладно, але процес досить тривалий. Перш за все, потрібно залити водою золу і настоювати суміш протягом тижня. Повинна утворитися жовтувата густа маса, яку слід змішати з вивареними кістками тварин. Усю цю масу потрібно тримати на невеликому вогні й постійно помішувати. За добу мило має застигнути, тільки після чого його можна різати на шматки.
Таким милом, до речі, білизна пралася чудово, але запах воно мало не зовсім привабливий.
Необхідна розкіш?
Сьогодні мило ручної роботи вважається справжнім витвором мистецтва. Окремі цінителі такого хенд-мейду готові викласти за духмяні експонати чималі гроші, адже хто хоч раз скористався милом, виготовленим у домашніх умовах із натуральних інгредієнтів, тому навряд чи захочеться купувати ширвжиткову продукцію промислового миловарного виробництва, яка не завжди є якісною і нерідко викликає подразнення шкіри, алергічні реакції.
-Особливо рекламувати свою роботу не хочу, бо займаюся миловарінням усього три роки. Навчилася ремесла через Інтернет, переглядаючи відеоуроки. Під час декретної відпустки хотілося зайнятись творчістю, реалізувати себе через справу для душі і в той же час робити щось таке, аби приносило користь малюкам. Моє хобі – неприбуткова справа, бо більшість моїх клієнтів – друзі, яким свої дарую вироби просто так, від щирого серця, однак мені подобається фантазувати над неординарними мильними фігурками, – стверджує майстриня з Велятина, мама чотирьох дітей Людмила Маркуш.
У імпровізованій майстерні 31-річної жінки виключно натуральні барвники та різні тюбики із ароматами.
-Це суниця, а це – ожина, – демонструє умілиця витвори з літніми ягідками (звичайно ж, декоративними). – Загалом маю дуже багато різних олійок, ароматизаторів. За фахом я графічний дизайнер, тож фантазія в мене непогана. Спочатку накупила усіляких формочок у вигляді тваринок, аби зацікавити й діток. Натуральне мило дуже корисне для ніжної шкіри малюків. Тим більше, користуюсь виключно харчовими барвниками.
Зі слів пані Людмили, домашнє мило готують із речовин, спеціально для цього призначених, кістками нині ніхто не користується. Головним його складником є готова суміш із жирами, яку плавлять, як віск свічки і в яку додають спеціальні добавки – екстракти і настоянки трав, плодів і ягід, косметичну глину, вершки, мед, ефірні масла тощо.
-У миловарінні є кілька простих правил, – ділиться рецептом Людмила Маркуш. – По-перше, основу слід дрібнити на терці, або нарізати скибками і при плавленні не нагрівати її більше ніж до 60 градусів. По-друге, треба обережно додавати есенції, оскільки вони можуть змінювати колір мила. І, по-третє, форми обов’язково слід змащувати оліями та сушити вироби від п’ятнадцяти хвилин, до кількох годин і навіть іноді – діб. Між іншим, хенд-мейд дає широкий простір для фантазій, тож будь-які експерименти можуть стати справжніми авторськими знахідками.
Мильні диво-витвори велятинської майстрині дійсно нагадують маленькі шедеври, які пахнуть літом, квітами та смачними фруктами. Таке мило хочеться одразу випробувати… і не тільки на дотик, але й на смак.
