Операція «пішохідний перехід» по-ужгородськи

Світлофорів у обласному центрі Закарпаття багато, однак ДТП на переходах все одно трапляються.

Та й не поблизу кожного переходу встановлено триоких регулювальників. Часто водії, поспішаючи у справах, не надто хочуть гальмувати, а пішоходи, у свою чергу, нерідко вибігають на дорогу прямо перед машинами. Тож як в Ужгороді перейти вулицю, якщо немає світлофора? Чи готові водії пропустити пішоходів?

Куди преш? Не видно, що мені ніколи?

Площа Петефі – місце людне, однак світлофорами оснащене не всюди. Поблизу – серце міста і поруч – інтенсивний рух автомобілів. Сказати, що вони їдуть надто швидко не можна, але й далеко не кожен водій зупиняється, коли бачить навіть школяра з ранцем на спині. Отже, ми вирішили поспостерігати як за поведінкою автомобілістів, так і за перехожими…

Ранок. Майже година пік. Людей багато, як і машин. На переході стільки пішоходів, що водії зупиняються майже щохвилини. Практично встигають проїхати по дві-три автівки, аби хтось не ліз прямо під колеса. Нарешті пішоходів стає все менше. Пожвавлюється рух транспорту. Аж раптом на горизонті з’являється бабуся з великою валізою. Вона не дивиться , чи є поблизу автомобілі. Просто йде… Біля неї пригальмовує водій… махає рукою. Видно, що просить стареньку поквапитися, але наривається на комплімент.

-Тобі очі заліпило? – лютує бабуся. – Не бачиш, що я йду! Куди преш? Накупували машини і правил не знають.

Водій її не чує. Сигналить. А стара продовжує лаятись.

-Не видно, що мені ніколи? Ти молодий, чекай собі, – каже і йде при цьому повільно, ніби навмисне…

Нарешті, коли вона зникає за поворотом, на переході з’являється ще один «герой». Хлопчик років 10, явно кваплячись, вибігає на дорогу прямо перед автомобілем. Водій встигає загальмувати, але відкриває вікно і починає сварити хлопця.

-Я у школу запізнися, – тільки й вигукує малий та біжить собі далі…

«Я тобі ноги поламаю, якщо під колеса попреш ще раз!»

Інший бік Петефі… Ще один перехід… Хоча від нього неподалік є інший, зі світлофором. Але дехто переходить вулицю просто на зебрі. Водії там зупинятися не дуже люблять.

Тож пригадується випадок, що трапився нещодавно саме на цьому переході. Дівчина років 20 прямо перед автівкою почала перебігати дорогу, однак прямо посередині проїжджої частини впала. Водій різко загальмував… але мало не зачепив її переднім бампером. Він вискочив із машини і почав трясти незнайомкою, кричати на неї: «Я тебе запам’ятаю! Якщо ще раз мені потрапиш на очі на дорозі, не знаю, що з тобою зроблю! Ноги переламаю, якщо попрешся під колеса!».

Дівчина розплакалась. Вона не сказала нічого… просто сіла на лавицю і закрила обличчя долонями. Цей випадок пригадується щоразу, коли опиняюся на цьому переході.

На щастя, простоявши там майже годину, особливих ексцесів так і не виникло. Єдине що було, так це конфлікт між двома жебраками, які довго вагалися, чи переходити дорогу і вибігли на середину прямо тоді, коли їхав мікроавтобус. Уже на тротуарі вони мало не посварилися через те, що могли потрапити під колеса. Однак швидко про пригоду забули, бо побачили знайомого перехожого, який їм завжди дає гроші. До нього й направились…

Спостерігаючи за інтенсивним рухом транспорту, за розгубленістю пішоходів інколи стає не по собі через те, що трагедія у, здавалося б, безпечному місці може трапитися будь-якої миті. Тому всім учасникам дорожнього руху не варто забувати про взаємоповагу на дорозі і не ризикувати… адже життя не варте ні кілько секунд, ні кількох хвилин і навіть кількох годин суєти на дорозі.

 

zakarpatpost.net