Закарпатська багатодітна мама ділиться секретами жіночого щастя
Прокликанням жінки є продовжувати рід людський і виховувати дітей. Звичайно, в сучасному світі, коли представницям слабкої статі доводиться багато працювати, коли потрібно думати, як забезпечувати наступників, багатодітні родини стали великою рідкістю. Чимало молодих сімей взагалі не хочуть мати дітей. Утім є й такі жінки, які не тільки приводять у світ малюків, але й діляться власним теплом із іншими і створюють прийомні сім’ї.
У декого з дітей уже свої малюки
Корнелію Кващук у Хусті знають майже всі. Найбагатодітніша мама міста дала путівку в життя майже трьом десяткам дітей. Під час розмови вона ніколи не ділить малюків на чужих і власних, говорить про кожного вихованця, як про рідного. При цьому, часто в неї гостюють навіть ті, хто вже давно покинув «родинне гніздо».
-Я вже навіть не мама, а бабуся, є в нас уже й онуки. Багатьом синам та донькам справили весілля. Скажімо, Настя, яка жила в нас 4 роки, у 2006 вийшла заміж, Ірина, мешкала в нас 2 роки, наразі з чоловіком проживає в Нововолинську, Мар’янка з родиною живе в Хусті. До речі, торік двоє наших вихованців – Наталка і Олександр також вирішили поєднати свої долі. Проте дехто з дітей обрав інший шлях – дорогу до Бога. Наприклад, один із моїх синів став священиком, а одна з доньок – монахинею. Загалом ми виховуємо дітей у дусі набожності, прищеплюємо любов до Господа, – розповідає пані Корнелія.
Слід зазначити, що будинку сімейного типу родини Кващук уже 15 років. Через заклад пройшло 28 дітей, однак зі слів його господарки, навіть не всіх малят вдавалося свого часу оформити офіційно, бо такі в нас були закони.
-Разом з першими своїми підопічними ми жили у нашому старому невеликому помешканні. Відтак нам виділили будівлю на вулиці Німецькій. Але ми отримали у користування фактично «голі» стіни. Обласна рада подарувала нам газовий котел. То, як правило, більше допомагали прості люди, церква. Добре, що чоловік у мене майстер на всі руки і швидко привів до ладу обійстя, – зізнається жінка.
Гортаючи альбом зі світлинами, справді кидається в очі занедбана споруда, яку зараз навіть не впізнати. Крім того, на знімках видно усміхнені обличчя дітей, які виховуються в сім’ї.
Творчість – запорука гармонії
Цікаво, що у великій родині Корнелії Кващук кожна дитина має свої обов’язки, які сумлінно виконує. Біля холодильника можна помітити і графік чергувань, на якому написано, коли хто повинен прибирати в кімнаті, чистити картоплю, чи мити посуд.
-Ми з Леонтієм не просто привчаємо вихованців до дисципліни, а даємо їм уроки самовдосконалення, адже вони мають бути готовими до непростих реалій сьогодення, соціально адаптуватись до дорослого життя. Крім того, прагнемо творчо розвивати кожну особистість. Сама я – вчитель музики, тож намагаюся спрямувати енергію підопічних у мистецьке русло, – ділиться думками мати-героїня.
До речі, пані Корнелія чудово грає на фортепіано і співає, а її діти займаються і ліпкою, і аплікацією, і малюють, і вишивають, і грають на найрізноманітніших інструментах…
-Непросто розвинути творчий хист у кожного з малюків, адже нерідко до мене потрапляють не зовсім здорові дітки. Їх потрібно тривалий час виходжувати, оздоровлювати, проходити з ними реабілітацію. До слова, різні недуги серця, ДЦП, парез та багато інших серйозних захворювань ми подолали без операцій і ті, хто не ходив та не розмовляв нині бігають, усміхаються, співають, вчаться в загальноосвітніх школах і ніхто б ніколи не сказав, якими вони були колись. Допомагають педіатри, лікарі дитячого відділення райлікарні, а також, у першу чергу, Всевишній, – наголошує жінка.
Між іншим, ідея відкриття будинку сімейного типу в родині Кващук зародилася саме з перебування у медичному закладі.
-Моя п’ята дитина народилася із вродженими вадами. Ми саме чекали в лікарні на операцію, проте гарантій на одужання ескулапи не давали, навпаки, готували нас до найгіршого. Я багато молилася і в останню мить нам повідомили, що є можливість консервативного лікування і що цей процес хоч і триваліший, але більш надійний (зараз Катерина здорова і навчається вже в музичному училищі). Тоді я звернула увагу на дітей, які знаходилися з нами в палаті. При живих батьках вони були сиротами. Серце стискалося від думки про їхню подальшу долю. Саме тоді ми з чоловіком і вирішили, що повинні поділитися всім, що маємо з такими малюками, – пригадує пані Корнелія.
Багатодітна мама вважає себе цілком щасливою людиною і переконує, що діти і є найбільшою радістю в житті.
-Як кажуть, коли у жінки, є людина, яку вона любить більше за власне життя, то ця людина, неодмінно є її дитиною! А коли таких людей поруч багато, то й щастя стає величезним, – усміхається мати-героїня.
