Як баба Анця Снігурочкою стала
Зима. Намело снігу до колін. Встала баба раніше, розгрібає змети. А сусідка кудись поспішає.
— Де йдеш, Меланко, так рано? Што Москаль новий закон приняв, уже опят на роботу треба май скоро йти? Раз ішли на дев’ять, дале перекрутив на вісім, а тепер уже на сім? – питає
— Та ні. Іду раніше, бо в нас корпоратив завтра, треба собі щось із одягу купити. Умова – приходити в карнавальних костюмах, щоб ніхто не впізнав.
— А што такоє корпоратив?
— Фуршет.
— Ти мені по-французьки не говори. Просто ми кажи, по-нашому.
— П’янка. Плюс розваги, конкурси, танці, костюми…
— Як утреннік у діти? Лиш у них без водки…
— Щось схоже… але то треба там бути і бачити, щоб передати атмосферу…
Пішла собі сусідка, а баба думає:
— А што. Раз треба туди йти в костюмах, мене й так нико не впознає. Іду і я на корпоратив. Лиш сніг промечу і йду ся ладити.
Зайшла стара в хату, сіла на диван і поринула в роздуми:
— Ким би мені бути на тому корпоративні? Костюм даякий пошити би си треба. Може, замотати голову в червону рянду і бути Червонов Шапочков? Айбо яка з мене дівочка, коли я вже баба… На лице, в принципі, маю маску, онучка си на якийсь хулувін, хелувін… чи як го там… купила. Нє, буду Білосніжков. Одіну своє свадєбноє плаття. Айбо нєт. Аж одівати білоє… та ліпше буду Снігурочков! Я з дєтства про ото мєчтала. Так хоть на старості попробую, як ото є…
Знайшла баба свою весільну сукню, але залізти в неї не може…
— Якимся поправила. Мушу виточки даякі зробити. Доточу з штори, не біда, аж мало кремові вставки будут. То ніби ся Снігурочка загрязнила, – кмітило виходить із ситуації баба Анця.
А увечері стара чатує сусідку з роботи, аби спитати куди і на скільки приходити на корпоратив.
З великим нетерпінням чекала баба Анця, коли вже настане той час, коли вона увійде у одежі Снігуроньки в ресторан і подивиться на молодіжні розваги… та й сама потрясе сідиною.
І от та мить наступила.
Зайшла баба до зали, а там музика, світло якесь дивне – різнокольорове і столи накриті… Чого там тільки немає! І гурка, і котлети, і курка запечена, і голубці, і шампанське… Сіла вона біля якогось чоловіка, роздивляється довкола. Враз заходить хтось у червоній мантії, схожий на Діда Мороза, лише без бороди.
— А де бороду дів? – питає баба від сусіда за столом.- Уже ся напив та загубив ї?
— То не Дід Мороз, то Морозко – у нього немає бороди.
— А ото ко такий?
— У цьому році Департамент культури України дав рекомендації замінити радянського діда на українського….
— А вобще яка разниця головноє, оби було весело, а з бородов дідо чи нєт – мені всьо равно.
— А знаєте, чому Санта кладе цукерки в шкарпетку, а Дід Мороз – під ялинку?
— Не знаю. А Миколай вобще башто кладе у чіжем на оболоці…
— І я не знаю… тому від вас і спитав.
— А я думала, што штось ми остроумноє скажете.
Враз Морозко запропонував усім налити по чарочці, сказав тост новорічний:
— Якось Діда Мороза покликали до хлопчика. Він дав йому подарунок, а батько робить синові зауваження: «Що треба було сказати?» Хлопчик усміхнувся і каже: «Горілка на кухні». Так щоб у нас на кухні була не тільки горілка, але й усе, що до неї потрібно.
— Як закрутив сись Морозко, — усміхається баба.
Чарка за чаркою, стара розігрілась і пішла танцювати.
— Пошалю, – каже.
Вхопила Морозка й потягнула танцювати… та так ним крутила, що мало на ялинку обоє не впали.
— А ви часто виконуєте такі ролі? – цікавиться баба Анця в чоловіка.
— Та так собі. Частіше на весіллях тамадую…
— А я колись була така запальна, могла м безперестанку сутку танцьовати. А вам Снігурку на празник із собов на постоянно не треба?
— Ні. Дякую!
— Де мої 18, — поринула в думки баба. – Як за мнов хлопці бігали. – А тепер де моя красота?! Добре, што на лицьови в ня маска і не знают, што мені далеко за…
Пішла стара до столу і перехилила з суму ще кілька чарок… а далі знову понеслася в танці… й із Зайчиком, і з Беменом, і з Жінкою-Кішкою, і з Морозком… який бабі дуже сподобався.
Після цього почалися конкурси… Спочатку крутили пляшку і цілувалися. Радісна баба мала можливість поцілувати і Супермена, і Гаррі Потера, і навіть Кощея… Відтак потрібно було на стілець якомога швидше під музику сісти. От баба й виграла mp3 плеєр.
— Нашто вто мені? Што з ним буду робити? – розмірковує. – А може й пригодиться. Буду пісні всякі слухати, оби діда не чути, коли буде бубоніти штось си пуд нус, як буде крумплі копати. Головноє, што м ся з сим Морозком натанцьовала нині… Та так ним накрутила, што всі роти пороззявляли. Такі чардаші. А як зажималам го. І, главноє, ніко не муг розгадати, што ко я така, што за співробітниця.
А далі… почалося ще цікавіше… Прийшов стриптизер, якого замовили для вечірки.
Бабі просто щелепа відвисла.
— Я ще такоє ще ніґда не виділа! Оби хлопи гузицьов так трясли, а спереду в нього лем ниточка. Чоловік парадний, але треба стид і совість мати. Кулько мож году прожити і нич про життя не знати! Я діда всякого виділа. Но айбо так… Муй старий у сімейних трусах до колін ходит, а в сього який блатний купальник! Треба оби дідо тоже так тряс мені перед очима голов гузицьов. Ото так заводит!
А коли стриптизер наблизився до дівчат і всі вони почали простягати до нього руки, стару взагалі у жар кинуло…
— Што они всі тичут му руки в турси! Туй ся нич не ганьблять. А ун што – тоже без ганьби всякої! – вже голосно вимовила баба.
— Та вони гроші йому туди пхають! – тихо на вухо прошепотів старій Спайдермен.
— Куди ся світ котит! Колись чоловіки за тото діло жонам платили. А тепер наоборот.
І враз молодик підійшов до баби, взяв її за руку і витяг на сцену. Стару в піт кинуло… Аж ноги німіти почали.
Спочатку він танцював біля неї і баба, витягнувши з сумочки п’ять гривень, теж схопилася за труси стриптизера.
На щастя, він не бачив, скільки вона йому дала…
— Ти розтанеш, Снігуронько, у моїх руках, – прошепотів їй на вухо чоловік.
— З мене одно болото ся лишит, – відповіла стриптизерові баба.
— Та й добре. Машину помию – усміхнувся він їй у відповідь.
— Який ти файний! – каже стара. — З тобов мож по сто грам упити?
— Іди в магазин, бери пяшку коньяку і приходь у гості, – наголошує танцівник.
— А чоловіка з собов мож узяти?
— Та для чого – не зрозумів молодик. — А покажи нам своє личко, Гюльчітай! — почав він зривати з неї маску.
Баба так перелякалася, що її викриють, що вирвалася і почала втікати.
— Я без запрошення прийшла. Хоть і дуже ми ся туй полюбило, айбо ліпше тічу си гет. А сього хлопця я би заставила робити дома, а не гузицьов махати. Ун би мені в ліс на дрова ходив, колов їх, за маржинов позерав, а не танцьовав, як дівка. У моюй молодості такого не було. Я мала ходити в довгуй юбці, як монашка. А хлопи хоть і не такі парадні були, айбо голі меже жонами не ходили.
Вийшла баба на вулицю… у голові паморочилося… і від випитого, і від емоцій.
— Іду си думу. Шкода, що дідо дома дрихне. Зроблю йому масаж… Еротичний… — вирішила вона.
