Як у Бороняві Шарханя пускають та у Криві лякають дерева на Різдво

[Total: 0    Average: 0/5]

Закарпаття – край колоритний і багатий на звичаї. Чи не кожен населений пункт має чимало оригінальних традицій та старовинних обрядів, особливо тих, що стосуються подій зимового календарного циклу. Різдво – одне з небагатьох свят, яке відзначається найколоритніше.

У Криві «лякають» дерева та ламають дівчатам ворота

У одному з найбільш щедрих на звичаї сіл – Криві існує низка особливих обрядових дійств. І це не тільки  шоу зі «стріляниною», застіллями та гаданнями… але й справжні театралізовані  постановки.

-На Маланку, коли стемніє, господар повинен оглянути увесь свій сад, підійти до кожного дерева, поговорити з ним, – весело ділиться знаннями мешканець села Василь Продан. – До речі, до рослин слід підходити із сокирою в руках, аби «боялися», знали, хто ґазда в домі. Деревам потрібно гучно промовляти: «Якщо не будеш родити – вирубаю». Більшість насаджень справді на наступний рік починають рясно плодоносити. Таким чином лякали дерева і мій батько, і мій дід і, між іншим, урожай у нас завжди хороший.

Іншим колоритним дійством є «ламання» воріт на Різдво, яке подобається далеко не всім мешканцям населеного пункту, особливо тим, у кого на видання доньки.

-Хлопці ватагами йдуть до дівчат колядувати. Беруть із собою цілий арсенал піротехніки. Крім того, палицями б’ють у ворота. Якщо їх впускають, співають «Добрий вечір тобі, пане господарю», якщо ж ні – то знімають огорожу і ховають від власників, запевняє 78-річний пан Іван. – Торік моя внучка вирішила оминути увагою залицяльників, так ми огорожу через два дні аж біля Тиси знайшли, за кілька кілометрів від дому. Але це не найгірше. Раніше траплялося й таке, що парубки із мисливськими рушницями ходили, стріляли у повітря, або ж клали порох у металеві банки і підпалювали. Часом такі «невинні» розваги закінчувалися дуже сумно…

Існує у Криві ще й низка обрядових гадань, які також передаються з покоління в покоління. Найпоширенішим є «горіховий» ритуал, коли уся родина кладе до оберемку сіна по горішкові і по черзі витягає по плоду. Якщо поталанило «упіймати» здоровий, то людина найближчим часом не хворітиме, якщо чорний, чи сухий – власника ждуть недуги. І все ж, для безпеки, аби відігнати злі сили та хвороби, кожна господиня під скатерть зі святковими наїдками кладе зубок часнику.

Ізяни їздять у гості на конях… не на «залізних»

Цікаві звичаї на Різдво та на Василя досі збереглися і в Ізі. Культовий ритуал щедрування тут здійснюється за допомогою гужового транспорту.

-Колядувати починають ще 6 січня на обід. А от у ніч перед Старим Новим роком хлопці гілками хвої та дзвіночками причепурюють вози. Звичайно, це звучить дивно, адже село не бідне і дуже в багатьох із нас вдома є автомобілі. Утім традиціям ми не зраджуємо. Маскарадних костюмів у нас ніхто не одягає, зате на головах парубків неодмінно має бути капелюх – кресаня, оздоблена квіткою. А колядувати ватаги із 10-15 юнаків ідуть тільки виключно в ті будинки, де є дівчина на видання, – розповідає хранителька народних знань Меланія Вучкан. – Супроводжують гурти баяністи. Юнки, до речі, колядувати на це свято не ходять.

Слід зазначити, що крім потенційних наречених, парубки навідуються в гості і до Василів. Проте якщо дівчата мають можливість слухати імпровізовані концерти задарма, то володарям царського імені за музично-театралізоване дійство доводиться платити.

А колядують ізяни всю «стару» новорічну ніч. Уранці ж естафету перебирають маленькі хлопчики.

– 7-12-річні хлоп’ята, які віншують односельцям, вважаються маленькими янголами, які приносять у будинки щастя. Не впустити ж дитину розцінюється як поганий гріховний вчинок. До речі, зі сходом сонця на Василя у всіх помешканнях ізян вмикається світло, щоб діти бачили, що господарі вже прокинулись, – стверджує інша краяна пані Василина.

У селі, між іншим, досі вірять, що хто як зустріне Новий рік (Старий), так його і проведе.

Боронявське «шаркань-шоу»

Дерев’яно-паперовий змій, із яким колядують лише у Бороняві і лише на Різдво. Незабутня автентика дійства робить міфічний персонаж улюбленцем як самих боронявчан, так і туристів, які залюбки приїжджають подивитись на казкового дракона.

-Крім традиційних колядок, відомих у всій області, у нас є свої, унікальні, старовинні, з цікавим змістом  та екслюзивною музикою. Ручний дракон – Шархань завжди супроводжує колектив у «мандрівках» селом. Це чудернацьке створіння майструємо з дерев’яних рейок, які мають витягатися при натисканні на велику відстань, голову ж «тваринки» причепурюємо яскравою кольоровою тканиною (або папером) та блискучим новорічним серпантином. У відкритий рот «різдвяного друга» можна класти гроші, яблука, тістечка, солодощі. Химерна істота може й віддячити, «полизавши» ґаздиню язичком-китицею, – каже уродженка Бороняви Тетяна Баняс.

До речі, щоб «водити» дракона, потрібно мати неабияку фізичну силу, бо керувати унікальною вертепною конструкцією непросто. При цьому, той хто тримає «хвіст» істоти, повинен ще й співати, жартувати, маневрувати «підопічним».

-Колись наш славнозвісний «шаркань», що в перекладі з угорської означає змій, допомагав юнакам освідчитись у коханні. Якщо парубкові подобалась дівчина, він брав друзів і йшов до неї колядувати. Наспівуючи релігійних мотивів, хлопець неодмінно повинен був при всіх родичах своєї пасії кілька разів торкнутися язиком дракона її одежі чи рук. Таким чином батько майбутньої нареченої пересвідчувався у серйозності намірів «потенційного зятя» і знав, що після закінчення зимових свят потрібно чекати сватів, – ділиться знаннями пані Тетяна. – При цьому символічному «залицянні» дракон мав головою ще й кланятись дівчині.

Проте, при «водінні» диво-змія мешканці Бороняви досі дотримуються однієї важливої деталі – Шарханем маневрують виключно неодружені юнаки і супроводжують їх при цьому завжди троїсті музики.

На Хустщині існує ще багато різних неординарних звичаїв, пов’язаних із циклом зимових свят. І в кожному населеному пункті ці традиції незмінні, особливі та цікаві. Та й не дивно, адже наш закарпатський народ має не тільки багату історію, але й справді самобутню, безцінну народну скарбницю.

Марина АЛДОН,  ексклюзивно для zakarpatpost.net

Comments are closed.