Закарпатські школярі сидітимуть за партами до 18 років
Реформатори у Міністерстві освіти і науки України продовжують експериментувати над українськими дітьми. Але куди доведуть нас ці новації?
Здавалося б, добрий початок покладено. У молодших класах відмінено оцінки, дозволено писати олівцями, вітаються уроки у формі гри…. Але в той же час із третього класу частину предметів оцінуватимуть і залишається ненависне для дітей ДПА, яке прозвали не державною підсумковою, а добровільно-примусовою атестацією.
У середній ланці ще гірше – впроваджується замісить ДПА ЗНО… у Міністерстві коментують, що аби вступити до ліцею, потрібні хороші знання… але від ускладнення методики іспитів знання точно кращими не стануть.
А от профільна освіта незабаром стане ще складнішою і поділятиметься на академічний та професійний ліцей – 10-12 класи. Тобто, діти проводитимуть у школі не 11, як тепер,не 10, як колись, а цілих 12 років! Але хіба коли а стінах альма-матер учні проводили лише десятиліття, вони мали слабший багаж знань?
Навпаки, чим далі тим сильніше забивають дитячі голови зайвою інформацією і від цього школярі не розумнішають, а радше – тупіють!
Адже хіба нормально у шостому класі по 7-8 уроків щодня? Хіба нормально на день по 3-4 контрольні роботи? Хіба нормально, коли дитина спить по 5 годин, аби встигнути зробити усі домашні завдання?
Чому школу не люблять навіть відмінники? Чому у МОН не можуть дати відповідь на це питання?
А все ж насправді просто… На уроках дітям нецікаво! Як же можна любити те, від чого стає сумно… та ще й страшно! Адже вчителі постійно лякають вихованців поганими оцінками. Замріявся на уроці? Одиниця! Не виконав домашню роботу? Одиниця! Не зрозумів пояснення? Одиниця! Хіба це не шантаж вразливої дитячої психіки?
А чому в інших країнах школярі вчаться у формі практичних робіт… Скажімо, навіть у Індії діти вивчають біологію, садячи сад на території учбового закладу. Про американську освіту взагалі можна говорити багато. Там у дітей по 4-5 предметів у середній ланці, а не десятки, як у наших. Та й вони не носять на своїх плечах десятикілограмові ранці, як наші учні. Досліди ж проводять уже з першого класу.
Та й уроки там проходять творчо… діти можуть читати на килимках, лежати під стільцем або танцювати. Америка – дійсно країна свободи, а не примусу, як наша… і все починається саме зі школи.
Багато хто скаже, що все одно наша освіта краща. Але чому тоді дипломи наших вузів не визнаються у жодній країні світу?
А тому, що якість нашої освіти саме така… ніяка.
