Чи готові закарпатці пробачити провину ближньому
Прощення – справа непроста, але потрібна. Навіть у молитві Господній є слова до Всевишнього: «Прости нам провини наші, як і ми прощаємо винуватцям нашим». Закарпатці – звичайно ж, люди побожні, але чи готові мешканці нашого міста із легкістю відпустити чужі гріхи… тобто, відпустити образу. Саме про це ми вирішили їх і спитати.
Світлана Козак, лікар
Образа, що осідає десь глибоко в душі людини може викликати різні захворювання. Не дарма кажуть, що всі хвороби від нервів. Занепокоєна людина концентрується на ситуації і постійно про неї думає, накручуючи себе. Це дуже шкодить організму, блокує функції багатьох органів. Від цього може або зростати апетит (є люди, що заїдають проблеми), або навпаки, блокуватися шлунок (коли їсти людина не може й по кілька днів поспіль). Пробачити – значить відпустити. Не заради когось, а заради себе. Здається, важко вибачити того, хто висміяв, чи фізично познущався. Але подарувати іншому прощення не означає товаришувати з обидчиком. Він про це може навіть не знати. Це варто зробити заради себе, аби просто жити далі, не зациклюючись на події, яка й так уже минула. Є спеціальні техніки прощення. Про це добре відомо психологам. Особисто я завжди пробачаю інших. Так, інколи для цього потрібні зусилля, але цього варто навчитись, аби жити без зайвих тягарів і просто насолоджуватись сьогоденням.
Ярослав Терпай, водій
Знаю, що загальнолюдська мораль вимагає дотримуватися певних етичних норм. Пробачати потрібно. Проте особисто мені зробити це складно. Зізнаюся, на декого ображаюся роками. Навіть не можу забути певні ситуації, що мали місце ще в школі. Окремі вчителі відверто знущалися з мене. У радянський час це було нормою. Сьогодні маю бажання виказати їм у очі все, що думаю про них. Був випадок, коли вчитель кинув у мене крейдою за те, що я його не чув. Я ж просто занурився в думки. Зараз це вважається аморальним вчинком і нині батьки за таке б притягнули освітянина до відповідальності. Маю образу й на одного друга молодості. Тоді ми не могли поділити одну дівчину. Він із нею згодом одружився, а я не маю родини досі, хоч мені 54 роки. Можливо, колись навчуся пробачати. Але зараз поки що до цього не готовий. Цьому нині вчаться на спеціальних тренінгах.
Іван Росоха, священик
Христос навчав бути добрими і смиренними, бо тільки такі можуть успадкувати Царство Боже. Саме завдяки прощенню людина очищає власну душу. Це є навіть частиною посту. Із образою в серці прихожани не йдуть до причастя. Звичайно, бувають випадки, коли людям непросто відпустити іншим провину. Наприклад, коли хтось став жертвою насилля. Проте інколи злочинець сам потребує допомоги, є глибоко нещасною людиною, просто йому немає кому вказати шлях до спасення. Грішники також каються! І роблять це щиро! Разом з Ісусом Христом на хрестах ліворуч і праворуч були два злочинці. Один із них визнав свою провину і разом зі Спасителем увійшов до Царства Божого. Христос є для нас найкращим прикладом того, як потрібно діяти в повсякденному житті, як треба жити і як відпускати провини іншим. Він не тримав зла навіть на тих, хто заподіяв йому смерть. Ми повинні керуватися принципами милосердя, аби заслужити Божу милість. Пробачати інших не просто потрібно, а необхідно.
Віра Липей, бухгалтер
Знаю, що людина – вінець творіння природи. Ми розумніші за тварин і вміємо керувати емоціями. Проте, на жаль, далеко не завжди вдається скеровувати у потрібне русло почуття. Маю на увазі саме прощення. У мене в житті було кілька випадків, коли мене сильно образили. Один із них трапився ще в дитсадку. Дівчинка, від якої я забрала ляльку побавитись, вдарила мене палкою по окові так, що я назавжди стала інвалідом зору. Не впевнена, що я повністю пробачили її навіть зараз… Хоча з того часу минуло майже три десятиліття. Розумію, що вона не думала над тим, що наслідки можуть бути настільки жахливими, але зробила це обмірковано і навмисне. Вона й зараз дуже зла людина, наробила чимало лиха іншим, навіть чоловіка силою забрала з іншої родини.
Ненависті до неї зараз не відчуваю, але й почуття любові також відсутнє. Інших же, як правило, пробачаю. Таких, хто навмисне чи ненавмисне образив мене було кілька. Сама я теж не безгрішна. Переконана, хтось злиться й на мене. Утім… у ідеалі… на мою думку, усе ж найкраще відпускати образи. Прощення дійсно приносить полегшення. Мені хочеться пізнати це мистецтво. Тим більше, що я мама і маю навчити пробачати інших своїх дітей, адже свого часу мої батьки мене не навчили.
Петро Калинич, пенсіонер
Якось мене обікрали. Поки правоохоронці шукали злодіїв, я всяке собі передумав. Малював в уяві картину, як плюну тим хлопцям у обличчя, адже вони винесли з хати останні гроші. Дуже хотілося, аби їх знайшли і покарали. Невдовзі мене запросили до відділку, повідомивши, що злочинців затримано. Я не йшов, а біг туди, підбирав слова, які їм скажу, бо був страшенно ображений. Проте коли побачив злодіїв, остовпів. Це були два шістнадцятирічні парубки, на вигляд дуже нещасні. Мені захотілося просто спитати їх, чому вони це зробили. Як виявилося, хлопці на злочин пішли вперше. У них також не було грошей. Чому їхньою жертвою став саме я – відповісти не змогли… Скоріш за все, випадково. Зла на них я більше не тримав. Гроші юнаки повернули, а я – забрав заяву… мені дуже не хотілося зламати їм долю. Зараз ми часто спілкуємося з обома. Вони будівельники, чудові спеціалісти і прекрасно заробляють. Завдяки їм я навчився прощати, а вони – стали на правильну стежку і більше не вдаються до правопорушень. Тому, на мою думку, пробачати треба, це тільки допомагає людині бути справді людиною.
Ірина Михайлюк, дизайнер
У дитинстві тих, хто мене ображав, я била. Це могли бути і хлопці, і дівчата. Від мене боялися всі. Проблеми я вирішувала кулаками. Але зла ніколи ні на кого не тримала. Побила – і забула. Сердилися, як правило, на мене. Згодом, коли подорослішала, зрозуміла, що роблю іншим боляче своєю поведінкою. Треба було переформатувати звички, погляди, свідомість та й себе загалом. Змінюватись було непросто, але я хотіла. Норов у мене був дуже запальний, проте я швидко остивала. Проте мені вдалося стати іншою. Зараз вмію вимикати емоції, коли треба.
Щодо образ, то пробачати інших повинно стати для нас усіх способом життя. Нести в душі негатив – значить робити світ довкола себе темним, похмурим. Так не повинно бути. Інколи дійсно хтось зробить боляче, проте я завжди відпускаю. Це роблю передусім заради внутрішньої гармонії. Та й жити так набагато простіше, ніж тримаючись пам’яттю, ніби двома руками, за минуле та за образи.
Цікаво, що під час нашого дослідження більшість краян усе ж вміють пробачати інших і нікому не бажають зла. Приємно, що ніхто з опитаних не говорив про помсту. Виходить, що закарпатці дійсно вміють відпускати провини іншим і переконані, що жити потрібно з позитивом у душі.
