Ужгород – не Париж. Франція очима закарпатки

[Total: 0    Average: 0/5]

Кілька днів у Парижі – і мені вже так кортіло повернутися додому, в Ужгород…

Кажуть, що Ужгород – це маленький Париж. Тепер я в цьому сумніваюся. Ми вирішили порівняти одну з найвпливовіших столиць Європи та маленьке містечко на Заході України? Розмови про вступ до Євросоюзу набувають розмаху. Ужгородці справді вважають такий крок найкращим варіантом для розвитку, а точніше так званим спасінням від корупції, безладдя та порушення усіх можливих Законів України. Це показують численні опитування, які журналісти газети «Наш Ужгород» проводять протягом вже двох років.

Париж – світова столиця, диктує політику усієї Європи, місто-музей, куди їдуть з усіх куточків світу подивитися на славетну історію європейської нації. Може здатися, це славетне місто є прикладом містоуправління та правопорядку, особливо для такого тихого, мирного та принципово норовитого Ужгорода. Журналісти газети«Наш Ужгород»  провели вікенд в Парижі. За майже три дні вдалося побачити туристичний Париж, найгірший район міста, відомий світові як «13 район» та французький Париж, який усі парижани називають «справжнім».

Бронювали готель заздалегідь через інтернет, керуючись принципом «найдешевший» та «близько до метро». Ми знали, що усі туристичні принади Парижа, які варто відвідати хоч раз у житті, можна обійти пішки, доїхавши до потрібного місця на метро. Яке, до речі, надзвичайно доступне, зручне. Ідучи вулицею, вхід у метро розташований кожні 300 метрів. Отож, доїхати на ньому можна будь-куди із будь-якої точки. Вартість одноразового проїзду в метро – 2 євро. Дві ночі в готелі Іbis Budget коштували 34 євро на людину без сніданку. Снідати ми планували, купуючи продукти у супермаркеті, або круасанами із кавою у кафе поруч.

Уже згодом виявилося, що готель розташований у 13-му районі Парижа – найнебезпечнішій частині французької столиці. Про цей район колись, у 2004 році, П’єр Морел зняв фільм із такою ж назвою. Для тих, хто не бачив це кіно, ідеться про банди, наркотики та зброю на вулицях Парижа, про те, як влада відгородилася стіною від проблемного сектору міста. Усі тротуари цього району схожі на блошині ринки, де місцеві натовпи продають та купують різноманітний непотріб, починаючи від зношеного взуття та зашарпаних дитячих іграшок і закінчуючи дивними старими меблями та нікому непотрібними аксесуарами. Можливо, хтось колись знаходить тут потрібну річ, але склалося враження, що на вулиці цього району зносять буквально все, що непотрібне вдома. Афроамериканців, азіатів та вихідців з ісламського світу там набагато більше, практично усі мешканці району. У готелі так само. В нашому номері чомусь були двері до іншого, сусіднього номера. Нам пояснили, що інколи ці номери здаються, як один спарений. Двері були зачинені, проте, виходячи з номера, я старалася не залишати в ньому цінних речей.

Виходячи на вулицю, особливо, якщо у планах пересуватися за допомогою метро, необхідно паспорт та гроші тримати у внутрішніх кишенях куртки, а не у сумці. У іншому випадку їх можуть вкрасти.

Вийшовши з готеля, я відчула неймовірно сильний неприємний запах. Він був усюди. Переслідував навіть там, де багато туристів, які збіглися зробити селфі біля Ейфелевої Вежі, Монмартра чи Собора Паризької Богоматері. На вулицях Парижа живе величезна кількість емігрантів, зокрема з Сирії. Їх настільки багато, що місто не справляється з таким напливом іноземців. Цілі сім’ї живуть прямо на вулицях. Без будинку, навіть кімнати, вони стелять на тротуар тоненький матрац, на якому сплять, годують своїх маленьких дітей, просять милостиню. В одній руці тримають паспорт, як доказ того, що вони дійсно з Сирії, в іншій руці жінка здебільшого тримає немовля, закутане в ковдру. Переселенців настільки багато, що вони просто усіяли усі тротуари Парижа. Справляють потреби вони також на тротуарі, звідти і запах, і купи сміття, які просто огорнули столицю. Гуляючи вулицями, доводиться переступати через наслідки Європейської політики. За два дні трохи звикаєш до цього, все не здається настільки безнадійним. Єдине, що досі вражає, це діти, що живуть на вулиці. Маса дітей, що з батьками втекли від війни на холодні тротуари славетного міста у пошуках роботи та кращого життя. Соціальна нерівність настільки очевидна в цьому місті. Єдина вулиця, на якій немає жодного біженця на тротуарі, та, де розташовані консульства та посольства. Престижний район чистий і приємно пахне, там безліч ресторанів, там влаштовують прийоми та святкують весілля найзаможніші світу цього. Це вулиця рішень та ідей, політиків та бізнесменів.

Вулиці в нас чистіші і пахне наше місто кавою та свіжою випічкою. Найбільшою відмінністю є, як це не дивно, автомобільний рух. В Парижі, здебільшого в центральних районах міста, дорога зроблена з бруківки. Розмітки там немає, отож, хто скільки смух створив на дорозі, так і їдуть. Виглядає це хаотично, ніби випадковість. Особливо помітно це біля Паризької Тріумфальної арки. Автомобільний рух біля цієї будівлі знімали у багатьох фільмах. Недосвідченому водію заїжджати до центру Парижа я б не радила. Недарма радять пересуватися містом пішки або на метро. Пішохідні переходи обладнані світлофорами, проте автівки їдуть і на червоне світло. Крім того, пішоходи також перебігають дорогу на червоне світло. Це явище масове. Місцеві зізнаються, що саме так вони і відрізняють приїжджих від місцевих. Кажуть, що туристи завжди чекають зеленого світла для пішоходів. Для мене це було навіть дико, адже в Ужгороді ми усі звикли переходити дорогу на зелене світло. Поодинокі порушники, звісно, трапляються. Проте, там така поведінка – вже норма. Шокували парковки. В Ужгороді в центрі міста припаркуватися важко, проте можливо. Завжди знайдеться місце. У Парижі це проблема №1 для туристів, які приїхали автівкою. Розшукат вільне місце неможливо, місто переповнене. Здається, вибухне від навали людей.

Тротуарами ходять поліціянти з рушницями, по-двоє. Мовчки, без посмішки, патрулюють забиті людьми вулиці. Був випадок, коли з дерева впала невеличка гілка на тротуар, одразу біля візочка з дитиною. Поліція миттєво зреагувала, прибрала гілку, вибачилася перед мамою. Це трохи нагадало нашу поліцію, ужгородську, яка також реагує на дрібниці, які, можливо, не загрожують життю, але створюють невеликі незручності.

Ціни в найвідомішій європейській столиці навіть не йдуть у порівняння з нашими, ужгородськими. Газета «Ле-Монд» у кіоску коштує 2,5 євро, це близько 70 гривень. «Наш Ужгород», до прикладу, вартує 2,5 гривні. Газетярі радо віддали кілька примірників безкоштовно, коли дізналися, що ми з України і приїхали подивитися на їх славетне місто. Вулична їжа в Парижі різноманітна, найпопулярнішими є млинці з різноманітною начинкою. Це може бути курка з овочами, тунець з сиром або шинка. Їх готують на кожному кроці. Ціни різняться від 4,5 євро (130 гривень) до 7 євро (200 гривень) за млинець. В Ужгороді із вуличної їжі найпопулярнішими є лаваші з куркою, помідорами та зеленню, які вартують близько 30 гривень. Також пропонують піти з шинкою та огірком від 20 гривень, почали продавати круасани з начинкою за 15 гривень. До речі, в Парижі дешева випічка не така смачна, як в маленьких французьких містечках. Якщо в Сержинес (200 км від столиці) один круасан коштує 0,75 євро і він надзвичайно запашний та свіжий, то у парижі вартість одного круасана збільшується вдвічі, але якість помітно сменшується. Французьких ресторанів у центральному Парижі надзвичайно мало, здебільшого вони дорогі та не надто доступні пересічному туристу. Проте, італійської, тайської, в’єтнамської, китайської кухні тут вистачає. Є фіксовані обіди за, наприклад, 6 євро (170 гривень), куди включені салат, гаряча страва та дисерт. Обрати ці страви можна зі спеціального меню. Іноді до цього списку включають каву чи чай, але, здебільшого, вони йдуть окремо.

Досі переконана, що в Парижі мають побувати усі, це історичне неймовірно гарне впливове місто. Проте я переконана, що в Ужгороді, незважаючи на усі наші проблеми, жити чистіше і приємніше. Вчергове у цьому переконалася.

Альона КОЛОДІЙ, газета «Наш  Ужгород», ексклюзивно для zakarpatpost.net

Comments are closed.