Як врятуватися від передвесняної депресії. Поради психолога на лютий
Сірі будні, найдепресивніший місяць – поширена характеристика лютого в уявленні багатьох людей. Чому ми вважаємо цей найкоротший відтинок року, який спонукав митців до написання найкращих творів, таким безпросвітним? Словом: де взяти сил дожити до весни?
Живемо в теперішньому часі
Для початку підкорегую запит, який чую у ці дні від багатьох. Таке враження, що коли в людини все більш-менш в нормально, їй бракує гострих відчуттів. Тоді й починаються бідкання: як дожити, як пережити (темні ранки, холоднечу, одноманітність буднів). І лише вийшовши зі звичного ритму через втрату роботи, коханого, від’їзду дітей, розуміємо, як, виявляється, було затишно у тій рутині.
Одна моя знайома весь час скаржилася, як їй не хочеться вставати удосвіта ї пхатися через все місто в офіс, повідомляє «ВВС.Україна».
Коли ж їхня фірма збанкрутувала, вона дивилася вранці з вікна, як люди поспішають на роботу. І плакала від образи на несправедливість життя. Тобто і надалі не цінувати того, що має – несподівану паузу для відпочинку, домашніх справ, пошуку кращого місця.
Щоб уникнути депресії, пропоную припинити сприймати дійсність як сукупність досягнутих цілей і виконаних бажань. В проміжку між якими ми або на щось чекаємо, або шкодуємо, що бажане не здійснилося.
Поспостерігайте за друзями чи колегами. Вони зазвичай говорять про майбутню важливу подію чи переповідають, як добре чи погано відбулось щось.
І при цьому обов’язково скаржаться на те, що сьогодні мороз, слизько, дитина вранці капризувала, чоловік нагрубив, підбор зламався, грошей не вистачає. І взагалі, життя – капосна штука.
Щоб уникнути депресії, пропоную припинити сприймати дійсність як сукупність досягнутих цілей і виконаних бажань.
Уявляєте, якщо хтось скаже, що дорогою він бачив із замерзлого вікна маршрутки кобальтові тіні на блідо-рожевому снігу, а обабіч пропливали кришталеві від інію дерева. Потім, розповість, який захват відчув від тепла й аромату кави.
Подумають: закохався, перевтомився, чогось додав у каву. Чи може глузує з колег? Насправді ж, ця людина живе в теперішньому часі і відчуває смак життя.
Коли карета перетворюється на гарбуз
Чому саме в лютому охоплює депресія? Світловий день довшає, усвідомлення, що незабаром весна, повинно, здавалося б, гріти душу. Так, але найтяжче чекати саме коли до омріяного терміну залишаються лічені дні.
Пригадайте: у грудні чекали на Новий рік, диво Різдва, в січні – здійснення бажань. У лютому немов спадає полуда з очей: вже цілий місяць пройшов, а нічого в житті не змінилося. Звідси – відчуття, що знову обдурили, обділили, обійшли.
У лютому немов спадає полуда з очей: вже цілий місяць пройшов, а нічого в житті не змінилося.
А ще – в грудні-січні можна було пояснювати зволікання з вирішенням проблем, початком “нового життя” передсвятковими клопотами і післяноворічним штилем. Тепер же повсякдення знов підійшло впритул. І знов треба робити зусилля, щоб розпочати щось нове чи закінчити незавершені справи. А наснаги на це немає.
Тож раджу почати робити те, що накопичилося не завтра, не з понеділка, а просто зараз. Одна хитрість – робити невеликими порціями: годину-півтори на день. Так і не втомитеся, і підступитися буде легше.
Часто настає пригнічений стан, бо здається, що маємо цілу купу труднощів. Насправді ж, як правило, головна проблема – одна, всі решта – похідні. Або ті, якими маскуємо головну, зважаючи на складність її вирішення. Отже, потрібно виокремити невідкладне, і перемкнути увагу з самої проблеми на її розв’язання.
Наприклад, дівчина скаржилася на те, що їй стало нецікаво жити: зустрічатися з друзями, коханим, купувати нові речі. Та навіть виходити з дому! З’ясувалося, що вона хоче схуднути. Але знаючи, що це непросто, відкладає похід до спортклубу. Зрештою, для цього також треба вийти з дому.
Ніби між іншим дівчина додала, що вважає свою роботу нудною, але покинути її не наважується через складний час. Хоча має нездійсненну мрію – стати модельєром одягу. Порадила їй почати з півгодинних, але регулярних тренувань вдома. А ще – вступити в омріяний виш, від якого свого часу відрадили батьки, принаймні на заочне відділеня.
А за вікном – майже весна?
Ще одна причина негативних думок – зараження чужими емоціями. Часто ми не вміємо відрізнити актуальні для нас переживання від нав’язаних ззовні. Справді, як тут вберегти гармонію, коли від тебе весь час вимагають емпатії до постраждалих, знедолених, вдячності за небо над головою, провини за те, що не ти загинув тощо? Як тут не піддатися чи то істерії від того, що страшно жити, чи байдужості й егоїзму.
Мені сподобався вислів: “Інформація – теж продукт, споживайте вдумливо”. Йдеться не про технологію душевного зачерствіння. Скоріше – про особистісну екологію.
Запитайте себе: чи стосується почуте безпосередньо вас тут і тепер, чи можете ви щось вдіяти, щоб зарадити проблемі? І чи стане легше комусь від того, що ви будете агресивними й роздратованими? Це допоможе дистанціюватися від драматичних подій, сприймати факти без емоційного забарвлення і проекції їх на власне життя.
Окреме питання – як примусити себе встати з ліжка, зробити те чи інше. Примушувати як раз треба не завжди. Іноді такий стан може сигналізувати про те, що треба відпочити, відновити сили. Тож, вчасно усвідомивши це, зможете запобігти перевтомі чи якійсь хворобі.
Згадайте: коли ви чогось справді хочете, вам не треба шукати часу і мотивацій. Тож, гостре небажання як правило свідчить, що ви займаєтеся чимось потрібним не вам. Запитайте себе: що зміниться і що не зміниться для мене особисто, якщо я через силу все ж зроблю те, до чого не лежить душа.
Потім так само – що буде, коли не робитиму небажаного. Рішення може бути несподіваним. І пам’ятайте: поки ми нарікаємо на життя, воно минає. То може краще просто радіти йому?
