Весняні загострення закарпатських політиків

[Total: 0    Average: 0/5]

Традиційно із приходом весни у закарпатському політикумі починаються сезонні загострення. Виявляються вони щоразу інакше, але вже стали звичними для краян.

Хоч на вулиці ще й не надто тепло, але в чиновницьких колах Срібної Землі вирують пристрасті.

Депутати

Як  міські, так і обласні сесії проходять напружено, серед депутатського корпусу, як завжди, немає єдності. Приміром, навіть у такому важливому питанні, як торгівля з  Росією.

У той час, коли молоді українці гинуть у зоні АТО,  всього 37 із 64 народних обранців підтримали звернення до Президента щодо необхідності захисту національних інтересів у ситуації, яка склалася на сході України.

Тож за кого віддавали голоси закарпатці? За бізнесменів, яким власні інтереси важливіші за національні, за політично інфантильних осіб, яким зовсім байдуже те, що діється в країні, чи за справжніх патріотів, які вболівають за свій народ, у тому числі – за земляків?

У Верховній Раді наші парламентарі також не надто активні. Звісно, не всі. Але, приміром, у списку восьми нардепів, які ще жодного разу не голосували на засіданнях, значиться прізвище закарпатця Павла Балоги…. Поруч із розшукуваними українською владою Сергієм Клюєвим та Олександром Онищенком.

Трохи дивно, чи не так?

Однак славляться наше земляки не лише прогулами… Про кнопкодавство окремих з них навіть складають анекдоти. Це вже стало таким собі хобі наших слуг народу, як для когось із простих смертних риболовля чи збирання грибів.

Зокрема, парламентері від «Народного фронту» наш земляк хустянин Валерій  Лунченко разом зі своїм колегою, уродженцем Іршавщини Олександром Сочкою очолюють рейтинг найзавзятіших кнопкодавів Верховної Ради. У фракції ББП одним із найактивніших порушників принципів особистого голосування є Роберт Горват із Перечинщини. Відзначився тут і мукачівець Віктор Балога.

А екс-ужгородець Нестор Шуфрич взагалі охоче роздає інтерв’ю проросійським ЗМІ і спекулює на темі війни.

Не чути з трибун виступів на підтримку закарпатців й Івана Балоги, Василя Брензовича, Михайла Ланьо, Валерія Пацкана, Василя Петьовки, Юрія Чижмара, Івана Крулька…

А де ж їхні обіцянки про підвищення рівня життя краян, про ремонт доріг, багатотисячні потоки туристів у наш край?

Ужгород

Обласний центр Закарпаття повинен бути еталоном для всієї області… у всьому. Саме на Ужгород мають рівнятися міста і села Закарпаття. Тут би мало бути ідеально гарно, ідеально  чисто, ідеально затишно.

Тож мова піде саме про чистоту.

Чомусь в Ужгороді можна побачити сміття і на набережних, і в парках та скверах, і в центральній частині міста.

Здавалося б, яке відношення має чистота до політики, яка зі своїми чорними піар-технологіями є чи не найбруднішим напрямком людської життєдіяльності?

Проте… незважаючи навіть уже на те, що місцеві мешканці протягом зими звикли до ожеледиці, нечищених доріг, а зараз, коли розтанув сніг, до папірців та недопалків під ногами, цими днями з нагоди працівників комунального господарства, цілий загін прибиральників було нагороджено… почесними відзнаками.

Цікаво, за які ж то заслуги???

Знаючи реальний стан справ у місті, мерія мала вшанувати представників комунального сектору не преміями та грамотами, а вручити їм корисні подарунки – віники та лопати.

І в той же час варто зауважити, що в місті над Ужем протягом останнього часу  дійсно багато робиться. І ремонтуються дороги, і облагороджуються газони, і висаджуються квіти, і реставруються історичні будівлі, і зводяться багатоповерхівки.

Та міського голову при цьому «мочать» у численних ЗМІ. У чому ж причина? Напевно, він мало піариться, мало розповідає журналістам та громадськості про здобутки.  Але ж, як правило, хто багато працює, той мало говорить. Так, наприклад, стверджує народна мудрість. Утім мер повинен мати мудру команду, яка повинна бути його вухами і вустами.

Тож складається враження, що в Богдана Андріїва дуже недалекоглядні радники, неспроможні своєму керівнику підказати, як краще діяти, як звітувати про діяльність, як бути ближчим до громади, як врешті-решт бути народним улюбленцем. У цьому плані мукачівські колеги далеко випередили ужгородських, адже там вміють хвалитися, хоч і роблять на 90 відсотків менше, ніж в столиці Закарпаття. А, може, просто для піару та просування свого шефа у ЗМІ команда Андріїва економить гроші? Хоча при цьому й отримує нищівні удари по рейтингу мера… та й сприйняття очільника міста ужгородцями досить неоднозначне.

Москаль і Ко

Творить політикум області передусім наш гостроязикий губернатор – Геннадій Москаль.

Так, за словом він у кишеню не лізе і від часу свого призначення головою Закарпатської ОДА, веде відкриту війну з єдиноцентристами Балогами. А нещодавно він оголосив ще й лінгвістичні батли з начальником патрульної поліції Ужгорода та Мукачева Юрієм Марценишином,оприлюднивши аудіофайл із проведенням правоохоронцем інструктажу з підлеглими.

Послухавши розмову поліціанта та співставивши її з аналогічними записами за авторства губернатора, навіть важко комусь із них віддати першість.

Обидва дуже добре володіють нецензурною лексикою, а їхні фразеологізми заслуговують на літературну премію у галузі мистецтва спілкування… матами.

Правда, такий жаргон не робить честі обом, адже не солідно якось ні очільнику краю, ні представнику  силового відомства  опускатися до  рівня бабки-пліткарки… яка хоче насварити на ринку вуличного хулігана.

Але Москаль любить створювати довкола себе ауру народного опришка… наприклад, звинувативши місцевих депутатів у саботажі стосовно децентралізації , або показово посварившись із Гройсманом чи з іншими місцевими та столичними чиновниками.

Мукачево май ліпшоє!?

Є така біблійна мудрість: «Не сотвори собі кумира». Тож хочеться її трохи перефразувати: «Не сотвори собі ворога».

Саме за таким принципом уже кілька десятиліть живе Мукачево.

При цьому ворогів тут шукають як внутрішніх, так і зовнішніх.

Внутрішніми стають усі, хто сміє суперечити волі клану Балог, а зовнішніми – будь-хто з інших населених пунктів області – найчастіше з Ужгорода, з яким Мукачево бореться за лідерство уже давно.

При цьому війна переважно надумана, але показова. Приміром, скільки говорилося і писалося після промовистої заяви Андрія  Балоги про те, що аеропорт з Ужгорода треба перенести до Мукачева.

Звичайно, це дуже цікавий дипломатичний хід перед електоратом. Але ж політика і є чимось схожим на шахову гру. Тим більше, коли ходи достатньо робити лише язиком, ризик опинитися в програші зводиться до мінімального.

Але ж у Мукачеві дійсно більше говориться, ніж робиться.

Проте слід віддати належне міському голові, який хоч і молодий за віком, та вміє впевнено дивитися в майбутнє.

Скажімо, у Мукачеві дуже добре працює  команда мера, яка невпинно розповідає усій області про те, як багато планів він втілює у життя. Та й сам пан Андрій чи не єдиний з усіх міських голів Закарпаття веде живий діалог із громадськістю не лише в чиновницькому кабінеті, але й через соціальні мережі! А це, як-не-як, робить його ближчим до людей.

Однак мукачівська сім’я №1 веде зараз запеклу боротьбу з Москалем. Настільки відкриту, що в місті з’являються навіть соціальні борди проти губернатора.

Але це також хитромудра політика. Бо що потрібно людям? Правильно! Хліба  і видовищ! У молодого мера міста над Латорицею радники, напевно, не такі тупуваті, як в ужгородського. Вони його добре навчили, що скандалами можна чудово відволікати увагу людей від усіляких проблем. Також можна усі негаразди списувати на когось іншого. Наприклад, у Мукачеві облуплені фасади, дороги у ямах, центр темний. Хто ж винуватий? Звісно, не очільник міста, а Москаль! Він кричить, він не дає грошей, він не дозволяє робити щось корисне для міста. Саме так вважає більшість мукачівців. Але ж для того, аби закрутити кілька лампочок у ліхтарні стовпи в середмісті, губернатор ні до чого… як і для того, аби залатати кілька ям на дорозі.

Проте відмовка діє стовідсотково.

Тим більше, що Москаль сам дає для цього привід, перенісши, скажімо, Закарпатський обласний театр драми та комедії із Мукачева до Хуста…

Але про це – трохи згодом.

А саме ж місто, яке є другим за кількістю населення в області, якби дійсно так інтенсивно розвивалося, як про це говориться  Балогами, уже за десятиліття мало б перетворитися на новий Лас-Вегас, а не залишатися закарпатським сонним царством, у якому… крім балачок насправді мало що робиться.

Хуст і сім чудес України

Весняні загострення торкнулися і Хуста. Й почалися вони зі скандалу. Точніше – з убивства дітьми власної матері. Саме після цієї трагедії випливла на поверхню давня проблема міста над Тисою – наркоманія. А замішаними у підпільний бізнес виявилися не тільки  тіньові ділки-наркобарони, але й представники вищих ешелонів влади, у тому числі – з Києва. Про них досі – ні пари з вуст, та власне вони «кришували» торгівлю, яка здійснювалася навіть у школах. Тож після цього інциденту навіть візит Ольги Фреймут і її скандальні викриття стану справ у Хусті видаються вже лише «квіточками».

Саме зараз чомусь спливає на думку нещодавня перемога Хуста у конкурсі «7 чудес України». Дійсно, тепер про закарпатське містечко заговорили, як про чудасію державного рівня. На жаль, цього разу не з кращого боку.

Та й з огляду на конкурс… що в місті робиться для того, аби прийняти туристів, на яких цієї весни дуже чекають у нарцисовій столиці України… Немає ні інфраструктури, ні достатньої кількості готелів, ні якоїсь програми щодо того, що можна показати гостям… крім власне квітів, оновленого центру й парку відпочинку та руїн замку.

Але при всьому цьому деякі міські депутати гарячково просять мерію оголосити цей рік у Хусті роком Шухевича… При всій повазі до керівника ОУН, який за часів Карпатської України дійсно жив і працював у Хусті, якби в місті було оголошено рік графа Дракули, за нього говорили б значно більше.

Хоч свого часу в Хусті жив не сам легендарний вампір Влад III Цепеш, а його дід, але якби мерія оголосила 2017 рік роком Дракули, про Хуст знімали б сюжети не тільки в Закарпатті. Та й туристів би до міста ринула сила-силенна, адже всім захотілося б побачити руїни тієї фортеці, до якої причетний один із найжорстокіших володарів людства.

Отже, такий крок, якби це не звучало абсурдно, був би економічно вигідним, спрацював би на користь міста і містян. Це допомогло б залучити й інвесторів, і створити більше робочих місць. Адже там, де є  туристи, там процвітає і бізнес.

А тепер повернемося до театру. Звісно, хустяни звістку про те, що його де-юре перенесено із Мукачева до їхнього рідного міста сприйняли радісно, однак де-факто це трапиться не скоро. Адже будинок культури, у якому його планується розквартирувати, в жалюгідному стані. Колись там була конюшня. Старожили й дотепер його називають хлівом. Та й від стайні він справді не надто відрізняється. Там потрібно провести дуже серйозний ремонт, а це – немалі гроші. Чи є вони в хустській казні – питання риторичне. Та й знаходиться будівля не на балансі міста, а на районному. Тобто, перед тим, як перетворювати осередок культури, зроблений у радянському стилі в театр, потрібно ще подолати сім кругів бюрократичних перепон.

Є в області й інші не менш важливі проблеми, але про них – іншим разом… а поки що чекаємо, коли в закарпатських політиків закінчиться весняне загострення і коли вони почнуть не ляси точити, а реально працювати на користь краян.

zakarpatpost.net

Comments are closed.