Віктор Щадей про проблеми Ужгорода, власні захоплення та галушки з бринзою

[Total: 0    Average: 0/5]

Віктор Щадей свого часу був наймолодшим депутатом Ужгородської міської ради.

Відтак  – її секретарем і навіть виконував обов’язки міського голови. Крім того, депутатом він є й зараз. А ще –  країнознавець, журналіст, громадський активіст і просто небайдужа до проблем рідного міста людина.

Сьогодні у прес-центрі газети «НЕДІЛЯ» під час наших «Недільних бесід»  пан Віктор розповів про власне бачення вирішення злободенних питань умісті, про свої уподобання та маленькі таємниці.

Ви рано реалізували себе як політик. Таке стрімке сходження кар’єрною стежкою, мабуть, пов’язане з юнацькими мріями. Ким Ви мріяли стати в дитинстві?

Зі шкільних років я справді мріяв займатися громадсько-політичною діяльністю. Із третього класу, а це був 1991 рік, коли був путч, розпадався Союз, йшла підготовка до референдуму, ми з хлопцями роздавали листівки. Наш сусід по будинку був у Русі і я вже тоді долучився до агітації, аби краяни голосували за незалежність. Ми навіть під копірку від руки переписували «Червону калину» і разом із листівками роздавали людям. От з того часу політикою я й зацікавився. А потім постійно, у п’ятому – сьомому класі купував газети, читав, аналізував події.

А які «плюси» у плані досвіду дала Вам робота у міській раді… Що було у той період позитивним і що непокоїло, що вдалося втілити в життя і що – ні?

— Перед роботою у сфері місцевого самоврядування я працював у журналістиці. Фактично вона дотична до сфери влади, але, як кажуть, збоку…

Що ж стосується праці в мерії, то безумовним «плюсом» є стан розуміння процесів, механіки адміністрування, різних бюрократичних моментів. Вважаю, що вдалося за кілька місяців,протягом яких я обіймав посаду мера, продемонструвати, що влада може бути інакшою.

На жаль, у нас часто так уже повелося, що  коли хтось займає високі посади, починає по-інакшому поводитися, спілкуватися з людьми.

Це серед населення викликає тільки негатив. Ми ж із командою показали позитив. Влада повинна дослухатися до людей, бути відкритою

Що не вдалося? Оскільки часу було обмаль – всього вісім місяців, змінити систему я не зміг. Доводилося багатьма питаннями займатися в ручному режимі. Думаю, загалом правила гри та закони в країні потрібно змінювати. Тільки після цього можна дійсно більш ефективно працювати.

Завдяки децентралізації на місцях з’явилося багато коштів. Але яким чином і наскільки ефективно їх витрачають – це вже інше питання.

Зараз у чому головна проблема Ужгорода?

— Влада не переймається людьми. Її більше цікавить, як освоїти кошти, які є у бюджеті, та не думає при цьому, чи буде користь від цього, який буде ефект. Бачимо, починають ремонтувати центральні вулиці, які й без того в хорошому стані, у них «закатуються» мільйони гривень, а при тому десятки інших вулиць просто у жахливому стані, але вони не в середмісті, а трохи збоку. Отже, їх ігнорують. Так не може бути, що вітрина красива, а всередині – безлад. Інший момент – прозорість витрачання коштів. Ми бачимо, що не проводяться належним чином тендери, шукаються усілякі хитрощі, аби оминути їх. Через ці махінації вже кримінальні справи порушені. Мене, як мешканця міста, це не може не хвилювати. Бо ж із одного боку влада каже людям, що немає грошей на те, щоб їх забезпечити медикаментами, а з іншого – мільйони йдуть в обхід тендерів, використовуються за різними непрозорими схемами, приміром, на ремонт доріг, які через кілька місяців уже всі у ямах. Це викликає лише негативну реакцію і в мене, і в більшості ужгородців.

А що можете сказати з приводу  гучних скандалів щодо самовільної забудови, занепаду будівель у історичній частині міста?

— Забудова зелених зон – дуже болюча тема для нашого міста. На жаль, їх взагалі мало. А ще й їх повіддавали безконтрольно під будівництво мери різних каденцій. Це почалося років п’ять тому. Отже, містяни змушені були боротися… сигнали поступали з різних дворів, де хтось щось обгородив, вирізав дерева… Виходить, що біля багатоповерхівок тулять ще й інші будинки, хоч навіть існуючі двори вже не задовольняють потреби мешканців, бо спочатку розраховувалися на більшу кількість автомобілів. Тож мало того, що там тісно, так там іще хочуть щось забудувати. Тому людям доводиться активно відстоювати свої позиції. І нам вдалося врятувати вже багато таких дворів і зелених зон. Це – і в Новому районі, і на Минайській, і на Заньковецької, і на Можайського. На жаль, і мені, і самим мешканцям будинків при цьому доводиться і підписи збирати, і на суди ходити, і відкладати всі інші власні справи. Так би не мало бути. Із останнього… На Минайській будинки №10 та № 11. І там, і там у дворах дозволили зводити багатоповерхівки. Хоч я просив усіх не голосувати за це, та більшістю депутатів  мої поради було проігноровано. Тож ми потратили три місяці часу (Минайська, 10) і нарешті у Львові в апеляційному суді виграли справу. Тепер завдання відстояти інтереси мешканців Минайської, 11. Переконаний, що зробити це нам вдасться.

Добре, що нам активно допомагає прокуратура і обласна, і Ужгородська. Та й судді у справах, що стосуються громади, займають позиції громадськості і закону.

Є в нас район «Кірпічка». Там люди дуже активні, завжди щось проводять, організовують, збираються… І в той же час маємо неактивні райони. Як гадаєте, створення ОСББ згуртовує людей, допомагає їм навести лад не лише в будинку та на прибудинковій території, але й долучитися до якоїсь суспільної діяльності на благо міста? Як спонукати до дій ужгродців?

— Гадаю, що створення ОСББ крім основного свого завдання – впорядковування житла, вчить людей ще й самоорганізовуватися між собою, знаходити спільну мову, спільні інтереси. Це маленька, але громада. Люди стають більш свідомими, знають, коли і як треба захищати свої права. У перспективі, однозначно, це буде плюсом, адже краяни ставатимуть все більш впевненими у своїх силах. Їх буде важче притіснити. З боку мерії чомусь підтримки такого руху не бачу, навпаки – департамент комунального господарства лише ставить палки в колеса, замість того, аби радіти позитивним зрушенням. Це ненормально. Влада має зрозуміти, що громада – це її партнери і вміти вести з нею діалог. Але, переконаний, врешті-решт люди змусять чиновників поводитися нормально… навіть на нашому  місцевому рівні.

Ми почали говорити про комунальні служби. Ви – активний користувач соціальних мереж і, напевно, бачили коментарі та дописи ужгородців про роботу комунальників – взимку слизькі, а весною недостатньо прибрані дороги. Що можете сказати з цього приводу? Як можна вирішити цю проблему?

— Проблема вирішується дуже просто.

Мер, як керівник міста, має зрозуміти, що якщо він не вживе відповідних заходів, його більше не виберуть. Думаю, в міській раді втратили відчуття реальності. Взимку ми бачили повний провал роботи усіх служб… Якби люди бачили, що мерія хоча б старається, пробує вирішувати це питання, вони б не висловлювати таких обурень. Але коли в місті був сніговий колапс, мер поїхав у Альпи. Тим часом ніхто нічого не чистив. А чому? Бо побачили, що міського голови можна не боятися, догану їм ніхто не дасть, не звільнить. До чого це призвело? Коли знову Ужгород засипало снігом, ситуація повторилася. Це – вже системне невиконання обов’язків. Гадаю, з цим департаментом  пора вже закінчувати. Сподіваюся, що прокуратура порушені кримінальні справи доведе до кінця. Бо якщо не покарав мер комунальні служби, це мають зробити правоохоронні органи.

Я, як депутат, писав кілька звернень з приводу порушень, які допустило керівництво департаменту. Громадськість також не відступиться, проконтролює.

Потрібно нарешті поставити логічну крапку над «і» – департамент має бути звільнений. Та з іншого боку, зробити це має право мер. Якщо він цього не робить, значить вважає, що взимку все було нормально.

Але ми докладатимемо всіх зусиль, аби керівника комунального господарства  звільнили.

До Вас, як до депутата, як до людини, якій небайдуже майбутнє Ужгорода, з якими проблемами найчастіше люди звертаються?

— Я б відзначив дві проблеми. Перша – лікування. Людям катастрофічно не вистачає коштів на медикаменти. Але серед пріоритетів мерії цього немає, хоча фінансові можливості дозволяють Ужгороду забезпечити безкоштовними ліками всі медичні заклади міста. Чому Мукачево, яке менше від нас, має більш скромні надходження, знайшло для цього можливості, а ми – ні? Значить, у нас не на те витрачаються гроші. Наприклад, можна 23 мільйони гривень виділити на маршрутки… хоча це більша сума, ніж потрібно на фармакологічні препарати. Тож про що далі говорити?

Друга проблема – це стан житлового фонду. Дахи протікають, електрощитові горять, димляться, світло часто вибиває, підвали занедбані, каналізація забита, прориває, підтоплює. Чомусь міська рада вважає, що це – не пріоритетні питання. На житловий фонд міста передбачено всього трохи більше трьох мільйонів гривень, а на ремонт адмінбудинку мерії – 11,5 мільйонів гривень. Це – просто ненормально!

Думаю, мешканці міста пробачили б міській раді, якщо десь стіни трішки обшарпані, чи кабінети не до кінця відремонтовані.  Для них більша неприємність, коли каналізація затоплює будинок.

Мукачево, для порівняння, на ремонт житлового фонду у цьому році планує витратити 29 мільйонів гривень. У нас же мало б бути 39! У нас більше місто, більше будинків.

Ці питання буду піднімати під час сесій і сподіваюся, що депутати долучаться, адже до них так само звертаються містяни.

Ви почали говорити про дороги.  Як загалом оцінюєте їхній стан в Ужгороді?

— Ще рік тому я подав звернення по одній із вулиць, де було проведено капітальний ремонт, але погано, тож утворилися ями. Я скинув фотографії меру. Отримав відповідь, що так, це порушення, що буде вжито заходів задля того, аби фірму змусити переробити все. Але досі нічого не зробилося. Навіть розриті ще на початку червня минулого року  дороги, вулиці, двори не дороблено до кінця. Санкцій не накладено! Отже, як можна притягнути до відповідальності фірму-виконавця?!

У маршрутках часто виникають ексцеси між дітьми і водіями. У чому причина?

— Фірми, які здійснюють пасажирські перевезення, роблять все для того, аби не возити пенсіонерів та дітей. Можуть не зупинитися, або швидко від’їдуть…

Крім того, вони грублять, створюють ситуації, коли літній людині навіть соромно заходити, бо до неї ставляться як до другосортної.

При цьому, перевізники завжди скаржилися, що все це відбувається через те, що вони не мають компенсації за перевезення пільгових категорій пасажирів. Тепер їм виділено 23 мільйони 600 тисяч гривень. При цьому… нічого не змінилося ні в маршрутках, ні в поведінці водіїв. Отже… за що їм місто платить? Я підрахував… За таку суму можна відмовитися від недопослуг. За рахунок коштів європейського банку реконструкції і  розвитку можна купити 30-40 великих електороавтобусів під мінімальний відсоток і запустити їх за основними маршрутами. Тоді кожен пенсіонер і школяр знатимуть, що місце для них знайдеться, що не буде сварок і нервів.

Та й багато мешканців захотіли б їздити саме таким сучасним і гарним транспортом. Електроавтобуси є і в інших містах – у Львові, Луцьку… У них комфортно і затишно. А ще – зменшується загазованість і немає поточних витрат.

Поговоримо про Вас більше, як про особистість… Які маєте хобі, чим займаєтеся у вільний час?

— Ще зі шкільних років люблю читати книжки.

Трохи займаюся спортом, але не на професійному рівні.

А яка література найбільше подобається?

— Усяка. І художні твори,  і книги з маркетингу, більш професійного спрямування.

Куди любите їздити відпочивати?

— Переважно відпочиваю в Карпатському ареалі. Хоча буваю й на різних транскордонних заходах.

Нещодавно з друзями зробили експедицію Карпатами з боку Польщі, побували в селах, які раніше були українськими. Вражень – маса.

А друзів загалом маєте багато?

—  Веду активний спосіб життя і друзів у мене дійсно багато. Ціную в них відвертість, щирість. Із лицемірами ж не товаришую. Ця риса мене відштовхує в інших.

Ваша улюблена страва?

— Бринзові галушки, верховинський суп, бограч, гуляш, картопля пюре і тушкована капуста.

Що найбільше хотілося б змінити Ужгороді?

— Хочеться, щоб усім тут було жити комфортно. Якщо людям буде затишно, вони будуть вдоволеними і почуватимуться краще, будуть щасливішими, веселішими, привітнішими, місто буде наповненим теплом і добротою. Разом з товаришами намагаюся вносити свою частку, щоб це так і було.

Спасибі за розмову. Нехай Ваші добрі задуми вдасться втілити в життя.

Марина АЛДОН, zakarpatpost.net

Comments are closed.