Вік Коврей про свій перший вірш, про еротику, кохання, «Березневих котів» та фалафель

[Total: 0    Average: 0/5]

Вік Коврей – людина відома не тільки в Закарпатті.

Український поет, прозаїк, громадський діяч, лауреат Закарпатської обласної літературної премії «Дебют» (2008), загальноукраїнської ім. св. Альфонса Лігуорі (2009), видавництва «Смолоскип» (2015), засновник НЛО “Ротонда” (неформальне літературне об’єднання) (2006), голова Закарпатського ГМО «Асамблея Митців «Ротонда» (2009),  організатор артперфомансів «Начхати на авангард (осінні медитації)»(2006), «Літературний голодомор», «Культовий постмодерн (зимові медитації)», а також щорічного мистецького фестивалю в Ужгороді «Березневі коти» (з 2006). Його здобутки можна перераховувати довго. Але краще про себе розповість він сам.

Отже, сьогодні у прес-центрі газети «НЕДІЛЯ» під час «Недільних бесід» таємницями та здобутками ділиться Вік КОВРЕЙ.

— Ви починали свою трудову діяльність із посади вчителя української мови й літератури. Як думаєте, у сучасній школі вивчають потрібні твори, чи програму доцільно було б змінити?

— Не знаю, чи вносилися зміни за останні 5 років, за цим слідкую вже менше, але в часи мого вчителювання письменницькі постаті були представлені непогано. Наприклад письменниць у нас (якщо вірити Ростиславу Семківу, літературознавцю) 17 – в шкільній програмі (порівняйте з російською, де лише 4).

Щодо творів – це вже кому, які цікавіші, безперечно, добірка практично влаштовувала, а ось подання цих персоналій дітям – ні, але те, як сказав на одній з лекцій в Києві, ще один літературознавець, професор Павло Грабович, одвічна проблема науки та школи, інтерпретація постатей і їх творчості загалом.

— Розкажіть про свою теперішню роботу. Сумуєте за Закарпаттям? Як склалося життя у столиці?

— Поки працюю в Міністерстві культури України управління з питань мовної політики та літератури. Робота забюрократизована трохи, але цікава. Перший рік, може півтора, було дуже важко, писалися ностальгічні тексти, доводилося часто приїжджати додому, добре, що хоч не з Америки добиратися, за кільканадцять годин – і ти вже в Ужгороді, а в еру літаків і міжконтинентальні маршрути не проблема – були б гроші. А з часом людина до всього адаптується. Ходив спочатку на посиденьки земляцтва закарпатського, молодь особливо активно робила різні колоритні заходи. Гріх жалітися робимо, що можемо. Мегаполіс, та ще і столичний, приймає неледачих і має свої родзинки, відсутні в містечках та містах.

— Поговоримо трохи про творчість. Коли Ви написали перший вірш? Із чого почався шлях у літературу?

— Овва! Вже і не пригадаю, певно, як навчився писати, так і пишу. В садочку, перших класах школи № 6, нафантазовував казки різні, переробляв відомі вже народні: українські словацькі, угорські. А вірші, певно десь з 3 чи 5 класу. Власне, з публікацій казкових інтерпретацій та віршів у стінгазеті шкільній, а потім в альманахах літстудії «Джерело» Христини Керити (існувала спочатку при школі імені Ґренджі-Донського).

— Ви – номінант багатьох премій, автор великого поетичного та прозового доробку. Чи маєте улюблений твір… власний?

— Ну не багатьох, а трьох чи чотирьох, здається. Та і доробки не такі вже й великі: кілька власних збірок, а ще тексти в різних антологіях та альманахах і, може, на парочці сайтів. Улюбленого певно немає, а зі свого є кілька, які знаю напам’ять, то при нагоді декламую їх: «Не дитяче кіно», «Любов-цикута», «Забуття» та ін.

— Кого з сучасників читаєте?

— Якщо з українських письменників – Прохаська, Винничука, Андруховича, Забужко, Жадана список подовжується, за молоддю теж намагаюся слідкувати і прочитувати сучукрліт і літературознавчі студії також. Закордонні переважно хаотично, на які потраплю (гарні переклади), ті і подужую. Останнім часом це латиноамериканці, також читаю сучасну словацьку, німецьку, південнокорейську та скандинавську літературу.

— На кого Ви рівнялися в дитинстві?

— Ні на кого, кумирів собі не створюю і вам не раджу, людина має вдосконалюватися все життя і порівнювати себе лише з собою минулою та прагнути стати кращою у майбутньому. Можу відповісти, кого із письменників шаную – певний час важливою для мене була творчість Петра Мідянки. З авангардистів: Велимир Хлєбніков, Володимир Маяковський, Михайль Семенко. Окремо: Олександр Блок, ранній Павло Тичина.

— Ваші «Березневі коти» – найяскравіший літературний фест області. Як виникла ідея створити мистецький фестиваль саме такого формату?

— Не хочеться дублювати те, що вже говорилося багато разів за роки існування фестивалю. Скажу тільки, що він росте і вдосконалюється, що позначається кожного року на його форматі.

— Еротична поезія – сміливий крок до читача. Ви любите експериментувати і в житті, і у творчості?

— Будь-яка творчість – сміливий крок, бо відкриваєш себе іншим. Щодо еротичної поезії – це один зі способів вияву почуттів та бачення світу. Експерименти – наше все (сміється).

— Закарпаття – край доволі консервативний. Оскільки я сама писала еротичну поезію, не раз чула напади з боку фанатично налаштованих земляків. Довелося друкуватися під псевдонімом. Чи були у вас випадки, коли хтось намагався навішати на Вашу творчість ярмо «розпусти»?

— Ми були далеко не першими, на Закарпатті еротична поезія існувала і до двотисячників, ми лише демонстрували власне бачення. Можливо, це було трохи розкутіше (хоча, почитайте Довговича, а це було на поч. ХІХ ст.). Інша справа, що завжди є певне нерозуміння між деякими представниками різних поколінь.

— У чому секрет Вашого успіху? Адже пише багато хто… та основна маса авторів залишається відомою у дуже вузьких колах.

— Я – широко відомий у вузьких колах. Відтак секрету у мене немає. Не люблю роздавати поради, але думаю так: можеш писати – пиши, не можеш – не вигадуй велосипед. А якщо вже обрав варіант перший – приготуйся бути витривалим і прояви у цьому максимальну впертість.

— Якби можна було повернути життя назад, що б Ви змінили?

— Тю, немає такого. А що у вас є машина часу? Може би вчив іноземні мови, але це якщо ваша відповідь на моє питання ствердна.

— Трохи про особисте. Як Ви вирішили перейти на здорове харчування? Як стали веганом? Що можете порадити початківцям?

— Річ не в тому, яка з цього користь для здоров’я, переважно – це етичне харчування, де головний принцип – не нашкодь живим створінням. Початківцям раджу підійти до цього свідомо і ознайомитися з літературою на цю тему. Бо нема гірше за тих, котрі спробували бездумно, а потім повернулися до звичного раціону і у виправдання собі поширюють різні нісенітниці.

— Ваша улюблена страва?

— Пудбивана пасуля на хумусі (моя фірмова страва, адаптована традиційна закарпатська страва веганською кухнею), з грузинської кухні – лобіані, з близькосхідної – фалафель (через останню смакоту і не сироїджу нормально).

— Чи багато у Вас друзів? Які риси приваблюють і які відштовхують у людях?

— Ні, небагато. Особливих критеріїв відбору у мене немає, ми просто збираємося вчотирьох і голосуємо. Жартую, ціную: порядність, щирість, здатність до емпатії, справжню любов до природи. Обурює: нахабство, грубість, лицемірство, підлість і брехня.

— Як проводите вільний час? Чи багато подорожуєте?

— Читаю, мандрую автостопом, фільми дивлюся (люблю наукову фантастику, історичні), бігаю, плаваю, відвідую виставки, цікаві лекції на різні теми, літвечори.

— Що найбільше надихає?

— Життя у всіх його проявах, особливо мандри, зміна місця. Почуття.

— Чим є для Вас кохання?

— Це те, що надихає-спопеляє-оживляє. Закільцьовує нашу вічність у циклічність та надає сенс цьому існуванню.

— Поділіться якоюсь таємницею, про яку не розповідали іншим. Це може бути якась кумедна історія з дитинства, зі студентських років, або щось інше…

— Те, що я нікому не розповідав – краще нікому не знати й надалі, на те вони і таємниці. Досить того вже, що досі легенди ходять містом. Перефразовуючи Тараса Прохаська: з цього вийшло б декілька оповідань.

— Спасибі за розмову. Щиро бажаю життєвих та творчих успіхів.

Марина АЛДОН, zakarpatpost.net

Comments are closed.