Як ужгородський леґінь велосипеди продавав

[Total: 0    Average: 0/5]

26-річний Василь Волошин  мав за плечима кримінальний стаж ще зі школи.  Тоді він цупив гроші від однолітків. Однак, аби не «роздувати» проблему, батьки тоді пошкодували хлопця і дали йому шанс «покаятись», відмовившись від обвинувачення. Та, як кажуть, горбатого і могила не виправить. Липкорукий молодик надто вже любив легке життя…

На краденому «коні» навіть на залізному… далеко не поїхати

Василь завжди був дуже комунікабельним і легко вмів входити в довіру. Були в нього друзі майже в усій області. Тож хлопець часто мандрував рідним краєм, особливо йому подобались невеликі містечка, такі як Виноградів, Хуст, Тячів… Саме там він і налагодив свій «бізнес».

Однак, аби мандрувати, потрібні гроші, а працювати Василь Волошин не любив. У той же час, підприємницька «жилка» в нього таки була. Тож він швидко придумав, як подорожувати областю, та ще й мати на цьому непоганий прибуток.

Під час одного з візитів до Хуста молодик познайомився з Веронікою – молодою дівчиною з одного із сіл району, яка жила в райцентрі на орендованій квартирі, окремо від батьків і працювала офіціанткою в одному з кафетеріїв. Вона одразу ж закохалася в ужгородського кавалера і вже малювала в уяві плани, як піде з ним під вінець і житиме в обласному центрі. Утім практичний хлопець уміло використовував свою пасію у власних цілях. Приїжджав до Хуста він завжди увечері, при цьому – спочатку йшов на «полювання», тобто, обходив кілька розважальних закладів, знаходив велосипед-жертву, тихенько забирав його і на ньому ж їхав до Вероніки. Провівши з коханою ніч, рано-вранці «жених» відправлявся або до Тячева, або до Виноградова, де продавав поцуплений транспортний засіб. Чомусь в Ужгороді «світитися» Василь не хотів.

Приватний велопарк

Поступово молодик настільки увійшов у азарт, що почав красти не тільки велосипеди, але й скутери . І «легке» ремесло йому приносило неабияке задоволення, адже у нього з’явилися гроші не тільки на поїздки, але й на романтичні вечері як з Веронікою, так і з іншими дівчатами.  Тепер Василь міг собі дозволити вже й гарну одежу придбати, і порадувати подарунками прихильниць. У нього навіть з’явилися постійні клієнти, яким він збував транспортні засоби, тим більше, що просив за них небагато.

Однак немає нічого такого таємного, аби рано чи пізно не стало явним. І якось під час чергової  «спецоперації», чоловік попався на гарячому. Коли стемніло, Василь прогулювався центром Хуста, придивляючись до велосипедів. Біля одного з закладів громадського харчування він помітив майже новенький червоний «Монтебайк». Ровер одразу припав йому до душі. У молодика аж руки затремтіли, так захотілося на ньому проїхатись. Зачекавши, поки власник велосипеда зайде до кав’ярні, він універсальним ключем відімкнув замок і…  швиденько почав крутити педалі. Утім хазяїн велосипеда через вікно помітив, що хтось привласнив його двоколісного «друга». Він, схопивши велосипед товариша, з яким і навідався до кафе, негайно вирушив навздогін зловмисникові, зупинив його і викликав поліцію.

Василь пробував пручатись, але його суперник виявився сильнішим і надійно скрутивши злодія, спокійно дочекався правоохоронців.

За скоєне Василю Волошину довелося відповісти перед законом. До речі, у його «транспортному» кримінальному доробку виявилося аж 16 велосипедів та два скутери, тобто, майже цілий велопак… Тож рішенням Хустського районного суду ужгорордця засуджено до 3 років позбавлення волі (за ч.2 ст. 185 КК України «Крадіжка»). Крім того, «спритникові» доведеться ще й відшкодовувати заподіяні збитки усім жертвам. Можливо, реальне покарання стане добрим уроком молодикові і за ґратами він нарешті переосмислить життєві цінності.

Марія УЖАНСЬКА, газета «Наш Ужгород», ексклюзивно для zakarpatpost.net

Comments are closed.