Ірина Янцо розповіла, що своїм дочкам співає пісні гурту«Rock-H», любить гречку і байдужа до квітів

Менеджер гурту «Rock-H» Ірина ЯНЦО, як правило, залишається поза кадром, коли йдеться про інтерв’ю, чи виступи у ЗМІ… хоча сама широко висвітлює діяльність колективу.  Вона просто знає, коли потрібно дати дорогу своєму зоряному чоловікові Вікторові. Але в той же час ця скромна  та цікава жінка, є надзвичайно творчою особистістю, талановитою мисткинею, а ще – люблячою мамою та турботливою дружиною. Сьогодні у прес-центрі газети «НЕДІЛЯ» під час наших «Недільних бесід» вона розповіла не тільки про виступи й концерти, але й про родину, про своїх донечок, життєві уподобання і навіть поділилася власними таємницями.

Ірино, чи складно жінці бути менеджером  гурту?

— Це – дуже цікава робота. До того ж… це – наша спільна сімейна справа. У сфері менеджменту гурту можна знайти різні види діяльності: від планування, організаційної роботи, до творчої. А оскільки я за фахом художник – для мене це важливо. Тож маю змогу придумувати образи, бути причетною до зйомки й монтажу кліпів, робити декорації. Отже, поле для самореалізації дуже  широке.

— У Вашій родині  більше відомий Віктор, у нього багато прихильників. Чи спадало на думку себе більше показати людям?

— Я бачу, скільки він робить, тож на це повністю заслужив. Такі творці, митці, як він, сяють, а я гріюся у променях його слави. Так є в нашій сім’ї. Він – джерело, генератор ідей і для мене вся робота є похідною від цього, тобто, Віктор дає поштовх, а я його доповнюю. Йому так Бог дав що він дуже цілеспрямована, наполеглива і працьовита людина. Відколи ми живемо разом з Віктором, а це вже 12років, він постійно пише музику, кожен день. Тому в нього все виходить. У мене такої усидливості немає.

— Під час нашої минулої розмови Ви сказали, що познайомилися з чоловіком у хорі. А що саме Вас у ньому привабило?

— Сказав, що він – композитор. А в профіль ще й є схожим на мого улюбленого композитора Шопена.

— Не шкодуєте про свій вибір?

— Ні! Він мені дуже підходить. У такому великому Закарпатті , де так мало композиторів (усміхається), саме мені поталанило.

— То, можливо, йому пощастило, адже має надзвичайно неординарну і творчу дружину. Адже Ви ще й економіст… а добре ж мати таку жінку, що вміє й гроші заощаджувати, і в роботі допомагати, і завжди підтримувати… і при цьому ще й малює та співає. Але чи з Вашої університетської дизайнерської спеціальності щось стає в нагоді в сьогоднішній роботі?

— Звичайно! У мене фах називається «графічний дизайн». Навчання ж було спрямоване на розвиток мистецького мислення, не тільки техніки. Аби вміти розробити правильну концепцію художнього  твору, незалежно від того, він літературний, живописний чи музичний. Тож ці знання універсальні. Ми, наприклад, проводимо збір матеріалу, аналіз, на основі якого розробляємо концепцію, а відтак – створюємо образ… Дизайнери, скажімо, роблять плакат, етикетку, календар. У музичному ж гурті ми маємо ідею, яку потрібно виразно подати, аби вона й далі передавалася іншими засобами, щоб не була «розбавленою» чимось несуттєвим. Тому мій дизайн справді виявився універсальним і дійсно пригодився в тому, чим я займаюся. Та й як дизайнер, який володіє фотошопом, я можу проводити різні фотосесії.

— Ви писали вірші, допомагаєте Віктору з текстами. А чи не спробувати реалізувати себе як поета?

— Вірші писала я в юності, коли в мене була внутрішня потреба в цьому. Зараз якось не відчуваю в цьому необхідності. Але народні тексти мені дуже імпонують. Хоч дехто вважає, що вони досить архаїчні, але мені до снаги та естетика, та глибина думок, що є у фольклорі. Сама ж деякі тексти для «Rock-H» пишу сама. Приміром, «Галю»  писала не з пісень, але наслухавшись їх, тобто, текст авторський, але в народному стилі. Тепер разом з Віктором пишемо пісні для «Анці». Для цього потрібно просто володіти мовними засобами.

— Знаю, що Ви ще й мама двох чудових донечок. Розкажіть про них. Чим вони захоплюються, що їх приваблює, про що вони мріють?

— Старшій, Марійці, 10 років, меншій, Іванці, три. Я хочу, щоб вони мали натхнення в житті, щоб якомога менше їх хтось до чогось змушував, поки вони ще малі і поки хтось необережним словом може вбити в них ініціативу. Марічка ходить і в художню, і в музичну школу. Тож шукаємо для неї викладачів доброзичливих, які хочуть вчити дитину ласкою. І мені приємно, що її викладач із малювання, директор Мукачівської художньої школи Сергій Кірєєв,  постійно з посмішкою і власним прикладом навчає зберігати натхнення.

Так само Олексій Тулюк вчить донечку вокал,  співає в гурті «Руснаки» і є педагогом від Бога. До речі, навчався разом з Віктором у консерваторії. Він вірить у Марічку, у її співочий талант, у нього завжди хороший настрій і це доньку надихає. Вона з великим натхненням хоче відвідувати уроки.

Іванка ж маленька, поки що в садочок іти хоче…

— Ви багато гастролюєте, буваєте далеко від рідної домівки. Як вдається сумістити і родину, і роботу, і материнство, і гастрольну діяльність…

— Тяжко. Не все встигаю… але вибираю пріоритети. Дещо допомагають батьки – і мої, і Віктора. Дай Бог їм здоров’я. Добре, що вони з радістю нас підтримують. На початку нашої роботи вони були першими інвесторами гурту. Адже кліпи, пісні потребували капіталовкладень, а ми не мали спочатку для цього потрібних коштів. Тепер же, коли кудись їдемо, води доглядають за дітьми.

— У Вас дійсно така цікава родина, а ще й творча. Те, що Віктор співає – це зрозуміло. А Ви чи співаєте для своїх дівчат?

— Постійно співає Віктор. Він таким чином пише пісні. Я ж теж співаю. Приміром, він пише пісню, наспівує сам і каже мені проспівати щось на терцію вище або нижче. Тоді я проспівую його музику. Між іншим, йому не подобається, коли співаю інші пісні, стверджує, що не те виконую, бо треба вчити репертуар нашого колективу. Крім того, його відволікає, коли співаю не його пісні ще й те, що в нього постійно йде процес творчості, навіть коли він ходить, чи їде в автомобілі, все одно думає над музикою. Тож інші пісні його збивають. Тому вдома практично не слухаємо музику, але вона звучить…  жива… Віктор сідає зранку за фортепіано і співає, співає… потім увечері менша дочка, коли йде спати, починає наспівувати те, що він співав протягом дня. Вона вже знає й весь репертуар гурту «Анця», хоча в нього ще немає жодного запису. Але ми репетуємо і дитина все запам’ятовує.

— А у Вас є улюблена пісня?

— Однієї немає, є такі, які подобаються більше і такі, які до снаги менше. Це стосується  і  «Rock-H», і «Анці», де я співаю також.

— Робота над якою піснею була найважчою?

— Не було якихось дуже важких у плані процесу творення пісень. Над кожною триває довга праця, деякі аспекти переробляються. Скажу, що найцікавішою була робота над записом «Катерини», який ми проводили разом з Віталієм Телезіном, саунд-продюсером «Океану Ельзи». Це ми дуже довго обговорювали і перебували під враженнями, як він розкривав нас, групу… Спочатку ми прийшли і поговорили з ним, послухали кілька демок, вибрали, яку будемо записувати… і все це без напруження, із натхненням. Потім  він сказав грати, почалися пошуки форми пісні, де куплет, де приспів, відтак – темп… одним словом,  він кожного з нас розкривав, заглядав у душі. У студії мали всі співати – і барабанщик, і басист, і я – менеджер… а в кінці і він, і його асистент вийшли в коридор і ще аплодували… і ці хлопки також потрапили до запису. У пісню він вставив і деякі інші якби випадкові деталі. І це дуже захоплює.  Після цього вся група лише про те й говорила, як Телезін з нами говорив і працював. Ця співпраця була дуже великою школою. Тепер плануємо записати ще одну пісню і з дуже великим нетерпінням чекаємо на це.

— Робота-роботою, але Ви ще й жінка… Які любите квіти?

— Чесно кажучи, на цьому не зациклююсь. До квітів і до подарунків я байдужа.

— А яка Ваша улюблена страва?

— Гречка.

— Чи допомагав Віктор хоч колись Вам готувати?

— Так. Особливо, коли в нас є такі авральні періоди, коли виходить кліп, або реліз альбому і я маю дуже багато роботи за комп’ютером… працюю до темної ночі… Тоді чоловік допомагає з дітьми, годує їх, бо розуміє, що я маю терміново щось завершити, наприклад, до вечора виставити кліп. Або дитину в садочок ведемо разом, а забирає Віктор.

— А Марічка допомагає в чомусь?

— Може зібрати розкидані Іванкою іграшки, або мити помальовані меншою сестричкою стіни. Загалом… коли попрошу, допомагає.

— Про що мрієте?

Скоріше побажання… Щоб були сили робити, здоров’я, щоб вдавалося розвивати гурт… і щоб така тенденція зберігалася й надалі, адже цей творчий процес мені дуже подобається.

Раніше ж я працювала на іншій роботі і маю з чим порівняти, як то щось робити із натхненням і як то без нього. Тепер же праця стала моїм способом життя!

— Чи багато у Вас друзів? Чи знаходите час просто поспілкуватися, випити чашку кави чи склянку соку?

— На щастя, у нас є друзі дитинства, з якими ми разом уже чи не півжиття. Їм довіряємо, підтримуємо їх, а вони нас. Живуть вони і у Львові, і в Києві. Коли там у нас концерти, завжди зустрічаємось, та й їх запрошуємо до нас. Загалом у мене три близькі подруги. Кожна з них успішна у своїй сфері.

— Поділіться якоюсь власною таємницею, про яку раніше не розповідали іншим, або життєвою кумедною історією.

— Мені було років 10. Я любила брати мамину помаду, її туфлі… Але одного разу вирішила взяти бігуді і зробити зачіску. Поставила їх у воду на плиту розігрівати, як це робила мама. Але в телевізорі саме показували мультики. Тож я пішла в іншу кімнату і забула про бігуді. Далі почалася ще й казка… Прийшла я на кухню і очам своїм не повірила… Відкрила кришку – а з кастрюлі вогонь до стелі… у залишках води плавало щось незвичне і різнокольорове. Бігуді кипіли, булькали… вони розплавились. А на плиті утворилося багато пластмасових точок. Ота маса потім так і застигла в каструлі. Мама, звісно, про це дізналася…

— У Вас просто шикарне волосся. Якими засобами догляду за ним користуєтесь?

— Я ніколи його не фарбувала, дуже рідко підстригаю, в основному ношу таку зачіску, щоб волосся не заважало. Мию його звичайними шампунями, якихось особливих дій не проводжу. Це генетика. Дуже гарне волосся було в моєї бабусі. Мама теж довго мала косу. Мені й Марічка каже: «У тебе волосся, як перука. Ти, як лялька». І вона не хоче підстригатись, бо мріє про таке ж довге волосся як у мене. Я ж – консерватор… Мені страшно його обрізати.

— Спасибі за розмову. Творчих та життєвих успіхів і Вам, і колективу!

Марина АЛДОН, zakarpatpost.net

 

 

Comments are closed.