Читання газети, шарудіння паперу й запах друкарської фарби – це задоволення
Час від часу мої френди в соціальних мережах публікують лінк на якийсь матеріал «Дня», а я в своєму коментарі зазначаю, що вже читав цей текст у паперовій газеті. Такий коментар блискавично збирає купу лайків, і вражені люди пишуть: «О, є ще люди, які читають паперові газети!». Як останній з могікан, який ще читає паперову газету, хочу поділитися з вами кількома думками з цього приводу; хоч і свідомий того, що сама назва блогу «Про читання паперової газети» схожа на «Про обертання небесних сфер» Миколая Коперника. Що ж, поговоримо про очевидне.
Так, я хочу розказати вам про дуже зручний і корисний ґаджет, який багато хто з вас не тримав ніколи в руках, а відтак не вміє користуватися – паперову газету. Як і більшість з вас, більшість необхідної інформації й щоденних актуальних новин я отримую з інтернету, тому вже років десять паперову пресу купую специфічну. По-перше, тільки україномовну. По-друге, таку, де тексти – тематика, стилістика, автори – вищого, скажімо так, понадбуденного рівня. Мене не цікавить прихована й явна політична реклама, популістські заяви політиків чи жовті скандали, про які миттєво сповіщає інтернет. До сучасної друкованої преси вимоги майже як до книжки – вона має бути цікавою, пізнавальною, актуальною, але водночас не зовсім злободенною. Хочеться читати статті, які не «помирають» наступного дня, а відкривають ширші горизонти. Ґрунтовні історичні розвідки, інтерв’ю з непересічними фахівцями з різних галузей, рецензії на свіжі книжки й вистави, глибокий політичний аналіз, викладка міжнародних подій – саме цей набір спонукає мене придбати газету чи журнал.
А наприкінці минулого року я вирішив не просто читати газету, а й передплатити її – «День» ‒ щоб отримувати на регулярній основі і не залежати від кіосків, доставки, вихідних днів і так далі. Зізнаюся чесно: найбільше сумнівів у мене викликала поштова скринька, такий металічний анахронізм, який дехто з вас міг помітити у себе в під’їзді. Так ось, я не був впевненим, чи й справді сучасна пошта з її халатністю й затримками ще здатна доставляти щоденну газету вчасно. Так, щоб п’ятничний «товстий» номер не читати у вівторок. На щастя, з цим усе гаразд – і я отримую свою газету на обід того дня, коли вона виходить.
Саме читання газети, шарудіння паперу й запах свіжої друкарської фарби – це окремий різновид задоволення, не порівнюваний ні з чим іншим. Є щось сибаритське, аристократичне в тому, щоб зранку розгорнути газету й неспішно – разом із кавою – споживати інформацію. Крім того, газета дає можливість «відкладеного» читання – коли ми помічаємо певний матеріал, але не маємо часу ознайомитися з ним одразу, і повертаємося до читання після якогось часу. В інтернеті якщо ви не прочитали новину чи статтю одразу – майже стовідсотково, що ви вже її не читатимете, бо наступного разу, коли сядете за комп’ютер, буде безліч нових цікавих і актуальних лінків.
Але чи не головне, за що люблю паперову газету – за непередбачуваність вмісту. Часто натрапляю в ній на теми, які в інших ситуаціях просто б пройшли повз мою увагу. Наприклад, перші два тижня квітня я подорожував Балканами, і коли повернувся, з поштової скриньки забрав свої випуски «Дня». Саме в них я знайшов блискуче інтерв’ю з Наталею Яковенко, яке друкувалося в двох п’ятничних номерах поспіль. Якби не газета, цей текст я б ніколи не прочитав, пропустив і втратив. І практично в кожному випуску є щось таке, що виходить поза межі моїх вузьких інтересів, але неймовірне цікаве й варте уваги. Інколи – про птахів на Бурштинському водосховищі, часом глибока розвідка про Галицько-Волинське князівство (чи королівство?), майже завжди такі тексти спонукають шукати далі, зацікавитися чимось новим.
Спробуйте й ви взяти газету і почитати собі в задоволення. Зрозумієте, наскільки рівень тематики, текстів і виконання – вищий за орієнтований на сенсації інтернет. Спробуйте, і вже не захочете без цього жити. Адже до хорошого звикаєш швидко.
Андрій ЛЮБКА
