Як на Закарпатті розганяють бурю церковними дзвонами і пасхальним рушником
У нашому краї бурі бувають часто. І різні – дощові, градові, які, на жаль, не тільки напоюють спраглу землю, а й можуть наробити багато шкоди на полях, у садах, де працьовитий селянин приклав свої роботящі руки.
Буває, буря покрутиться над селом і кудись зникне. Одні села потерпають від бурі, а інші Бог милував. Збіг? Ні. Буря сама собою не розходиться. На Закарпатті страшну бурю, яка насувається на населений пункт, розганяють церковними дзвонами, пасхальним рушником і стрітенською свічкою.
– Бурю треба розганяти тоді, коли вона над селом, а не десь далеко, – розповідає Іван Бодак, церківник Перечинської Свято-Миколаївської православної церкви. – Торік буря була страшна – червоне небо засунули чорні-чорні хмари, ніби кінець світу настав. Ми били у дзвони годину. Були мокрі і виснажені, але врятували Перечин, бо ота буря могла наробити багато шкоди.
Настоятель Перечинського греко-католицького храму Святого Миколая Чудотворця отець Мирослав каже, що церковними дзвонами дійсно можна розігнати бурю, бо сила церковних дзвонів велика, але це треба робити з вірою і молитвою. Отець розповідає, що на його рідній Воловеччині церківники ночують у храмах, бо там часто бурі.
У Малому Раківці на Іршавщині бурю розганяють не тільки церковними дзвонами, а й пасхальними рушниками та свічкою.
– Аби пасхальний рушник мав силу, треба бути присутнім на всій Літургії з пасхальним кошиком. Якщо бачу, що на село насувається буря, то беру рушник і йду надвір, махаю ним і тричі примовляю: «Бурьо, розходися так скоро, як люди із пасками розходяться по хижах». Рушник не можна прати рік, бо інакше він не буде помічним. В хаті, де знаходимося під час бурі, запалюю свічку, яка горіла під час освячення паски, – розповідає 60-річна Ганна. – Буває, що слабую або поспішаю сіно впорядкувати, тоді не до того мені. Наше село – гірське, тому часто тут бурі. Три роки тому тричі пересівала буряк і огірки, бо град усе побив.
На Перечинщині люди найчастіше використовують стрітенську свічку.
– На Стрітення Господнє, 15 лютого, намагаюся купити воскові свічки, бо парафінові не мають тієї сили. Іду на службу і освяченими свічками користуюся у побуті. Якщо бачу, що йде буря, то запалюю свічку, ставлю її на підвіконня і молюся, потім своїми словами звертаюся до Бога, аби буря розійшлася, – розповідає перечинка Тетяна. – Три роки тому пробудилася о четвертій тридцять ранку, бо почула якийсь дивний шум. Відкрила повністю вікно, мені запахло якимось смородом, це не був звичний сморід від лісохімкомбінату. У лісі був шум, вітер, я зрозуміла, що то буря насувається. Запалила швиденько стрітенську свічку і почала молитися. Наступного дня дізналася, що Тур’ є-Бистрою пройшовся смерч і наробив багато шкоди. Взагалі-то, у Перечині часто бурі, але я не завжди вдома.
Тетяна ГРИЦИЩУК, газета”Екстра Закарпаття”, extrazakarpattya.net
