Ексклюзивне інтерв’ю з оперативником, який в Ужгороді із кульовим пораненням затримав озброєного грабіжника
Вчинок ужгородського оперуповноваженого Романа Ф., прізвище якого ми не вказуємо з огляду на специфіку роботи правоохоронця, вразив багатьох мешканців Ужгорода. 27-річний лейтенант поліції самотужки затримав квартирного злодія, який не лише чинив фізичний спротив поліцейському, але й стріляв у нього з травматичної зброї. Журналіст zakarpatpost.net зустрілася з правоохоронцем, який наразі перебуває на лікарняному, аби з перших вуст дізнатися не лише про резонансну справу 19 травня, але й про професію ризикувати заради спокою інших людей.
– Розкажіть про затримання і про те, як ви опинилися зі зловмисником сам на сам?
– Я був у районі з іншої справи. Отримав дзвінок, що сталося пограбування квартири. А так як працюю по лінії квартирних крадіжок з приватних будинків на території міста Ужгород, то одразу поїхав на місце події. Біля під′їзду мене зустріла потерпіла, яка повідомила, що вона вже була у квартирі і знає, що саме у неї вкрали. Йшлося про ноутбук, планшет і косметику.
Підійшовши до дверей, ми не мали на меті потрапити до квартири, бо оперативної групи ще не було на місці. Однак я попросив власницю відчинити двері, аби побачити, чи порушено обстановку у помешканні. Коли жінка відчинила двері, за ними я почув шум, та власниця припустила, що то з сусідньої квартири, адже будинок панельний. Водночас і двері до кінця я відчинити не зміг, тому одразу зрозумів, що за ними хтось є. Зазирнувши, я побачив і впізнав зловмисника, який вже неодноразово притягався до відповідальності за квартирні крадіжки.
Я представився, але грабіжник відштовхнув мене і вирвався у коридор. У нас почалася сутичка, внаслідок чого ми скотилися сходами. Потім я побачив, що у зловмисника у руках є зброя, почув постріли, за якими стало ясно, що пістолет не бойовий, а пневматичний. Після цього вже на вулиці я почав переслідування злодія, і коли той вже не мав сили бігти, то розвернувся і почав стріляти впритул. Відстань між нами під час останнього пострілу, коли він поцілив мені у брову, була близько півтора метри. Потім я збив його з ніг і здійснив затримання.
– Чи мали Ви при собі зброю?
– Я майже завжди маю при собі власну травматичну зброю, але у той день чомусь залишив її у сейфі.
– А при наявності службового пістолета, чи скористалися б Ви ним у цій ситуації?
– Думаю, що скористався б. Але треба, звичайно, враховувати ситуацію. У даному випадку попереджувальні постріли у повітря точно були б. Головний же урок з цього затримання – треба завжди з собою носити зброю.
– Чому не спинилися, тим більше знаючи, що у грабіжника є зброя? Чому не стали чекати оперативну групу?
– Не думав тоді про це. У мене був наказ затримати злочинця. Якби у грабіжника була бойова зброя, то я б все одно переслідував його, але, мабуть, не на такій близькій відстані. У такому б випадку дійсно дочекався б колег, але, як мінімум, відстежив напрямок, куди втікав зловмисник.
Принагідно зауважимо, що слідчо-оперативна група та наряд патрульної поліції прибули на місце події за хвилину після затримання злочинця оперативником. Правоохоронці зібрали докази у справі і почали працювати із затриманим грабіжником.
– Ви сказали, що грабіжник був Вам знайомий. Розкажіть про нього.
– Ця людина на початку 2016 року притягалася до кримінальної відповідальності за квартирні крадіжки шляхом зламу дверей. Тобто злочини, аналогічні нинішньому. В принципі, коли я побачив стан дверей, то орієнтовно собі міг уявити, хто це міг зробити, але не думав, що злочинець буде чатувати за дверима.
– Як сприйняла родина Ваш професійний подвиг? І як відреагувало керівництво?
– Родина сприйняла цю ситуацію нормально, хоча дізналися вони про поранення чи не останніми, коли я вже приїхав з лікарні. Не хотів, аби батьки переживали, тим більше не збирався повідомляти їм це телефоном. А вже коли приїхав додому, то рідні побачили, що я живий-здоровий, і дізналися подробиці. Керівництво ж подякувало за службу. Але, якщо чесно, то найбільше приємно те, що громадяни дякують. Я досить часто виїжджаю на аналогічні події із слідчо-оперативною групою. Коли трапляються випадки, що обікрали малозабезпечену родину чи родину, де дитина хвора, і вдається розшукати не лише грабіжника, але й повернути викрадене, то те людське «дякую» для мене є дуже цінним.
– Розкажіть про Ваш вибір фаху? І до чого прагнете у професії?
– У правоохоронній системі я працюю з 2011 року, у кримінальній поліції – з 2015 року. За освітою я юрист, однак це була мрія з дитинства – працювати у міліції. У родині ж у мене ніхто не мав відношення до правоохоронних органів. На даний час мене влаштовує і моє місце роботи, і моя посада. У нас дуже хороший колектив, де кожен готовий допомогти один одному.
– Чи часто у Вашій роботі доводиться ризикувати?
– Я знав, куди йду працювати. Це був свідомий вибір. І я був готовий, що ризикувати доведеться кожен день. Така робота… Контактувати доводиться зі специфічним контингентом, з тими ж наркоманами… І ти не можеш достеменно знати, що тебе чекає за рогом.
– А можете пригадати, яка справа стала для Вас своєрідним бойовим хрещенням?
– Це було затримання на вулиці Капушанській, де теж працювали квартирні злодії, які потрапляли у помешкання шляхом підбору ключа до замочної серцевини, тобто відмичками працювали. Це було моє найперше затримання. До речі, ті злочинці теж недовго побули затриманими – комусь дістався домашній арешт, а когось під заставу випустили… Так з одного грабунку злочинець може собі заставу відшкодувати. Тоді дійсно буває прикро, коли затриманого знову зустрічаєш на вулиці, і він сміється тобі в обличчя…
– Чи можна в Ужгороді визначити, які райони міста є більш криміногенні з точки зору квартирних крадіжок, а які менш цікаві для грабіжників?
– Якщо правопорушники місцеві, то у них немає якихось вподобань, вони працюють по всьому місту. А ось гастролери традиційно обирають центральну частину Ужгорода – наприклад, вулицю Минайську чи проспект Свободи.
Роман прийшов працювати ще у стару міліцію. На його долю випав період масштабних реформ правоохоронної системи в Україні. Ми запитали оперативника про те, яким чином реформа торкнулася особисто його і які зміни у систему прийшли разом з новою назвою.
– Щодо реформи… Нам підвищили зарплатню, видали нову форму, яка якісно відрізняється від старої. Я доволі серйозно готувався до переатестації. Успішно пройшов її, залишився на займаній посаді. Хтось відмовився далі працювати. В цілому ж залишилися ті, хто відчуває себе у поліції на своєму місці. Ми всі розуміємо, що це робота не для кожного. На мою думку, після певних змін вимог до поліції стало більше, але з власного досвіду скажу, що робота полегшилася. Можливо, через те, що «паперової роботи» стало трішки менше. Але робота у своєму основоположному змісті залишилася тією самою – ми ловимо правопорушників, адже не залежно від реформ вони нікуди не зникають.
– Наостанок хотілося б почути поради від досвідченого правоохоронця, як пересічному ужгородцю уникнути зустрічі з квартирними крадіями?
– Насамперед, тим, хто мешкає на першому-другому поверсі, слід встановити решітки на вікна, аби не можливо було їх віджати. По-друге, не потрібно економити на дверних замках. Варто придбати замки із хорошими серцевинами, так званими «метеликами», які використовують у сейфах. І хоч такі замки не є дешевими, однак до них найважче підібрати відмичку. Повірте, зараз злочинці все рідше діють грубо, виламуючи двері. Квартирні крадії намагаються підібрати ключі або скористатися відмичкою. Зараз ужгородці почали також встановлювати вдома сигналізації, що теж є дієвим засобом від грабіжників.
– А чи допоможуть мешканцям багатоповерхівок, які найчастіше потерпають від злодіїв, домофони або кодові замки на дверях під′їздів?
– Такі засоби далеко не завжди рятують від грабіжників. Зловмисник може просто почекати, доки хтось відчинить двері, аби потім потрапити до під′їзду і зробити свою справу. Люди лінуються чи не хочуть спитати у сторонньої людини про мету її візиту у їхній же будинок.
Декому з читачів може здатися, що вчинок Романа Ф. не прояв героїзму, а його обов′язок у рамках роботи. Однак насправді досить малий відсоток людей, зокрема і правоохоронців, ризикнули б своїм життям і здоров′ям заради допомоги іншим. Хоча наш співрозмовник героєм себе не вважає і таку увагу з боку громадськості та журналістів сприймає ніяково. Молодий чоловік і досі перебуває на лікарняному у стаціонарі медзакладу. Лікарі діагностували у правоохоронця струс головного мозку та закриту черепно-мозкову травму. Колеги Романа розслідують резонансне пограбування на вулиці Заньковецької, а суд вже ухвалив рішення про взяття під варту затриманого грабіжника, який стріляв у поліцейського. Санкції інкримінованих правопорушнику статей ККУ передбачають позбавлення волі на кілька років. Сподіваємося, що хоча б на цей період суспільство буде убезпечене від зустрічі з цим злочинцем.
Правоохоронна система, яку чи не найбільше критикують у суспільстві, складається з людей – співробітників поліції, які нерідко ризикують собою, аби ми почували себе у безпеці. Колектив zakarpatpost.net бажає пану Роману якнайшвидшого одужання і дякує оперуповноваженому та його колегам за службу і героїчний вчинок, яким варто пишатися.
Катерина Ірха, zakarpatpost.net
