Влад МИКИТА: «Найкращий подарунок від Бога – донька Катеринка»

[Total: 0    Average: 0/5]

Влад МИКИТА – живе в Ужгороді, але працює в Мукачеві і два головні закарпатські міста любить однаково.

Раніше працював на телебаченні, в обласній адміністрації, керівником прес-служби обласної ради. Нині – радник голови Мукачівської міської ради.

Сьогодні під час наших «Недільних бесід» у прес-центрі газети «НЕДІЛЯ» він охоче погодився розповісти про те, що привело його в журналістику, про власні уподобання, про родину і навіть відкрив свої маленькі таємниці.

— Владе, що вплинуло на життєвий вибір, чому Ви стали саме журналістом?

— Звичайний випадок. Уже на п’ятому курсі історичного факультету УжНУ моя добра знайома, а нині кума Вікторія Росул запропонувала спробувати свої сили на телеканалі «М-студіо», де вона вже кілька місяців працювала.  І я спробував вже наступного дня. Зробив до 9 травня матеріал про одного з тисяч закарпатців, які пережили Другу світову війну. Але його доля була складною, адже як і чимало краян, був призваний до угорської армії. Матеріал вийшов незвичним, чоловік дуже важко пройшов усю війну і ще важчою була в нього доля після її закінчення. Цей незвичний ракурс сподобався тодішньому головному редактору телеканалу Наталії Зотовій – так і почав працювати.  Саме завдяки цій людині і став журналістом – Наталка  вчила, завжди допомагала.

— Ви працювали у прес-службі обласної ради, зараз – Мукачівської міської. Із чим це зв’язано? Чи важно нести таку ношу? Адже таку роботу не можна назвати дуже творчою…

— На телебаченні працював до 2008 року. А тоді мені запропонували посаду радника голови ОДА. Два роки працював у прес-службі облдерадміністрації, а потім, після місцевих виборів, перейшов на посаду керівника прес-служби обласної ради. Це – доволі цікавий період життя, адже ми мали змогу відвідувати все Закарпаття, бачити проблеми з якими живуть наші земляки, власне пізнати свій рідний край, який є дивовижним і прекрасним! Після минулих місцевих виборів новообраний міський голова Мукачева Андрій Балога запропонував працювати в його команді. Погодився, адже молодий і амбіційний політик ставив перед собою завдання перетворити Мукачево у місто №1. Так, робота в місцевому самоврядуванні не є творчою, але дає змогу донести до загалу ідеї, пропозиції, проекти, які може обговорити громада. Саме від роботи прес-служби багато в чому залежить сприйняття громадою кроків влади.

— Які найяскравіші епізоди запам’яталися в журналістській роботі?

— Найбільше запам’яталися подорожі за кордон, і в першу чергу до сусідніх Словаччини та Чехії. У першій вражає ставлення до збереження дерев’яних церков. Мав змогу побачити, що більшість їхніх храмів зберігають в тому вигляді, в якому їх було зведено сотні років тому. На відміну від Закарпаття їх не «обшивають» гіпсокартоном, не встелюють металочерепицею, не міняють хрести в залежності від зміни влади.  В Чехії, оглядали як функціонує система освіта, вражає виховання діток в садочках – там для них вседозволеність, але разом з тим вони дотримуються порядку й правил. У садочках є сауни, дитина має переносні пластикові ліжка, які виймає з шафи, коли сама хоче спати.  Для них створено все, щоб дитина яскраво провела дитинство.

— Це справді дуже цікаво. Там усе інакше… А чи Вам колись в період роботи журналістом погрожували?

— Так, звісно як багатьом журналістам, які в період революції не працювали на режим Кучми-Медведчука. Таких випадків було кілька й стосувалися вони подій Мукачівських виборів 2004 року. Тодішня влада не гребувала нічим – на дільницях били нардепів, погрожували журналістам. Шкода лише те, що злочинці покарання так і не понесли…

— Які зараз основні проблеми Мукачева? Що найбільш непокоїть людей? Із якими питаннями звертаються найчастіше?

— Проблеми як у всіх містах найбільше стосуються житлово-комунальної галузі, інфраструктури. Але влада докладає сил і потроху проблеми вирішуються. Лише за рік роботи в місті вдалося відремонтувати півсотні внутрішньоквартальних проїздів, майже 40 дахів, нове обличчя отримав парк «Перемоги», незабаром в місті відкриють дитсадочок майже на 200 місць, запрацює новий громадський транспорт, стартувало будівництво нового Центру надання адмінпослуг. Влада міста задала потужний темп  розвитку. І це незважаючи на те, що керівництво області не те що не допомагає, а часто робить все можливе, щоби Мукачево не змогло реалізувати деякі проекти.

— В Україні зараз війна… А Мукачівський театр друкує афіші російською. У чому причина?

— Ну це мабуть пов’язано з тим, що багато десятиліть вистави в театрі були на російській мові. І донині деякі афіші й досі залишилися на російській мові. Але чи є в цьому проблема для багатонаціонального Закарпаття? Звісно, що ні. І ніколи тут не було проблем щодо того на якій мові тут спілкуються, проводити театральні вистави, молитися в церкві.

— У Мукачеві багато видовищних дійств, фестивалів. Який особисто Вам подобається найбільше?

— Серед нових фестивалів найбільше сподобався фестиваль «Варишське пиво». Мабуть тому, що й сам люблю цей хмільний напій. Цьогоріч влада міста разом з пивоварами краю вирішила зробити фестиваль крафтового закарпатського пива. Так, що запрошуємо всередині вересня в Мукачево!

— У чому причина  постійних змагань між Ужгородом і Мукачевом – хто кращий? Як гадаєте?

— Ну це мабуть склалося історично. Адже свого часу Мукачево було столицею Закарпаття. Взагалі-то постійні змагання – це чудово, адже перегони стимулюють до розвитку, новацій, втілення нових ідей.

— У Вас прекрасна донечка та дружина. Розкажіть про родину.

— Одружений з чудовою Яночкою майже 11 років. Працювали разом на телебаченні. Наш найкращий подарунок від Бога – донька Катеринка. Цієї осені  вона вже піде до школи. Жінка зараз працює в галузі культури. Все робимо разом, все вирішуємо разом – це і є запорукою щасливої родини. Велику роль відігравали й відіграють батьки, котрі мені завжди допомагають в житті.

— Чим займаєтесь у вільний час, які маєте захоплення?

— У першу чергу, велосипед. Це наше спільне захоплення. За день можемо проїхати по 50 кілометрів. Але це можемо дозволити собі лише на вихідних – посеред тижня робота і ще раз робота.

— Кажуть, кожній дитині потрібна тварина. У Вас є домашні улюбленці?

— З дитинства люблю котів. Їх вдома було навіть 5. Але тепер наш улюбленець висловухий Тімі покинув нас, і ми не заводимо нових. Катрусі бабуся на день народження подарувала двох сирійських хом’яків – їм і радіємо.

— Що хотілося б зробити в житті таке, щоб залишити по собі слід на землі?

— Побільше добрих справ. Побільше допомогти тим, хто хворий. Тим, хто потребує коштів на лікування важких недуг.

— Які життєві цінності Вам подобаються в людях?

— Насамперед чесність і порядність. Весь час живу й працюю з такими людьми і це мені імпонує.

— У чому секрет Вашого успіху?

— Як побачу успіх – відповім.

— Як ставитеся до своєї впізнаваності?

— Як і всі журналісти – спокійно. Від нашої професії багато що залежить. І наша робота є дуже відповідальною.

— Яка Ваша улюблена страва?

— Люблю солодощі – щотижня дружина готує два види тістечок. І часто випробовує нові рецепти. Ми з донькою солодкоїжки, і все «змітаємо» доволі швидко.

— Любите читати? Маєте настільну книгу? Що б Ви порадили прочитати іншим?

— Дуже люблю, хоча й часу не маю. Дмитра Кешелю. «Видіння зрячої води, або ж Дурний Іван стріляє, а Богонько кулі направляє» – улюблена. В його романах – важка доля закарпатця минулого століття. Пише й книжки для діток. Як на мене, бодай одну книгу Кешелі має перечитати кожен закарпатець.

— Про що мрієте найбільше?

— Мрію, щоби завершилася війна. Щодня на Сході гинуть Герої. Це боляче. Хтось залишається без рідних.  Це трагедія.

— Спасибі за розмову. Успіхів Вам завжди і у всьому.

Марина АЛДОН, zakarpatpost.net

Comments are closed.