Баба Ліза з Ужгорода та її рогаті подружки

[Total: 0    Average: 0/5]

Старенька жінка у чорному  капелюшку та синьому халаті клопочеться на березі Ужа. Вона однією рукою старанно намагається вкласти в кучу сіно. Біля неї візочок із колесами.

80-річна баба Ліза утримує вдома трьох кіз. Саме їм і заготовляє на зиму їжу. Уже тепер, бо каже, зима довга.

«Я хворіла, мені ставили крапельниці, болить рука, тому працювати зараз непросто, – розповідає журналісту газети «Наш Ужгород» бабуся і просить допомогти. – Кози для мене і розрада, і лікарі. Передусім – психологічно. Вони – дуже розумні створіння, розуміють мене навіть без слів.

Старенька охоче починає розповідати про своїх улюблениць.

«Цією рукою лише щось підтримувати можу. Фізичне навантаження на неї не даю. Тому доїть їх невістка. Однак я випасаю своїх улюблениць. Мені з ними добре. По-перше, проводжу час на свіжому повітрі, по-друге, спілкування з природою завжди дає душевний спокій. Тай утримувати їх нескладно. Узимку основним кормом тварин є сіно, улітку – трава. З ранньої весни, щойно зійде сніг, їх можна випускати пастися», – каже старенька. – Вони навіть знищують борщівник. Більше того, у країнах Європи їх навмисне випускають у ті місця, де він росте і кози залюбки ласують цією рослиною-паразитом, яка для них є цінним весняним джерелом вітамінів».

А ще баба Ліза дає своїм тваринам тертий буряк, змішує овочі з висівками, запарює картопляне лушпиння. Кози, за її словами, ще ті гурмани! Їдять тільки свіжоприготовлену їжу, тому готувати для них про запас не варто.

На Студентській набережній саме нещодавно косили. Тому баба Ліза радіє, що може зібрати і так нікому непотрібну суху траву.

«Вона вже тричі горіла протягом лише кількох останніх днів. Чи хтось навмисне підпалює, чи від недопалків – не знаю. Однак якби її вчасно вивезли звідси, такого  б не було, – розмірковує  жінка. – Своїх кіз я не проміняла б ні на що. А молоко набагато краще за коров’яче, п’ю його залюбки. А ще – доглядати за ними – це така фізкультура, що додає мені сил. І зарядку робити не треба.

Важко працювати фізично жінка звикла, робота для неї – задоволення.

«Сама я родом з Руських Комарівців. Із 12 років тягала на плечах дрова. 32 роки пропрацювала на швейній фабриці, а зараз маю пенсію всього 1500 гривень. Але на життя не нарікаю. Раніше було ще важче. Тепер краще, все можна купити, були б гроші. Є і газ, і світло, не так, як колись,- заявляє бабуся».

Також вона натхненно розповідає життєві історії, пов’язані з її козами.

«Якось я їх пасла і до мене підійшов чоловік. Гарно так одягнений, солідний. Дивиться і питає, чи можна напитись молока, бо він ще ніколи в житті його не куштував. Я йому відповіла, що так, але хай надоїть собі сам, бо мене болить рука і я не можу. Він спочатку розгубився, а далі дійсно почав доїти. Я лише тримала козу. Напився і дуже дякував. Казав, що такого смачного молока ще не пив ніколи»,- запевняє баба Ліза.

Взагалі старенька дуже любить тварин. Зізнається, що крім кіз у неї вдома є ще кури, дві собачки і чотири кішки.

«Ці тварини – мої справжні друзі, – переконує господиня. – Віддаю перевагу спілкуванню з ними, а не пліткам на лавочці. Мої кізки дуже слухняні. Веду їх пастися, на роздоріжжі командую: «Кози, праворуч!» – і саме туди вони повертають. Кажу: «Стій!» – зупиняються. А які вони добрі!»

На прохання сфотографуватися, баба Ліза лише посміхнулася: «Та кому я така стара потрібна!» А, користуючись нагодою, попросила  журналіста допомогти їй укладати і прив’язати  сіно та мішок до візка.

Дозволила себе зняти старенька лише зі спини… із візочком. Після цього з новими запасами корму попленталась додому, до своїх рогатих подружок.

Володимир ЗАКАРПАТСЬКИЙ, газета «Наш Ужгород», ексклюзивно для zakarpatpost.net

Comments are closed.