Чи легко закарпатцям змінити професію?

[Total: 0    Average: 0/5]

Колись фільм саме з такою назвою користувався неабиякою популярністю. Тож чому б не спробувати себе в іншій ролі і журналісту? Як кажуть, кожна професія цікава і корисна по-своєму, тож вирушаємо на пошуки нової роботи.

Торгівля – справа відповідальна і… весела

Що-що, а продавати я не вміла ніколи, однак, як запевняють психологи, аби подолати страх, невпевненість чи комплекс, потрібно по-новому переосмислити і пережити ситуацію. Отже, на моє прохання про працевлаштування на кілька годин один із власників торговельних закладів люб’язно киває головою. Тож приступаю до виконання службових обов’язків.

Оскільки мені випала нагода реалізовувати канцелярію, то найбільше тішили діти. Один з хлопчиків підгледів собі набір кольорових олівців. Коштував він 24 гривні. Проте в покупця було тільки 20. Торгуватися він не став, а одразу ж експромтом запропонував продати йому 11 замість 12 олівців.

– Що ж я буду робити із тим одним, що залишиться? – поцікавилася у юного винахідника.

-А може в когось буде тільки 4 гривні і ви продасте йому, – негайно викрутився з ситуації малий.

А от дівчинка, років 12, розсмішила ще більше.

-Мені треба щоденник за 30 гривень, – заявила вона, простягаючи гроші.

Однак за таку ціну аналогічного краму не знайшлося.

-Замість п’яти гривень, яких не вистачає я можу подарувати вам десять цукерок. Мені так у АВС завжди дають солодощі, коли не мають копійок, – відрапортувала незнайомка.

Справді, у нашому місті (і не тільки) існує така традиція –  видавати здачу у окремих магазинах сірниками та цукерками. Тож, як кажуть, вустами малюка говорить істина. Отже, розчулений господар таки зробив виняток для юної покупчині.

Інший ексцес трапився з жінкою, років 35. Вона тричі перераховувала гроші і заявила, що здачу отримала неправильно. На щастя, поруч було багато свідків, які підтвердили, що все гаразд.

У той же час один із покупців мало не обрахував себе сам, двічі заплативши за 10 зошитів. Цікаві у нас люди… особливо, коли справа стосується фінансових питань.

Кава, що пахне горілкою

Опанувавши тонкощі торговельного ремесла, вирушаємо до кав’ярні. Оскільки одягнути фартух офіціантки у кафе мені не дозволили, довелося просто ходити за дівчиною, яка там офіційно трудиться і «допомагати» їй діалогами з клієнтами, окремі з яких виявилися доволі смішними.

Скажімо, один із них поскаржився, що його «амерікано» має ненатуральний колір, другий, що «спрайт» пахне бензином, третій, що його домашнє вино набагато смачніше, ніж магазинне.

У той же час стало відомо, що найбільшим попитом серед краян користується зовсім не запашна закарпатська кава, а звичайнісіньке пиво… Отже, виходить… що традиційне запрошення на каву у нас давно вже має суто абстрактне значення.

А от деякі відвідувачі дивували прискіпливістю та незрозумілими вимогами до персоналу, давали поради та рекомендації.

-Ви що не знаєте, що мені у каву потрібно вливати 50 грамів горілки і приносити напій у великій філіжанці, – заявив один з відвідувачів. – Якщо так робитимете, відбою у клієнтах не матимете!

-Котлети у спеку треба подавати охолодженими, аби люди язики не пообпікали, – зазначив інший.

-Над  столиками на терасі треба кондиціонери встановлювати. А то після третьої чарки в голові паморочиться, – наголосив ще один.

-Влітку варто подумати над холодним меню. Навіть соленики треба тримати в морозильній камері, так закушувати приємніше, – сердито підкреслив наступний.

Загалом подібних «коментарів» у кав’ярнях можна почути багато. Правда, нотувати у «законних» працівників харчових закладів усі висловлювання клієнтів немає часу. А шкода, бо пропрацювавши у кафе всього місяць, можна видати цілий гумористичний роман. І все ж… у реальному житті професію б я не змінювала… надто вже звичною стала для мене журналістика.

zakarpatpost.net

Comments are closed.