Занзібар: подорож у часі
Завдяки Українському журналістському фонду група журналістів з різних міст побувала в прес-турі на Занзібарі.
Це було так: я сиджу на мокрому пляжі, за спиною – Занзібар, переді мною – безмежний Індійський океан, додому – десять годин польоту. «Все добре?», – питає хтось англійською. «Добре», – зводжу погляд і бачу усміхненого чорношкірого хлопця в салатовій футболці. За п’ять хвилин ми розмовляємо, як давні знайомі.
Занзібар – це взагалі не те, що ви будь-коли бачили. Ця далека від нас Африка знайома, може, з пригодницьких книжок, які ми читали в школі. Але, як виявилось згодом, Занзібар особливий і для Африки. З пляжами, наче з реклами «Баунті», з розкішними готелями і — водночас – селами без електрики, у яких, здається, зупинився час або його взагалі не існує.
Справжнє відкриття для туристів
Острів у південній півкулі біля східного узбережжя Африки, який раніше був майже недоступний для відвідування, зокрема й через відсутність авіасполучення, сьогодні стає справжнім відкриттям для туристів. З України теж є тепер прямі авіарейси. Втома від десятигодинного перельоту зникає з першим ковтком повітря. Воно тут густе, свіже і пахне океаном.
«Це Африка», – не раз повторював наш гід Джонсон. Його слова потім згадувались ледь не щодня. Спершу це був своєрідний жарт, коли, наприклад, під час дощу у готелі зникав Інтернет. І тільки коли виходиш за межі готелю й дізнаєшся, як живуть люди і про що вони мріють, бачиш школу в селі – без вікон-дверей, з однієї кімнати, але з кількома десятками щасливих дітей, і ловиш такі ж усмішки на вулиці, розумієш, що Африка – це щось значно глибше, ніж може видатися спершу.
Тут все нагадує про сумну історію Африки
Якщо бути точними, то Занзібар – це не острів, а архіпелаг, що складається з декількох дрібних і двох великих островів – Пемба і Угунджа. Останній, власне кажучи, і називають Занзібаром. Існує декілька пояснень походження цієї назви. За найпоширенішою, Занзібар – це перське словосполучення Зіндж-ель-Барр, або «Земля чорних».
На Занзібарі все нагадує про історію африканського континенту. З часів Середньовіччя острів мав сумну славу центру работоргівлі. Очолювали цей жорстокий бізнес торговці з Оману. Араби влаштувалися тут міцно, однак зі збільшенням впливу Великобританії Занзібар перейшов під її контроль. У 1890 році острови стали протекторатом імперії. Англійці заборонили работоргівлю і перетворили острови на плантацію спецій.
З 1964 року Занзібар незалежний і є півавтономією в складі Танзанії. Він має свій прапор, парламент і навіть свого президента (який, до речі, отримав освіту в Україні). Під час виборів стіни й стовпи обростають численними плакатами із зображеннями кандидатів. Як, власне, і в Україні. Вибори на Занзібарі були в березні минулого року, про них досі нагадують постери ледь не на кожній будівлі.
Свого президента занзібарці сприймають прихильно. А до центральної влади багато питань. Занзібарці вважають, що доходи від туризму мали б іти на хороші школи та лікарні. Безкоштовна тільки 8-річна освіта в державних школах. Нещодавно введені для дітей безкоштовні сніданки й обіди в школах. Це значний стимул для батьків віддавати дітей на навчання. Далі, в старших класах, де викладання, до речі, ведеться англійською мовою, слід платити. І хоч суми не захмарні, часто батьки вирішують, що більше користі від дитини вдома.
Дітей на Занзібарі багато. Більшість населення сповідує іслам, і чоловікам дозволено мати навіть чотирьох дружин. Поруч з ісламом на острові мирно співіснують християнство, індуїзм та інші релігії. Всі громадяни, однак, зобов’язані дотримуватися Конституції, у якій чимало від британців.
А ще з часів імперії залишився лівосторонній рух автомобілів і англійська мова, яку тут, краще або гірше, знає близько третини населення. Місцеві розмовляють на суахілі. Але, спілкуючись з туристами, напрочуд швидко вчать інші мови. Останнім часом – і українську. На пляжах сьогодні багато занзібарців пропонують екскурсії. Почувши, що ви з України, вони обов’язково видадуть набір фраз, серед яких «як ся маєте», «дякую» і навіть «Слава Україні!».
Життя тут іде мовби поза часом
Більшість занзібарців сьогодні живуть незалежно від часу. Чоловіки так само ловлять рибу, а жінки зайняті сільським господарством і вихованням дітей. Люди прив’язані до природи та її дарів. Один з найважливіших ресурсів, наприклад, кокосова пальма. Листя використовують для будівлі хатин, плоди вживають у їжу, а з шкаралупи виготовляють сувеніри для туристів. Всі пальми тут пораховані, а зрубати пальму-годувальницю вважається страшним злочином.
Села на Занзібарі схожі між собою. Вузькі вулички в дощ вкриваються калюжами. Низенькі хатки з темними віконницями прикриті шматком тканини або дошками. Електрики в селах теж нема. Тобто технічно вона є, але платити за неї можуть і готові далеко не всі.
Земля на Занзібарі не особливо придатна для господарства. Проте люди навчилися вирощувати, окрім спецій, ще рис і цукрову тростину, овочі і навіть картоплю. Одним зі способів заробітку є також морські водорості, які вздовж берегів збирають жінки.
Єдине місто на острові – Стоун-таун, тобто Кам’яне місто. Типове арабське поселення з вузькими вулицями та крихітними будинками. Протягом багатьох років Кам’яне місто залишалося великим центром работоргівлі, кілька кліток для невільників тут зберегли як туристичну пам’ятку. Свою назву Стоун-таун отримав завдяки кораловому каменю, який використовували при будівництві. От тільки не вірте путівникам, які пишуть про білосніжні коралові стіни Стоун-тауна. Тому що вологість. Тому що бідність. Тому що дощі. Навіть тарілки супутникових антен ржавіють, повернуті просто в небо.
Сьогодні місто перебуває під охороною ЮНЕСКО. Основна розвага для туристів – ринок, на якому, здається, можна знайти все. А ще відомі у всьому світі двері Стоун-тауна, багато прикрашені різьбою.
Джамбо, мамбо й акуна матата
Що можна ще зробити на Занзібарі? Заглянути в Стоун-тауні в будинок, де народився знаменитий співак Фредді Мерк’юрі. Погодувати гігантських черепах на одному з маленьких островів. Найстаршій – 185 років. Лінуватися й купатися. Жодне фото не здатне передати мінливі кольори і неймовірні краєвиди Занзібару.
Але якщо хочете повернутися додому трішки іншими, без вантажу думок і турбот, – спілкуйтеся. Люди на Занзібарі надзвичайно відкриті та доброзичливі. Проходячи повз, неодмінно вітаються. Привітання на суахілі звучить як «Jambo!». І, коли йдете по вулиці, це «джамбо» лине з усіх боків. За ним слідує незмінне питання «Mambo?» – «Як справи?». Найправильніше, що можна на це відповісти, – «Акуна матата», тобто, дослівно, «ніяких проблем».
На Занзібарі все – «Акуна матата». Це мені популярно пояснив мій провідник Джума. Сам він виріс у селі Кендва біля океану. Незважаючи на те, що життя в селі, м’яко кажучи, не дуже комфортне, здається, що місцеві вміють бути щасливими тут і тепер. Хоча дехто і мріє, що назбирає грошей і переселиться, наприклад, у Європу, яку тут знають в основному з розповідей туристів.
– У нас все просто, – говорить Джума. – Захотів їсти – зірвав банан. Або порізав манго, або ананас. Захотів пити – зірвав кокос. Пішов в море – наловив риби.
Фрукти справді тут ростуть весь рік. Як-не-як, практично екватор. Температура навіть взимку не опускається нижче 22-25 градусів. Хіба що квітень вважається більш дощовим, але дощі минають так само швидко, як з’являються.
Порівнювати і проводити паралелі: «як у них» і «як у нас» – справа невдячна і непотрібна. Занзібар гостинно зустрічає всіх. Дозвольте собі хоч раз у житті відчути, що «ніяких проблем» – це не зовнішні обставини, а внутрішній спокій і готовність довіряти світові та собі.
Довідка «НЕДІЛІ»:
Занзібар — автономія у складі Республіки Танзанія в Східній Африці.
Площа — 1666 кв. км. Населення — 1,2 млн чоловік.
Національна валюта — шиллінг (1 доллар — 2230 шиллінгів)
Офіційні мови — англійська і суахілі.
Кращі готелі — Azao Resort; Spice Island; Royal Kliff; Nur Beach Resort; Smiles Beach Hotel.
Туроператор – Travel Professional Group (TPG).
