Чому закарпатська заробітчанка в одруженого італійця закохалася

[Total: 0    Average: 0/5]

Моя сестра Наталя в Італії вже десять років. Доглядає там за літнім чоловіком. Дітям ніколи, в них високі посади. Але й великі зарплатні, мають з чого відраховувати за її послуги.Ніби все гаразд, всі нею задоволені, бо Наталя чуйна, трудяща, пліток не розводить, не осуджує. Все б нічого, але закохалася вона в сина цього чоловіка, про якого турбувалася. А в того сім’я, дитина.

Дружина поки ні про що не здогадується. А в Наталі вдома чоловік, він лісником працює. А ще дорослий син. Чесно кажучи, не все в них ідеально складалося, раз Наталя спакувала валізи і поїхала за кордон. Казала, що сину треба допомагати платити за навчання, хату ремонтувати. Обіцяла, що на кілька років, а затрималася аж на десять. А насправді не любила вона свого чоловіка. Той часто випивав. А потім починав допікати дружині: і готує не так, і родина в неї не найкраща.

От Наталя взяла і поїхала. Не встиг її Петро й рота роззявити, а вона вже з паспортом, з візою, з місцем роботи, яке їй підготували знайомі. Петро без жінки ще дужче запив. У всьому досі звинувачує дружину. От у такий благодатний ґрунт і потрапили її почуття до італійця. Плюс велика самотність, коли щодня бачиш тільки стіни одного будинку та ще немічного чоловіка. Справді, це дуже важко.

А тут з’являється молодий, доброзичливий чоловік. І як у нього не закохатися? Тим більше, що це єдиний молодий чоловік, якого ти бачиш впродовж десятка років. Та це просто мало рано чи пізно з нею трапитися.

Та все ж бачу, що моя сестра дуже себе за цей роман картає. Вона не з тих, що все прораховують і хочуть якнайшвидше когось заманити у свої сіті. Що їй роботи? Як їй допомогти? Боюся навіть щось радити, бо вже я себе буду звинувачувати, якщо все складеться в неї ще гірше, як зараз.

Марія Василівна, Ужгородський район


Іван, залізничник, 50 років

От я, можна сказати, і був тим Петром колись. Любив свою дружину і ревнував страшенно. А коли ревнував, напивався. І соромно мені в цьому зізнатися, то я їй дорікав, ніби вона занадто легковажно вдягається, що забагато з подружками розмовляє, що в хаті не завжди лад. Хоч все це було брехнею. І від того мені було ще більш соромно. І я ще більше пиячив. А щоб довести, що я гідний її, заводив тимчасових подружок. Але подумки завжди був із нею. Коли бачив її сльози, ладен був все в хаті розтрощити від безсилля. А з часом її і зовсім втратив. Не знаю, як у цій родині, хто кого любить, а хто до кого байдужий, але коли ще можна щось врятувати, треба боротися до кінця. Причому обом, а не приречено чекати, коли хтось почне рятувати ваш шлюб. Звісно, якщо ці стосунки ще мають для вас бодай якусь ціну.


Тетяна, 30 років, домогосподарка

Та знаю я таких чоловіків. Вдома маєш бути взірцем дружини та матері. Все попорати, їсти йому приготувати, сорочки випрасувати. І жити тільки його проблемами. Тому Наталя потрапила із однієї в’язниці в іншу. Я б на її місці і на чоловіка, і на того італійця махнула рукою. А шукала там-таки якогось неодруженого, за якого би себе не винуватила. А повертатися додому в оте пекло, та нізащо!


Марія Дмитрівна, пенсіонерка

Моя дочка теж мала подібну історію. Двадцять років терпіла чоловікові. А в сорок поїхала до знайомої в Чехію, і там за нею почав упадати новий знайомий. Вона відмахувалася: то випадковий флірт. Та й куди мені в сорок починати нове життя? А він так дбав про неї! Почув, що в нас із газом проблеми, треба кахельні печі ставити, переслав матеріал. Та такий гарний і, напевно, дорогий, бо ми такого й не бачили. А потім якось та знайома обмовилася, що мене на старі роки ревматизм скрутив, і чех вислав дорогущі ліки. Чоловік почав щось підозрювати і скандалити: щось твоя знайома дуже щедрою стала! Отак і погас новий роман моєї дочки. Приїжджати сюди вона своєму залицяльнику заборонила, дзвонити теж, писати листи – тим більше. А може, це якраз і була її доля, яка її так довго чекала?


Павло, безробітний, 34 роки

Ех, читаю я ці історії і думаю: стану і я іноземцем зі статками, от тоді дівчата будуть мене любити. Ніжно і романтично. А не по-українськи: чого це ти сьогодні випив, чого зустрічався з друзями і т.д.? А то ж Наталя не в якогось злидаря закохалася, а в багатенького. Багатство – воно завжди красиве, його завжди можна піднести на гарній тарілочці. Навіщо їй той злидар Петро? Та може в того італійця сотні таких Наталочок, га? І кожна зітхає, що змарнувала роки з кимсь вдома, коли тут такий гарний та турботливий. І може доведеться їм, бідолашним, колись повертатися додому зі своїм розбитим коритом. Та ще й до чоловіка, в якого вже буде інша Наталка чи Марійка, чи якась там Галинка. Ех, жінки, жінки! Любите ви мріяти, а коли мрії збуваються, вам ще щось гарніше подавай.


Дмитро, 42 роки, водій автобуса

От як ви швиденько образ нікчемного чоловіка тут змалювали. А може він на роботі працює як віл? А може йому важко, що навіть такою працею не може прогодувати сім’ю? Та йому що тепер, повій шукати? О, тоді село гудітиме як вулик: добре, що його жінка кинула, бо він гуляка. Він же ж одружений, батько дорослого сина. Думаю, в кожній сім’ї найважливіше – розуміння. Поговорити б їм відверто, за зачиненими дверима. Може, й італієць після щирої розмови став би не таким дорогим, як рідний чоловік.


Психолог Оксана Лукащук

Такі ситуації виникають закономірно. Одна недомовленість тягне за собою іншу. Не змогла Наталя рішуче поговорити з чоловіком. Поставити йому жіночий ультиматум: або так, або ні. От і потрапила в іншу нерозв’язну ситуацію, яка була породжена попередньою. Тут вона теж боїться сказати «так», але ще більше остерігається втратити коханого. На самотність вона прирекла себе підсвідомо. Ніби покарала себе за втечу з дому. Але ж розум казав одне, а душа інше.

От і зародилося в серці нове кохання. Тому Наталі треба впоратися з двома проблемами: з почуттям вини і нерішучості. Людина пізнає світ. І навіть робить помилки. Але вона має бути цілеспрямованою. Бо інакше можна зависнути у невизначеності назавжди, навіть на все життя. Тож їй вирішувати, хто для неї дорожчий. Навіть якщо після цього нічого не складеться, в майбутньому життя саме допоможе їй вирівняти ситуацію.


Священик о. Василій

Справа в тому, що люди мають одружуватися з любові. Це великий гріх – виходити заміж заради чогось, а не заради любові до близької тобі людини. Заради грошей чи впевненості в собі, чи навіть догоджаючи своєму страху залишитися самотнім чи осудженим людьми. Коли б усі одружувалися з любові, вони жили б сміливіше, легше б прощали і забували прикре. Бог визначив цій жінці її половинку, але вона може поспішила, а може злякалася, а може не довірилася Господу. Та добре повчати, скажете ви: бо книжка пише одне, а життя диктує інше. А як бути зараз, коли вже стільки всього переламалося? Але в цій ситуації Наталі якраз слід повністю довіритися Богу. І тоді станеться диво любові, яке може порятувати у найважчих обставинах, більшість із яких створили для себе ми самі.


Людмила, 20 років, студентка

А мені здається, що не вміють наші чоловіки любити, і все тут! Я їх і не звинувачую. Не можуть вони сім’ю забезпечити. От і зривають свій гнів на дружинах, дітях. Моя мама теж на заробітках, в Іспанії. Тато тільки скиглить, що зарплату йому затримують, недоплачують, а він такий спеціаліст. Але вдома він зайвого стільчика не хоче полагодити. Думаю, коли б моя мама знайшла нову любов за кордоном, я б її не осуджувала. Хоча сама ніколи їй про це не говорила.

Газета «Екстра Закарпаття», екслюзивно для zakarpatpost.net

-1 thoughts on “Чому закарпатська заробітчанка в одруженого італійця закохалася

  • 28.07.2017 at 16:05
    Permalink

    Українські жінки за кордоном находять те що дома не мають, наші чоловіки не вміють оцінити все що жінка робить, все по дому встигає, діти ще і працює,чоловіки слабенькі зараз (не всі звичайно) , не можуть сім’ї забезпечити, тому і беруть цей тягар на спину жінки,не їдуть же вони за кордон відпочивати. .. В мене чоловік чех, всяке буває в житті ніхто не доконалий , але у нас в родині нема що лише жінка повинна дома все робити, вміє і зварити і посуд помиє, і з дітьми собі дасть раду, а ще працює і ніколи мені не дорікає що я щось повинна тому що я з дітьми дома. За кордоном до жінки ставляться з повагою,цінять її роботу, не всюди звісно, пишу зі свого досвіду .
    А Павле безробітний, це для вас, не в грошах щастя, не мусить бути іноземець багатий, достатньо щоб він був справжнім чоловіком , гадаю що не потрібно вам пояснювати який має бути справжній чоловік.

Comments are closed.