Як у закарпатської ґаздині живуть Цулі-цулі, Мальвіна та Біла Сніжинка
На Хустщині між Велятином і Шаяном розкинулося мальовниче село Модьоровш. Кажуть, що назва населеного пункту походить від угорського слова «модьоров», що в перекладі на українську означає горіхи, адже колись, за австро-угорської влади, тут були дуже розкішні горіхові сади, частина з яких збереглася й до сьогодні…
Коли заходиш на подвір’я Тацюн, складається враження, ніби оживає казка. Довкола – особлива енергетика, свіжіть гірського повітря, живописні краєвиди, а поруч – різні свійські тварини.
Гонорово походжає великий півень, підкликаючи до себе курей, у водоймі хлюпочуться качки, з хліва гучним муканням сповіщає про себе корова Ласточка та пронизливим голосом кличе в гості коза Мальвіна, виляючи хвостом, підбігає до ніг лагідний рудий собака, а за ним поспішають до паркану двійко милих чорно-білих цуценяток…
«Це – стаффордширський тер’єр Тімур. Його привіз із Росії син. Загалом собак у нас п’ятеро, – усміхається власниця диво-ґаздівства. – Маю ще двох кішок – Білу Сніжинку та Квітку. А також індокачок та гусей».
Але найбільше вражає навіть не це.
Неподалік чути хрюкання поросяток. Підходимо ближче. Виявляється, їх аж восьмеро.
«Свиней утримую лише для себе та своєї родини, – каже Марія Тацюн. – Колись господарство було ще більшим. Хазяйнувати дуже люблю. Тай домашні улюбленці як-не-як, підмога для всіх нас. Особливого догляду тварини не потребують, але потрібно стежити, аби в них було чисто, а також, щоб були ситими. На Закарпатті годувальниками є не лише корови, але й свині. Вони швидко набирають вагу, невибагливі та спокійні».
Маленькі поросятка у господині за останні два роки вдруге. Зі слів пані Марії, минулого разу було дев’ятеро, тепер – вісім.
«Свиня народжує легше, ніж корова, – ділиться думками з газетою «Наш Хуст» господиня. – Коли все добре, пологи проходять без ветеринара. Вмію з усім впоратись самостійно. Звісно, потрібно наглядати за процесом, відбирати спочатку малят, щоб свиня випадково їх не задавила, потім дивитись, щоб вони напилися материнського молока. До речі, мою хрюшку звати Цулі-цулі».
Маленькі прудкі поросятка бігають своїм вольєром, бавляться між собою, енергійно носяться довкола своєї мами.
«Годую їх переважно сирою їжею. Кришу кабачки, буряки, капусту, моркву, яблука… Ніякої хімії їм не даю. М’ясо повинно бути екологічно чистим, аби його могли вживати у їжу і ми, і онуки, розповідає Марія Тацюн. – А поросятка перші дні п’ють лише молоко своєї мами, а далі, як тільки починають ходити, можуть харчуватися тим же, що й доросла свиня. Важливо, щоб корми були якісними. Я ж усе вирощую своїми руками на власному городі. Ніяких добавок тваринам не даю, переконана, що від повноцінного годування залежать стійкість організму моїх підопічних до хвороб і якість м’яса».
Що-що, а ціну м’яса ґаздиня знає добре. Готує з нього багато смачних наїдків, є чудовою кухаркою.
«І закатую його у банки, і роблю паштети, й гурку, й ковбасу, сальтисон, і зберігаю в морозильній камері. Потім, розморозивши, навіть не можна перерахувати, скільки всього готую домашнім. Мої рідні люблять голубці, відбивні, котлети, рулети», – зізнається жінка.
Але особливо вона радіє, коли за дружнім столом збираються найрідніші люди, а саме: чоловік Іван, старший син Юрій, дочка Вікторія, менший син Володимир, онуки Фаіна, Станіслав, Еміліана, Вероніка, Володимир та Валеріка.
Такі хвилини є найсолодшими та просто незабутніми.
