Баба Марія: «Їм яфони щодня і почуваюся, як дівка»
Як закарпаці заробляють на чорних ягодах тисячі гривень
Ягоду, яку називають чорним золотом Карпат, збирати відправляються цілими сім’ями. Від малого до великого вирушають на дари природи вдосвіта. Дається вона дійсно закарпатцям важко, як видобуток коштовних металів.
На Тячівщині збирають яфини на полонинах Апецька та Красна.
Найбільше там заготівельників із Красної, Усть-Чорної та Дубового, але приїжджають навіть із сусідніх районів – здебільшого з Міжгірського та Свалявського.
Петро показує чорні мозолясті руки. Від ягід долоні здаються пофарбованими чорнилом. Шкіра у нього засмагла від пекучого сонця, під яким доводиться годинами трудитися, обличчя брудне, а одяг подертий.
Хлопець розповідає, що торік читав у Інтернеті, що в Англії 200-грамова упаковка закарпатських ягід навіть із 30% знижкою коштувала 2 фунти стерлінги. Соцмережі навіть облетіла світлина українця, який сфотографував упаковку, на якій писало, що зібрано ягоди не механізованим способом, а руками.
«У нас за кілограм дають всього по 70 гривень, – розповідає газеті «НЕДІЛЯ» він, називаючи яфини, які насправді звуться чорницею, яфонами, роблячи наголос на «о». – Я ходжу збирати їх на Апецьку, яка має кілька вершин, найвищі з яких — 1511 і 1512 м. Зовні зверху гора нагадує велику літеру «Х». Її назва походить із румунської і означає «водяна». Панорама дуже гарна, у ясну погоду видно Говерлу і навіть Хуст, що знаходиться аж за півсотні кілометрів. Але милуватися краєвидами часу немає, потрібно інтенсивно працювати, аби хоч щось заробити».
Тим часом 16-річний Василь зізнається, що прийшов на полонину з палаткою, бо так може більше зібрати ягід.
«Я виходжу сюди зранку, працюю десь до години дня. Потім така спека, що треба ховатися від сонця. Інші спускаються вниз. А я в затінку перечекаю. Далі можу продовжувати роботу. За день я заробив три тисячі гривень. Хоча в середньому маю лише половину з цієї суми», – стверджує юнак.
Утім чоловіків тут мало, більшість із них на заробітках. Тож заготівельниками є переважно жінки та діти. А у пік збору там можна зустріти тисячі людей.
«Незважаючи на застороги, що яфин не буде через холодну весну, врожай хороший, – ділиться думками бабуся Марія. – Шкода лише, що вже закінчується».
На яфини тут дійсно дуже чекають щороку. Дехто навіть наладив своєрідний бізнес, правда, на праці простих збирачів.
Справа в тому, що більшість краян ідуть на полонину пішки. Якщо добиратися автомобілями, водіям потрібно віддати частку зібраного, або значну суму грошей. До того ж дороги тут такі, що про техніку безпеки ніхто й не говорить. Тож місцеві кажуть, що везтися їм невигідно. Утім повертатися додому з важкими валізами також складно.
«Перекупники добралися вже й до карпатських вершин,- продовжує оповідку баба Марія. – Закуповують яфини тоннами. Такого попиту на дари лісу ще не було ніколи. Переважно приїжджають за ними сюди з Солотвина та Білої Церкви. Їм можна здати яфини прямо на полонині – дають по 40-50 гривень за кілограм. Однак унизу ту ж саму кількість ягід можна продати вже по 70. Щоправда, там на нас чекають уже інші перекупники. Вони ж перепродають яфини підприємцю по 300 гривень. Він має міні-морозильний цех, фасує ягоди по 50 кг і заморожує. Далі вони розходяться по всьому світу. Їх везуть за кордон і мають із цього фантастичні гроші».
У середньому збирачі заробляють від 700 до 1000 гривень за добу. Але все залежить від спритності та прудкості, уміння швидко працювати з пристроями, за допомогою яких яфини й відправляються з гілок до спеціальних ємностей.
Ці саморобні пристрої називаються гребінцями, але місцеві мешканці іменують їх по-різному. Хтось зве дергачками, хтось рвачками, хтось – грабачками. На вигляд пристосування нагадує велику виделку, але крім зубців на ньому є металева посудина для ягід. Працювати з гребінцем легко – досить підставити його під гілку з ягодами і потягнути на себе.
Складати яфини у тару теж потрібно обережно, аби не пом’яти і не пошкодити їх. Нести ягоди вниз також слід обачно. Дефектні – ніхто не приймає. Отже, селяни використовують пластикові бідони.
«У селі зарплата продавця – 1500-2000 гривень. У мене пенсія-трохи більше тисячі. Роботи немає, держава платить копійки. Тому ягоди для нас – наче манна небесна серед пустелі. Збираємо, продаємо і заробляємо. Беремо з собою на полонину навіть дітей та онуків, – продовжує розмову знайома старенька. – Ще десь на тиждень ягід вистачить. А далі – чекатимемо на гриби. Але це – аж восени. Збираємо опеньки і товстюки, або, як кажуть, білі. Раніше ходили по малину і суниці».
Хоч 67-річну Марію й болять ноги, але будь-яку можливість поповнити сімейний бюджет бабуся не упускає. За її словами, піднімається на задвірки неба – полонину Апецьку вона також пішки, як молодь.
«Треба онукам допомогти, до школи їх зібрати. Ще часом дикі яблука продаю. Шкода, що ринків поблизу немає зовсім, – зітхає баба Марія. – Роблю, жеби була якась копійка. Раніше я працювала у швейному цеху, зараз же усі виробництва простоюють».
Аби дістатися вчасно до полонини, мешканці Тячівщини виходять з дому о четвертій ранку, коли на вулиці ще темно. На важку працю вони хоч і нарікають, але переконані, що змінити нічого не можуть.
«Добре, що ціна на яфини росте разом із доларом, – заспокоює себе Юрій. – У 2014 році за кілограм давали по 30, торік – по 40-50, тепер – по 70 гривень, а в Дубовому, де тепер велика конкуренція, один підприємець платив навіть по 80 гривень».
Себе вітамінними ягодами місцеві також не обділяють, їх і сушать на зиму, і заморожують, і роблять із них варення, киселі, компоти, і настоянки на спиртові, якими лікують застуду.
«Яфони – це домашня аптека для кожної родини. Цілий сезон їм їх щодня і почуваюся здоровою та енергійною, як дівка. Тому раджу всім запастися ягодами, – каже на прощання баба Марія. – Тим більше, що більшість молодих багато часу проводить за комп’ютерами, а яфони відновлюють зір».
Газета «НЕДІЛЯ», ексклюзивно для zakarpatpost.net