Чому закарпатки фліртують? Як мстяться жінки?

[Total: 0    Average: 0/5]

У вашій газеті я прочитала кілька розповідей про історію знайомства подружжя. Думаю, моя вас теж зацікавить.

Так от, з Ігорем ми зустрічалися давно. Мене у ньому зачаровувало все. І манера одягатися, і легкість у спілкуванні, і ерудованість, і врода. Мені здавалося, що кращого від нього взагалі на землі не існує, пише «Екстра Закарпаття».

Але насторожувало те, що Ігор так само легко загравав із моїми подругами. Я його підозрювало у зраді і чекала якихось несподіваних подробиць. А він ще й розпалював мою цікавість. Казав, що, наприклад, Оксана допомогла йому з проектом, Люда дала адресу потрібної фірми, Іванна – порекомендувала доброго нотаріуса. Я не знала, чи це він підігріває мої ревнощі, щоб упевнитися, що я його кохаю. Чи справді раптом отак цікавиться моїми подругами.

Бо все це означало ніщо інше, як те, що він все ж передзвонюється та зустрічається з моїми подругами. Я ж вважала, що, коли він мене кохає, ці розмови мали б відбуватися при мені. Бо ж у нас таємниць одне від одного бути не має. Принаймні, я з його друзями поводилася саме так.

І я вирішила йому помститися. Теж почала удавано фліртувати. Зі своїми колегами по роботі, із випадковими перехожими. Моя поведінка виявилася успішною. Мені теж зацікавлено посміхалися у відповідь.

Якось ми стояли на зупинці, чекали попутної машини. Їхали із відпочинку із віддаленого села. Раптом зупинився незнайомий автомобіль. Симпатичний юнак спитав, куди ми їдемо і сказав, що з радістю підкине нас до міста бо теж туди їде. Ми познайомилися. Водій поцікавився, хто мені Ігор. І я пожартувала, що він – мій брат. Хіба не видно, що ми схожі?

– Та, трохи є, – невпевнено погодився незнайомець, якого було звати Андрієм і який у цьому селі мав бабусю. Ми жартували. А потім він несподівано запросив нас у рідне село на наступні вихідні.

  • А братика можна із собою взяти? – весело спитала я, задиркувато зиркаючи на спантеличеного Ігоря.
  • Аякже! – великодушно сказав Андрій і вибив із нас обіцянку наступної неділі вибратися гуртом у його рідне село.

Всю дорогу він обсипав мене компліментами. А Ігор сидів поруч і все це терпів. Бо ж сьогодні він був тільки братом.

Вдома він не влаштовував з’ясування стосунків. Але бачу – став похмурим. Я все перевела на жарт, і йому незручно було з цього приводу робити  проблеми. Але після цього він уже без ентузіазму ставився до моїх подружок. На їхні посмішки відповідав неуважно та навіть невпевнено. І напружено чекав вихідних.

Відмовлятися від поїздки йому було соромно, тож у призначений час біля під’їзду ми вже чекали на  Андрія із баночкою замаринованого м’яса, огірочками, салом та всім тим, що так потрібно на пікніку.

Андрій познайомив мене із бабусею. За збігом обставин, через кілька годин приїхали у село і його батьки. Вони зразу викликали в мене симпатію.  Відкриті, щирі, трудящі. Ніяких тобі обмовлянь родичів та сусідів.

Із Ігорем ми й надалі грали розпочату гру. Він – мій турботливий братик. До речі, це  в нього виходило непогано. А тим часом Андрій все більше почав за мною упадати. Він мені справді подобався, але лишень, як друг. Я все ще кохала Ігоря. І дуже чекала, коли йому урветься терпець. І він почне рішуче відвойовувати мене собі назад. Я б одразу припинила гру.

Але Ігор мовчав. Видно, гордість не дозволяла зробити такий вчинок. Він міг бодай мені поставити ультиматум: або зізнаєшся, що ти моя, або… Але жодних «або» не прозвучало.

Андрій ще запрошував нас у село. Але я відмовлялася. Проте в місті він часто запрошував на каву. Ми почали зустрічатися все частіше. Я помітила, як захоплююся досі байдужим мені цим чоловіком.

Сталося диво. Ігор, який раніше видавався мені таким чудовим, в моїх очах почав блякнути. Я побачила, що насправді він любить славу, блиск, обожнювання. І нічого для людей не робить. Абсолютно нічого. Просто користується своєю привабливістю. І маніпулює людьми.

Та й не бачила я його вже таким красенем, як раніше. Звичайний шаблонний молодий чоловік. Добротно одягнутий. Забезпечений. Зніми з цього цей лиск, навіть не озирнешся вслід.

А от із Андрієм ми могли годинами розмовляти. Нам були такі цікаві подробиці із життя одне одного! Ми так потягнулися одне до одного! Тож через місяць я заявила Ігорю, що покохала Андрія. І що це серйозно. Тому мушу йому сказати правду. Цього разу це був не флірт. Я більше не хотіла викликати у свого коханця ревнощів. Я хотіла якомога швидше з ним  розпрощатися.

Ігор був вражений. Але знову змовчав. А потім зверхньо пхикнув. Пішов із гордо підведеною головою. Із виглядом, начебто перемога все одно на його боці. Просто сталася якась прикра помилка. І я, яка не розуміє ситуації, скоро її виправить. Ще й буде благати пробачення. Але хтозна, чи він мені пробачить. Все це я одразу прочитала в очах Ігоря, який був упевнений в своїй правоті.

Ще через місяць ми одружилися з Андрієм. А потім в нас народилася донечка. Хочу побажати всім жінкам на світі такого  ж великого щастя, яке є у нас. Який би холод не був, які б злигодні до нас не приходили, але біля нього мені завжди тепло, як біля якогось великого вогнища.

Бо й проблем нам не бракувало. І за бабусею доглянути. І хату будувати. Це невеликий двокімнатний будиночок за містом, який Андрій почав будувати ще до нашого весілля. Кожну детальку Андрій робить з такою любов’ю.

Ми разом доглядаємо за нашою донечкою. Він не бурчить, що мала кричить і заважає йому спати. А намагається перейняти на себе якнайбільше обов’язків. А я теж роблю йому всілякі побутові подарунки. То щось вигадую смачненьке. То ми йдемо на вихідні кудись в цікаве місце.

А батьки теж нам у всьому допомагають. А ми допомагаємо їм. Тут ніхто не рахується з тим, чи, не дай Бог, він не доклав більше зусиль, аніж його партнер. А ще ми разом відпочиваємо. Хоч у кожного безліч справ, але нам часто вдається відпочивати разом всією сім’єю. Навіть не можу вам описати, як це класно – мати таку родину, відчувати, що вони поруч. Мені здається, що я справді живу в раю. І хочеться, щоб все це тривало вічно.

Коли ми збираємося в саду великою сім’єю, мені хочеться плакати від щастя. Тут стільки любові. Стільки рідних людей, які ніколи тобою не погордують. І терплять твої недоліки, бо ти теж – дорога для них усіх людина. Мені так легко на душі, так гарно. Я ніби побачила світ з іншого боку. З людяного. І просто не можу отямитися від того, що справжні любов, справжнє щастя таки існують.

А якось я побачила у місті Ігоря. Він такий самий, як був. Пихатий егоїст. Розповідав, що дружина, теща та колеги Його не розуміють. Так, так, Його слід писати з великої літери. Я так і не почула, яка ж його дружина, які його колеги.

З його розповідей я зрозуміла, що це якісь монстри – без потреб, без душі. Якщо вони й існують, то тільки тому, щоб задовольняти його забаганки. А якщо з цим не справляються, то приречені на презирство. Бо що найкраще у Ігоря виходить, то це презирство.

– А в тебе як? – з надією в голосі спитав мені Ігор. І дуже сподівався, що я теж почну нарікати та обливати брудом всіх на світі. А він мене пожаліє, бо яку ще милість він мені може подарувати?

  • А в мене гарно! – посміхнулася я. І це було щирою правдою.

Але я якомога швидше намагалася віддалитися від Ігоря. Щоб позбутися цього липкого відчуття бруду, зверхності, які мені бути так неприємні у моєму колишньому коханому зараз.

Більше історій читайте у газеті «Екстра Закарпаття»

Мені навіть стало страшно, щоб могло статися із моїм життям, коли б я зв’язала своє майбутнє із цією людиною.

Пишу це тому, що багато дівчат зараз перебувають у тривожному стані нерозділеного кохання. І дуже страждають від того холоду, який їм так щедро «дарують» їхні колишні улюбленці.

Тому саме їм я хочу сказати: ви даремно губите себе. У багатьох випадках ви просто зустріли незрілу людину або ту, з якою вам насправді не по дорозі. Ви все життя будете мучитися з його гордістю і не зазнаєте великого щастя. Скоріше, багатьох неприємності та відчуття змарнованого життя.

А те ваше справжнє щастя, можливо, зараз просто у вас за дверима. Треба тільки зважитися і вийти із таких стосунків на свободу. Повірте, вони дуже дешеві в порівнянні з тим багатством почуттів, яке може вам подарувати життя.

І ще: якщо ваш обранець дуже активно з усіма заграє, кидайте його негайно. Може, в нього купа комплексів і він хоче свого самоствердження, тому це ніби й закономірно. Може, він хоче, щоб ви довели свою любов і випробовує вас. Але це не причини, щоб виправдати його поведінку.

Кидайте, а потім уже розбирайтеся з муками свого серця. Бо це перший дзвінок, що не ваша людина, що вам потрібен хтось інший. А ви поряд із ним – хіба що із страху чи з якихось інших причин.

Ольга КУЛІКОВА, газета «Екстра Закарпаття», екслюзивно для zakarpatpost.net

Comments are closed.