Правда і міфи про ужгородських сучасних контрабандистів

[Total: 0    Average: 0/5]

В Ужгороді відбулася презентація нового українсько-словацького фільму «Межа» (режисер Петер Беб’як), який щойно отримав головну відзнаку кінофестивалю у Карлових Варах і незабаром вийде у всеукраїнський показ. Масові покази стартували з нашого міста з кількох причин. По-перше, пару епізодів знято саме про Ужгород. По-друге, у фільмі задіяно вихідців з Ужгорода – Римму Зюбіну і Володимира Геляса. По-третє, сама історія напрочуд ужгородська, з цього, як казав В.Кухта, «міста митників і контрабандистів».

Це кримінальна сага про сучасних опришків з усіма її традиційними елементами.

Досліджується специфічна етика кримінального світу. Адже займатися незаконними справами можна виключно за умови, що ти на сто відсотків певний у всіх своїх партнерах. Тому багато чого тримається на родинних зв’язках, та й уся кримінальна спільнота врешті-решт перетворюється на єдину сім’ю з максимально архаїчними патріархальними порядками. Криміналітет – явище наскрізь консервативне, у цьому воно навіть переважає церкву, яка сама мусить пристосовуватися до нього. Дуже незвично, але цілком реалістично показано у фільмі священика у селі контрабандистів, постійні відправи, дикий симбіоз у головах вірників якоїсь наполовину язичницької квазі-релігійності і злочинності. Це навіть не варвари, що вперше наверталися до християнства, та все одно продовжували грабувати Римську імперію. Це якась нова спільнота, що сформувалася на самому цивілізаційному розломі і живе з того, що регулярно долає, здавалося би, непрохідну межу в обидва боки.

Це така собі наша відповідь Кустуріці і Коцюбинському, сучасний міф про закарпатсько-пряшівське прикордоння, конкретно про перехід Великий Березний – Убля. Стара зарегламентована Європа завжди побоювалася своїх окраїн, звідки упродовж тисячоліть на неї сипалися різні біди. М.П’юзо і Е.Кустуріца геніально зіграли на тих страхах, максимально естетизували їх. Зараз словацько-український творчий тандем зробив то по-своєму, на нашому питомому матеріалі.

У центрі фільму – два подружжя, чиї глави забезпечують контрабандні оборудки з українського і словацького боку кордону. Обидва носять знакові імена – словак Адам (Т.Масталір) і українець Йона (Є.Лібезнюк). Їхні долі багато в чому перегукуються з їхніми біблійними тезками. А водночас це біблійні історії, вивернуті навиворіт, де показано підкладку людської натури.

Є свій хрещений батько з Мукачева (С.Боклан), який понад битвою, але отримує свій навар. Він такий собі бог із машини – караючий і безжальний, проте сам вразливий, бо має сина. Є корумповані правоохоронці (А.Гриц) – кнур на задніх ратицях, що ідеально надається на жертвоприношення. Є численна челядь, що просто не має куди більше податися (у фільмі підкреслюється, що заводи закрилися), а возити цигарки – то швидкі гроші.

Багато метафор, взятих із життя: контрабандисти створили власний вокально-інструментальний ансамбль і натхненно «лабають» на сільській естраді; хрещений батько розслабляється, особисто вирізаючи тісто для пельменів і начиняючи його фаршем з неймовірною кількістю цибулі і спецій у якійсь гігантській кухні з ресторанним устаткуванням; азіати-нелегали їдуть від кордону углиб Словаччини, замасковані під сільське весілля – у них справді вінчання з новою цивілізацією.

Найвужчим місцем в усій схемі є батьківська любов, що принципово не вписується у кримінальні розклади і ламає їх, але водночас веде до загибелі і самих батьків та матерів. На ній і тримається вся інтрига.

У фіналі фільму зіштовхуються два афоризми: «Коротше, всі померли» і «Мафія безсмертна». Творці фільму грають відносності життя і смерті, між ними – чітка межа, але межа та взаємно проникна на обидва боки. Сцена страти Адама найбільш сюрреалістична і найсильніша у стрічці.

Життя продовжується. Можна перенести межу на інший край України. Наші контрабандисти однозначно проти того. А як ви гадаєте – хто пхає палиці у колеса подальшій інтеграції України?! Можна зрівняти українські ціни (і зарплати) зі світовими, щоб контрабанда втратила економічний сенс. Тому наскрізним мотивом картини є апокаліптичне передчуття персонажів, що скоро через кордон не стане чого возити. До того справді йде. Але, як відомо, найтемніші сутінки – безпосередньо перед світанком.

Сергій ФЕДАКА, газета «Наш Ужгород», екслюзивно для zakarpatpost.net

Comments are closed.