Мукачівка Наталія Тоба створює мотанки, які здійснюють бажання

Із більшістю віртуальних друзів я ніколи не бачилася в реальному житті, та є між ними такі, які завжди готові простягнути руку допомоги і навіть знаходять мені унікальних людей, про яких цікаво писати.

«Хочеш, познайомлю тебе з однією людиною?» – отримала днями повідомлення в messenger саме від однієї з таких мукачівських  подруг.

«Хто ж вона?» – поцікавилася в співрозмовниці.

«Наталка-лялькарка! – отримала відповідь. – Унікальна особистість, цікава жінка і просто неперевершена майстриня, модельєр та умілиця».

Такий опис незнайомки одразу заінтригував. Майстрині, які вміють творити дива своїми руками завжди викликали в мене подив та захоплення.

За кілька хвилин зателефонувала сама умілиця.

«Мене звати Наталія Тоба», – відрекомендувалася вона. – Ляльки роблю вже чотири роки. Перші п’ять виготовила донечці на перший День  народження. Спочатку була няня, потім принцеса, відтак – Шахерезада і Мальвіна».

Переглядаючи світлини дивовижних творінь Наталії, які вона вислала на електронну пошту, зрозуміла, треба знайомитися ближче…

Справді не захопитися такими шедеврами неможливо, кожен виріб унікальний, кожен із родзинкою, кожен оздоблений так, що хочеться до нього торкнутися. На кожній ляльці такі прикраси, які має далеко не кожна жінка. Тай одягнені вони так, ніби моделі, які щойно зійшли з подіуму.

— Наталю, що Вас надихнуло? Чому Ви обрали саме таке незвичне заняття? Адже у Вас не просто мотанки зі шматка тканини, вони всі в ексклюзивних нарядах, – заводимо розмову з умілицею.

— Я бачила чужі іграшки. Вони мені подобалися. Дівчата ж люблять ляльки. Навіть, якщо вони вже дорослі. Захотілося зробити й самій щось цікаве. Поступово відточувала майстерність, розробила шість основних видів ляльок. Почала виготовляти гламурні мотанки, каже майстриня газеті «МУКАЧЕВО EXPRESS».

— І яку найбільшу та найменшу Ви зробили?

— Усі ляльки  одинакові за розмірами. Близько 32-36 сантиметрів у висоту, залежно від пряжі. На розмір хіба що ще впливає висота зачіски. У деяких вони просто помпезні. Відрізняються переважно кольорами тіла. Є зелені, блакитні, рожеві, кавові, молочні. Няні, наприклад, всі червоні у білих чепчиках і нічних сорочках. Робила, правда, на замовлення одну бузкову.

— А як Ви шити навчилися? Це ж ціла технологія… не у всіх виходить навіть голку в руках тримати.

— Так це ж моя професія. Я шила двадцять років до того, як почала ляльками займатися. Закінчила Мукачівський технологічний інститут (зараз – Мукачівський державний університет), займаюся дизайном одягу. У власній дизайн-студії “Nataliya Toba” розробляю та виготовляю верхній і колекційний одяг, аксесуари та ексклюзивне оздоблення виробів. Тому мотанки були лише доповненням того, що вміла робити раніше. Звісно, тут також потрібно було вчитися та вдосконалюватися.

Кажуть, що власноруч зроблена лялька-мотанка має чарівну силу. Вона не лише береже родинне вогнище, але й має здатність здійснювати бажання. Таку ляльку колись мати передавала дочці, віддаючи заміж, а та, в свою чергу, дарувала Берегиню своїй дитині. Наші пращури вважали мотанку символом жіночої мудрості, надійним оберегом у дорозі, берегинею роду, посередником між живими та ще ненародженими. Берегиням на обличчі намотували хрести. Робили це для різних потреб — на щасливу долю, аби відступила хвороба, щоб пішов дощ, чи ж навпаки — вщухла злива. Тому не могла не поцікавитись у Наталії, чи вона продовжує традиції пращурів, чи має власний авторський підхід до виготовлення ляльок.

— Абсолютно всі ляльки – авторські. Немає двох не те що аналогічних, а навіть схожих, – запевнила вона.  – Моя розробка – це пластична рухлива мотанка зі збереженням слов’янських традицій, але осучаснена і вдосконалена. Вона з акцентом на композицію. Її потрібно не просто зробити, а одягнути… при чому стильно, якісно і зі смаком.

—  Тобто, з ними можна не лише бавитись?

— Так… вони і дитячі, і декоративні одночасно. Їх замовляють як подарунки, сувеніри для близьких людей.

— І скільки часу потрібно витратити на те, аби повністю зробити одну ляльку?

— Багато.  Залежно від ідеї. Від 30 до 60 годин.

Усе залежить від  складності. Багато часу займає підбір тканини та декорування, вишивка, оздоблення мотанки. Вироби я розшиваю бісером,  роблю на них об’ємні візерунки.

І це при тому, що руки в мене, як кажуть, уже «набиті», усі матеріали поруч, все закуплено, маю мережива, аплікації, заготовки тіл.

— А які матеріали використовуєте і де їх купуєте? Чи в Мукачеві все можна придбати, чи доводиться замовляти через Інтернет-магазини, їздити за покупками в країни Європи?

— Оскільки займалася пошиттям і раніше, багато що маю.  Використовую парчу, італійський шовк, бавовну, жакардові тканини, льон, вовну, натуральне та штучне каміння тощо. У свої ляльки  я вкладаю не лише вміння, професійні навики, але й частку душі.

— А зі шкірою працюєте?

— Так. Але використовую її не для ляльок, а  для колекцій одягу. Раніше їздила на конкурси, перемагала. У цьому році ми привезли італійську шкіру із Сан-Марино. Я створила колекцію шкіряних суконь.

Вони підкреслюють жіночність і в одній сукні використано понад 30 деталей, у тому числі –  мозаїчні поєднання замші і велюру. До речі, сукні універсальні. На них талію можна відкоригувати за допомогою поясу. Шию також топи із французького мережива. Позаду на них є роз’ємна блискавка, якою також можна корегувати розмір. Це – моя авторська розробка, такого більше немає ні у кого.

— Хтось допомагає в роботі?

— Так, тіла для ляльок робить мама, Ніна Миколаївна. Вона їх плете,тобто, поставляє мені  голих дівчат, яких я одягаю.

Донечка теж прагне допомогти. Ще зовсім крихітною вона  брала китицю в ручки і казала: «Ляля». Зараз їй п’ять років і вона дуже прагне долучитися до творчого процесу, завжди пропонує хоч щось  зробити. Крім того, бачу в неї хист до малювання. Ляльки вона дуже любить. Ну і незамінною помічницею є кума Альона. Ми з нею чудово доповнюємо одна одну.

— Ви сказали, що першу ляльку зробили для донечки. Комусь із рідних ще Ви ще дарували свої авторські вироби?

— Звісно. Доня зараз має дев’ять власних мотанок. У чоловіка ж їх – чотири. Першу з них зробила йому, коли повертався з АТО. Працювала над нею півроку. Доробляла вже в поїзді, коли їхала до нього, на вокзалі. Назвала її «Розкішниця», оздобивши мотанку  бісером і вишивкою. Це дійсно розкішна, а не військова лялька. Хотілося, аби той день йому запам’ятався… при чому не спогадами про сумне, про війну, а про щось мирне і світле. Має свою ляльку і син…

— Ідеї де черпаєте?

— Всюди! Вони довкола нас. Їх просто потрібно бачити, відчувати їхню пульсацію і налаштовувати себе на хвилю творчості. Не можу не робити щось цікаве. Вдома вже все, що можна передекорувала. Хочеться творити красу довкола. Кажуть, натхнення дає Бог, світ та інші люди, додам від себе, що ще й рідна земля, навіть – небо над головою. Завжди мріяла нести іншим світло, добро та естетичне задоволення, виражаючи це у своїх роботах. Люблю життя! І це також надихає!

— І в яких містах є зараз Ваші мотанки?

Наталія Тоба на обкладинці газети «МУКАЧЕВО EXPRESS»

— Київ, Дніпро, Харків, Дрогобич, Мукачево… навіть не знаю. Ляльки поширились по світу. Одну, приміром, робила для нареченої і вона поїхала у Німеччину. Є в Латвії, Росії, Литві, Італії. Одна з мотанок є у Вакарчука. Її йому подарували в Мукачеві.

Роблю і колекції ляльок – три в одному стилі. Або, наприклад, одна цілителька замовила ляльки з конкретним видом каміння, усі вони мали бути на молочному тлі.

Інколи клієнт ставить умови, а так хочеться ширини розмаху… Виготовляю мотанки і для дорослих, і для дітей. Робила, скажімо, двох хлопчиків-козаків – одну для сина і одну для жіночки, точніше – для її партнера… або  ляльки у англійському стилі.

— Важко робити ляльки для інших? Потрібно дотримуватись певних інструкцій, аби вони відповідали образу людини?

— При розмові з замовником одразу малюю собі  психологічний портрет людини, можна підібрати ляльку кожному для душі.

— У який час доби найкраще працюється? Наприклад, поети творять уночі. Художникам потрібне природне освітлення… А як у Вас?

— Мені для ляльки теж важливе денне освітлення, особливо, коли акцент робиться на поєднанні кольорів. Плюс… до вечора часто вже болять очі. Але деколи працюю до ночі і навіть коли вже далеко за північ.

Під час роботи стіл просто завалений лоскутками, що потрібні для одного виробу. Деякі деталі відсіваються потім. Із декором так само. Кожна лялька повинна мати свій характер. Вона індивідуальна, як людина, навіть емоції треба передати, пропустити її через власне серце… Тільки так вона ніби оживає.

Ми з Альоною у цьому плані  ідейно споріднені. Ляльки не раз приміряємо і одягаємо перед дзеркалом. Навіть камінці прикладаємо і стаємо перед дзеркалом, щоб вибрати найдоцільніше місце. Наші ж мотанки – не просто ляльки, вони – великі модниці.

— Що найважче у виготовленні ляльки?

— Вишивка, або перший етап, коли починається процес підбору матеріалів, коли вирішується, якою вона буде і завершальний, коли розставляються акценти.

Кожен елемент має бути доречним, не повинно бути нічого зайвого. Марку хочеться тримати, тому ставимо перед собою  серйозні вимоги, високі «планки». Кожна лялька – це своєрідний виклик. Отже, результат повинен бути бездоганним.

— Які маєте творчі мрії? Чого хочеться найбільше досягти в житті?

— Мені хочеться жити в Мукачеві, але творити з елітних тканин, отримувати результат. Хочеться клієнтів, які прислухаються до моєї думки.

Хочеться, щоб життя не давало викликів, а просто творити і насолоджуватися процесом.

Ну і… звісно, аби мене розуміли та підтримували інші.

— Бажаю Вам, аби збулися всі плани і задуми! Успіхів, нових ідей, натхнення, цікавих витворів! Спасибі за розмову!

Марина АЛДОН, газета «МУКАЧЕВО EXPRESS», ексклюзивно для zakarpatpost.net