Урок комунізму. Чого не вчать українських підприємців, – точка зору
Я програміст. І нещодавно під час обговорення нашого проекту один із колег-розробників висловив цікаву думку: “Чому не ми, а IT-компанія отримує такі великі прибутки, якщо це ми робимо всю роботу?”. Коли багато закивали, погоджуючись з нею, я зрозумів, що ми нічого не навчилися у Радянського Союзу.
Іншими словами, СРСР розвалився, але багато хто не зробив жодних висновків, і продовжують мислити в термінах комунізму. Давайте розберемося, пише НВ.
У чому ідея комунізму?
Уявіть таку картину. Є завод, що виробляє стільці. Є робочі, які виробляють ці стільці, і є господар бізнесу, який платить робітникам зарплату.
Коли стільці реалізують (продають), то 100% прибутку ділиться так: 50% забирає господар, а решта ділиться між усіма робочими. Якщо робочих 100, то кожен отримає по 0.5% від суми прибутку.
Питання, яке поставили свого комуністи: чому виручка ділиться так нечесно, якщо це робочі зробили всю роботу?
Так думали багато, дуже багато людей на початку XX століття. Саме ця постановка питання свого часу зробила комуністичні ідеї такими популярними. “Фабрики – робітникам, землю – селянам”.
Те, що привносить організатор бізнесу — це взяття на себе відповідальності за ризикУвага, питання: що поганого-то? Начебто ж усе чесно?
Серйозно. Спробуйте самі здогадатися – що такого робить господар бізнесу, що він може забрати собі більшу частку прибутку, і це буде чесно?
Відповідь на це питання – те, чого не розуміли і не враховували Маркс і Енгельс (теоретики ідеї комунізму), але що маємо розуміти і враховувати ми.
Підказка
Поки ви думаєте, анекдот за темою.
Зустрічаються два старих друга, розмовляють.
– Все, – каже один, – у мене жахливо, дружина – дурепа, мене з роботи звільнили, грошей немає, зуби болять. Одне залишається – втопитися.
– Все це нісенітниця, приходь завтра до мене в офіс, будеш у мене працювати.
– Так я ж не вмію нічого.
– Так нічого особливого й не треба – будеш сидіти біля телефону, я буду тобі іноді дзвонити і казати “натисни на синю кнопку”, і ти повинен будеш натиснути на синю кнопку, або “натисни на червону кнопку”, і ти повинен натиснути на червону кнопку. І все. Гроші – навпіл. Домовилися?
– Домовилися!
Спочатку справи у них йшли так собі, потім справа закрутилося, мужик вилікував зуби, купив машину, переїхав у нову квартиру в центрі міста. Дружина ходить в хутрі, діти вчаться в коледжі в Англії.
І ось якось вночі прокидається дружина, а чоловіка поруч на ліжку немає.
Вона йде на кухню і бачить таку картину – сидить чоловік за столом, перед ним майже порожня пляшка горілки, повний депресняк, хіба тільки на Місяць не виє.
– Милий, що з тобою?
– Так розумієш, – каже, – на кнопки-то я́ натискаю, а гроші-то навпіл.
Venture Capitalism
Отже, те, чого не враховує комунізм – це ідея ризику.
Те, що привносить організатор бізнесу – це взяття на себе відповідальності за ризик. Тобто це його завдання – визначитися, що продавати треба саме стільці, і ось саме такі. Якщо бізнес прогорає, то збитки несе саме бізнесмен, а робітники переходять на іншу безризикову роботу з фіксованою оплатою. Тому господар бізнесу і забирає таку велику частку.
Ідея ризику означає, що підприємець отримує прибуток як компенсацію за несення ним «тягаря ризику» за успіх або неуспіх своєї справи.
Ви ж чули вислів “venture capitalist” ( “венчурний капіталіст”)? Саме слово “venture” є короткою формою слова “adventure” (“пригода” або “ризикована затія”) і дає нам розуміння того, з чим доводиться мати справу. Венчурний капітал за визначенням “призначений для фінансування фірм (стартапів), які є новими, зростають або борються за місце на ринку підприємств, і тому пов’язаний з високим або відносно високим ступенем ризику” (Вікіпедія).
Що нам з цим робити?
Звідки у нас це бажання уникати ризику – цілком відомо: з радянських часів непередбачувані Голодомори, переслідування і розстріли не дуже допомагали розширювати горизонт планування.
Важливіше – що з цим робити. Відповідь проста і складна одночасно: вчитися прораховувати ризики. Кращий спосіб зробити це на практиці – спробувати організувати невеликий бізнес.
Звичайно, проблема в тому, що у нас бізнесу не дуже-то вчать. Якщо на Заході вивчають Customer Development (опрацювання портрета покупця) і Business Model Canvas (схема, на якій потрібно прописати, хто ваш покупець і який його біль вирішує ваш продукт, якими каналами рухається товар від вас до покупця і гроші в зворотному напрямку – тобто чітку відповідь на питання «який я веду бізнес»). А у нас на курсі підприємництва вивчають «різницю між ТОВ та ВАТ» і «форми оподаткування».
Плюс в університеті най-найгрошовитіший курс у світі – “Теорія ймовірностей і статистика” – зводять до кількох складних формул без розуміння, де вони застосовуються.
Але це все вирішується – було б бажання розібратися. Подумайте про це. Адже “хто не ризикує – той не п’є шампанського”.
Олександр СКАКУНОВ
