АНОНС. Де на Закарпатті є село, у якому влітку проживає 25 людей, а взимку – 12

[Total: 0    Average: 0/5]

Захоплююча мандрівка до  унікального закарпатського села сповнена незабутніх вражень. Одразу після Перечина краєвиди стають інакшими. В обличчя дме справжня лісова свіжість. Обабіч дороги височезні дерева. Карпатський праліс заворожує. Збоку тягнеться струмок. А над ним,ніби вкопані в землю – велетенські кам’яні плити. Це навіть не скелі, це чудернацькі  споруди, які збудувала сама природа.

Широкі пласти каменю нашаровані один на інший, наче цеглини, лише гігантських розмірів.

Ці  лісові піраміди нагадують хмарочоси, лише не міські, а древні… здається, звела їх інша цивілізація.

Аж ось і вказівник. Лікацари.

Дорога усе ще безлюдна. Прямуємо далі. Бачимо перші будівлі. Біля них – ні душі. Ідемо шукати хоч когось. Оглядаємося довкола. Над селом височіє одна з найбільших гір Закарпаття – полонина Руна, висота якої 1482 метри над рівнем моря.

Наближаємось до невеликого будинку. На ґанку сидить, завита у хустку, старенька бабуся. Питаємо, як пройти до церкви. Вона дивиться на нас своїми синіми, вицвілими від прожитих років очима і мовчить. Повторюємо питання. Старенька голосно гукає: «Глуха я. Не чую!»

Обкладинка свіжого номера газети «НЕДІЛЯ»

Вона одягнена у все чорне, незважаючи на те,що на вулиці спека. Руки в неї поморщені,напевно, від роботи.  Вже хочемо йти шукати когось іншого, але несподівано із хати виходить чоловік років 50. Він у шортах та у розстібнутій полосатій  сорочці. У роті цигарка.

«Що ви хотіли», – цікавиться.

Розпитуємо про історичну цінність населеного пункту – старовинну дерев’яну церкву Василя Великого.

Продовження історії про село читайте у свіжому номері закарпатської газети «НЕДІЛЯ».

zakarpatpost.net

Comments are closed.