Як закарпатський дивак Янко Деревляний став рятівником Явірника

[Total: 0    Average: 0/5]

Про Янка Деревляного існує стільки ж згадок у мережі, як і доріг на гору Явірник, тобто практично жодної, зазвичай люди приходять сюди пішки і найчастіше – випадково.

Це одне з перших місць нашої експедиції, до якого ми дістаємося з провідником Юрієм, що везе нас від містечка Великий Березний до гори, минаючи обік нас лише одне-єдине село Руський Мочар, дорога тут справді нелегка. Щоправда, влітку на великих колесах болотами простіше, аніж сніговими заметами. Взимку Юрко, аби дістатися до свого друга Янка, приробляє до бампера сніговий ківш, але й це часами не рятує.

Янко Деревляний виглядає й творить одночасно наче німецький художник і архітектор Гундертвассер, його будиночок і вбрання нагадують про героїв з Толкієна, спосіб життя зближує його із Буддою Ґаутамою, але він звичайний закарпатець, що в молодості служив на заводі у будівельному батальйоні в місті Електросталь. На заводі, де за проектом Курчатова робили атомну бомбу.

Янко виріс у багатодітній родині вчителів, він був молодшою дитиною і любив малювати. Став по-своєму вільною людиною, але, не зважаючи на таку свободу, десять років листування із майбутньою дружиною, армію та інші життєві обставини, створив сім’ю, виховав двох дітей, прожив 35 років у подружжі, а дітям приділяв максимальну увагу та підтримував будь-який їхній творчий потяг.

Але як тільки він повернувся на Закарпаття – звичайне життя перестало його влаштовувати. Він практично оселився на Явірнику ще з 70-х років, коли тут була радянська турбаза, на яку його запросили художником-оформлювачем. Цю турбазу ще у 30-х роках облагороджували чехи і словаки.

Пристанок Янка

Явірник унікальний тим, що це єдина гора, де всі ці роки залишалась хатинка з каменю, де постійно перебувала людина, що приймала туристів. Оскільки оформлювати саме цей будиночок запросили Янка, то він у ньому працював і, заодно, приймав туристів. Вперше Янко потрапив на Явірник ще 1974 року, з тих пір багато змінив на цій локації: спроектував та побудував будиночки та вогнище, допомагали йому у цьому родина та друзі. Сьогодні тут у поблизу Великого Березного біля самісінької вершини гори створив цілком нетиповий туристичний притулок.

У Чехії та Словаччині туристичні пристанки в горах не рідкість. В них завжди можна зупинитися, відпочити, приготувати собі їжу, перечекати бурю, познайомитись з іншими мандрівниками. Вони зменшують ризики самостійних походів горами і часто стають рятівними острівками в негоду.

– Якось заблукали тут дві дівчини з Києва. – Розповідає дочка Янка Марія. – Причому одна майор міліції. Вони відпочивали на базі відпочинку “Дубовий гай”, звідки вони вирішили прогулятися на гору Явірник. Раптово розсіявся дуже сильний туман і вони геть заблукали, а тоді зустріли старших двох місцевих дядьків, які їм трохи підказали дорогу до Янка. Щоправда, його там не було. Але, звичайно, там було відчинено, дівчата зайшли погрітися до пристанку, позакутувалися у ковдри і переночували. Саме тоді батько був вдома. Але за той час, що пройшов із часу, коли вони в тумані зустріли двох місцевих, татові вже мало не весь Березний дзвонив казати, що двоє київських дівчат блукають в тумані по Явірнику. Янко на ранок наступного дня взяв рюкзак на плечі і пішов на Явірник, дорогою зустрів дівчат, що вже спускалися. Вони вже всі зрозуміли, хто він, а він одразу ж розпізнав їх. Вони подякували за нічліг, а коли піднявся на гору, зрозумів, що вони залишили ще й гроші. Через рік дівчата приїхали вже не на турбазу, а в будиночок до батька.

Сьогодні це місце – усе його життя, сюди приїздять люди побачити незвичайну місцину та познайомитись особисто із Янком Деревляним. Саме таке “народне звання” йому дали за роботу з деревом, коли працював у майстерні в Дубововому Гаю. Тут люди знаходять туристичні маршрути, чорниці, неймовірні краєвиди і, зрозуміло, самого Янка, пише 24tv.ua. Він не відлюдник, яким може здатися на перший погляд, але є дуже містичною людиною у спілкуванні: філософ, що розуміється на мистецтві, архітектурі і, зрозуміло, житті; винахідник нових методик роботи із деревом: береться за цікаві роботи з цілісного куска, без цвяшків чи викривленого дерева – він надихається, думає, знаходить рішення і фантазує; він – набагато більше, аніж від нього очікують, а проникнутися цим можна тільки у захоплюючих розмовах, кінця яких просто не хочеться.

 

Comments are closed.