Закарпатка хотіла зробити аборт. Дитина врятувала родину від злиднів
Ця родина жила дуже важко. Двоє круглих сиріт побралися без копійки в кишені. Молоденькі були, обом по вісімнадцять. Але з великої любові народилася в них дитинка. На щастя, дали їм якийсь гуртожиток. В гуртожитку вони жили тихенько. Так само і на роботі Іван не був дуже говірким. Сирітство його, мабуть, до того привчило.
Тільки поряд із дружиною та маленьким сином розквітав. Треба було бачити, як ці троє тулилися одне до одного. Наче це остання соломина в їхньому житті.
Так і минали їхні дні. Мирослава із синочком вдома. А Іван весь день у праці. Вісім годин на роботі. А потому ще й по людях, якщо хтось попросить. А тут сталося те, що не гадалося. Десь на будівництві зламав він ногу. Та так, що треба було оперувати.
Всім миром зносили люди гроші йому на лікування. Ніби й знайомих особливих тут нема, хіба ті, яких на зміні зустрічав. А тут майже весь завод піднявся їм допомогти. Операцію Іванові зробили. Але ходив він і далі на милицях. Яким дивом вони виживали в ті роки, тільки один Бог знає.
А тут прийшли славетні дев’яності із їх глухим безробіттям. До всього, ще й Мирослава знову завагітніла. Прийшла вона в лікарню просити про аборт. Куди тут з другою дитиною подітися, коли й одну нема чим годувати. Плаче вона. А стара лікарка спокійно її переконує: «Нічого, дівчинко, ці страшні часи минуть. А ця дитина вам стане великою радістю». Умовила вона-таки Мирославу залишити дитину, пише «Екстра Закарпаття».
Народилася у них дівчинка. І сталося просто-таки диво. Тільки-но вона народилася, відшукалися у Івана якісь далекі родичі в Канаді. Самі Івана знайшли. І коли побачили дитинку, сказали, що будуть її хрещеними. Вони так перейнялися проблемами молодої родини, наче були їх ангелами-охоронцями. І про харчі подбають, і про тепло в кімнаті, і про одежу.
Батечко з маточкою заговорили якось і про майбутнє. «Треба б вам хатинку якусь, двійко дітей уже маєте, треба про майбутнє думати!», – заявив батечко Василь Степанович. І не тільки сказали, а й справді допомогли. Купили їм ділянку, навезли будматеріалів. З якою любов’ю Іван працював на будівництві власного житла! От де його золоті руки пригодилися! Помалу і від милиць почав звільнятися. От що значить радість та любов для людини!
А потім хрещені сказали, що треба молодим якийсь бізнес починати. Бо сподіватися доброї роботи у ці часи не доводиться. А чому б їм самим будматеріали не продавати? І справді, криза минула не скоро. Тому ця пропозиція врятувала їх від бідності. І от почало рости життя молодого подружжя вгору та вгору. Діти подорослішали. Спокій та лад був у хаті. Багатство примножувалося. Он яким щасливим талісманом виявилася їхня молодша дочка Маринка!
Тільки й суму принесла їм дочка. Сказала якось, що вона вагітна. Але одружуватися не буде, бо батько дитини виявився негідником. Хотіла зробити аборт. Хрещені теж на це пристали: мовляв, у Маринки гарне майбутнє. Вона собі знайде добру пару.
Але Іван та Мирослава одразу збунтувалися. Вони виховають дитину. Захотіли познайомитися із потенційним зятем. Той, на диво, дуже зрадів, що стане батьком. Він любив Маринку, але якось по-своєму. Народилася в Маринки дочка Оксаночка. Коли трохи підросла, стала називати бабусю з дідусем мамою і татом. Мала казала, що в неї дві мами – Марина та Мирослава.
А от чоловік Марини Дмитро пиячив безпробудно. Якщо всі на роботі, тягне з дому, що бачить. То дороге свердло, то банки з фарбою. То шурупи. Все, що дрібне і не дуже кидається в очі. Марина його проганяє. А він на коліна стає, клянеться, що більше не буде, зміниться заради неї. Але насправді й мови не могло бути, щоб він щось заробив для сім’ї. Навпаки, роздавав із хати все, щоб виглядати добрим перед так званими друзями.
Не витримав тут Іван, накричав на зятя і одного дня відвіз Дмитра до Матері разом з його речами. Та тільки гірко посміхнулася. Бо знала, який у неї синочок безвольний. Як не дивно, Дмитро більше не повернувся і не давав про себе знати.
Зараз Марина заміжня. Вона поїхала в Канаду, до своїх хрещених. Старший син теж поїхав в іншу область. Там залишився працювати і одружився. А Оксаночка живе з бабусею та дідусем. Коли б не вони, подружжя на старі роки залишилося б самотнім. А внучка доглядає за ними, тішить своїм сміхом. Отака історія з дітьми, від яких хотіли відмовитися. Бо потім вони стають найнеобхіднішими людьми у вашому житті.
Юлія ПОП, газета «Екстра Закарпаття», екслюзивно для zakarpatpost.net
