Іван ЛИВЧ: «Дорослий» репертуар допомагає дорослішати»
Опановуючи професію винороба, він мріє про класичну вокальну освіту. Бере участь у численних концертах, що проходять у коледжі, в якому навчається, а також в районному будинку культури, і розкриває для себе секрети професії сомельє. Стати професійним співаком чи виноробом? Цей вибір йому потрібно буде зробити в майбутньому. А поки що п’ятнадцятирічний студент Свалявського технічного коледжу НУХТ Іван ЛИВЧ з однаковим ентузіазмом присвячує свій вільний час вокальному мистецтву, а на заняттях – засвоює знання, яким навчають на спеціальності «Бродильне виробництво і виноробство». А ще він переможець і дипломант низки вокальних конкурсів. «НЕДІЛЯ» розпитала талановитого юнака про його шлях до омріяної великої сцени і студентське життя-буття.
– Іване, з чого почалося ваше захоплення піснею?
– Коли був малий, за мною часто наглядала бабуся. І вона дуже любила співати закарпатські пісні. Народні мелодії вже тоді запали мені в душу. І тепер частина мого репертуару – саме закарпатські пісні. Коли пішов до школи, неабияк радів можливості виступити на місцевих ранках. Скільки себе пам’ятаю, ніколи на соромився співати на публіці. Навпаки, для мене це задоволення – бачити обличчя глядачів у залі, відчувати, що даруєш приємні емоції.
– Що складає основу вашого репертуару?
– Це сучасні естрадні пісні. Виконую твори з репертуару Олега Винника, Івана Поповича, Степана Гіги, Миколи Мозгового, Іво Бобула, Ігоря Грохоцького. Щоправда, доводиться адаптувати їх для мого голосу – у мене бас. Майже всі пісні – ліричні. Мені подобається, що в них слова мають сенс, поетичні рядки викликають емоції.
– Але ж всі вони адресовані дорослій аудиторії. А в молодіжних жанрах не працюєте?
– Відчуваю себе некомфортно в модних у середовищі молоді напрямках. Виконую тільки ті твори, які запали мені в душу. Є чимало людей, яким подобаються пісні, що вже стали естрадною класикою. У тому числі – серед моїх ровесників. Мені здається, що уявлення про те, що всі юнаки і дівчата слухають лише «модну» музику – хибне. Багато хто з моїх знайомих, чимало студентів коледжу підтримують моє захоплення «дорослою» естрадою. А мені твори з репертуару популярних українських виконавців допомагають дорослішати.
– Як готуєтеся до виступів? Якими є ваші кроки до великої сцени?
– Беру уроки вокалу. Під час підготовки до концертів у коледжі займаюся з художнім керівником Володимиром Цаньком. Та головне – це участь у численних конкурсах, адже все пізнається в порівнянні. Для вокаліста з невеликого райцентру це твердження дуже актуальне. Потрібно розуміти, наскільки твій репертуар відповідає сучасним запитам. Та й дух змагання, який панує на всіх конкурсах, стимулює показати свої можливості якнайкраще. І всіх конкурсантів, звісно, мотивує перспектива заявити про себе, бути поміченим і запрошеним до інших концертних програм. Не секрет: більшість із тих, хто пробує свої сили в пісенних конкурсах, у майбутньому бачать себе популярними виконавцями, мріють здобути прихильність шанувальників музики.
– Які конкурси для вас найбільш пам’ятні, важливі?
– 2013 року здобув перше місце у своїй віковій категорії на всеукраїнському пісенному конкурсі-фестивалі «Іван Попович збирає таланти!» (м. Ужгород), 2014 року на фестивалі-конкурсі «Божий дар» (м. Перечин) став володарем гран-прі, 2016 року їздив до Києва на всеукраїнську музичну олімпіаду «Голос країни», де серед понад сотні учасників посів четверте місце, а цьогоріч на конкурсі стрілецької пісні «Красне поле», що проходив у Хусті, – третє місце.
– Чи є щось спільне між вашим захопленням музикою і навчанням виноробській справі?
– Коли побував на курсах сомельє в Словаччині, організованих Свалявським технічним коледжем та його словацькими партнерами, продегустував там зразки знаменитого токайського вина, то збагнув: виготовлення вина, та ще й такого, яке має своїх шанувальників по всьому світу, – теж мистецтво. У кожного вина – своя тема. До прикладу, моє улюблене токайське звучить, як запальний угорський чардаш.
– Іване, чи є у вас мрія?
– Звісно, до сертифіката про проходження курсів сомельє і диплома винороба, який маю отримати через півтора року, прагну долучити диплом випускника консерваторії. А ще мрію про велику сцену.
– Щиро бажаю успіхів на шляху до вашої мрії.
Наталія БУНДА, газета «НЕДІЛЯ», ексклюзивно для zakarpatpost.net
