Юний мукачівець привітав батька з днем народження, а наступного дня загинув

[Total: 0    Average: 0/5]

22-річний Герой Вільгельм Штольцель: «Боятися потрібно не смерті, а пустого життя»

Дуже символічно, що в час серйозних випробувань, своєрідного тесту нації на патріотизм, було вирішено поєднати День українського козацтва з Днем захисника України. Це свято більш об`ємне, ніж День української армії. Коли народ зіштовхнувся загрозою державності, на захист країни стали не тільки кадрові військові, але й патріоти-добровольці найрізноманітніших професій, волонтери, медики. Кожен із них у тяжкі часи випробувань заслуговує на щиру подяку, визнання та доземний уклін. Та найбільше стискається серце від болю при згадці про тих героїв, які, добровільно ставши на захист країни, прийняли на себе найзапекліші бої і навіки залишилися молодими, поповнивши лави наших небесних покровителів.

…Він колись ходив до того ж дитсадка, що і мій синочок, закінчив школу, в якій зараз навчаються мої діти. Я ніколи не забуду того гострого відчуття війни, котре пронизало мою душу, коли до нашого мирного спокійного міста привезли першого загиблого на сході земляка. Я не була знайома ні з ним, ні з його родиною. Ідучи віддати останню шану, я навіть іще не знала його прізвища. Але йшла прощатися, як з дуже рідною і близькою людиною. Тому, що я і мої діти продовжували насолоджуватися мирним життям, а він прикрив нас усіх своїм юним тілом.

Вільгельму Штольцелю було всього двадцять два. Не пройшло й року, як хлопець закінчив Ужгородський університет, мав мирну професію. Та належав до тієї свідомої молоді, котра не могла дозволити собі займатися улюбленою справою, жити в своє задоволення, коли над рідною країною нависла небезпека. Вже у квітні 2014-го Вільгельм пішов навчатися на курси від прикордонної служби. Прийняв присягу і добровільно пішов на війну. Кожен з нас пам`ятає, що найстрашніші, найзапекліші бої на сході України палали влітку 2014 року, іще до перемовин, Мінських угод і перемир`їв.

Наші війська іще не були забезпечені необхідними захисними засобами, волонтери відчайдушно збирали кошти на бронежилети і тільки вчилися плести маскувальні сітки. А не навчені військовому ремеслу належним чином вчорашні курсанти іще не мали досвіду і навичок виживання на війні. Першими гинули найвідважніші, опинившись у самісінькому пеклі війни.

10 липня 2014 року Вільгельм Штольцель зателефонував татові і привітав його з днем народження.  А наступного дня під час жорстокого ракетного обстрілу з боку ворожих сил він загинув поблизу села Зеленопілля.

«Бояться нужно не смерти, а пустой жизни» – такий запис залишився на сторінці Вільгельма у соцмережі. З м’яким докором дивиться на нас зі світлин усміхнене обличчя навіки 22-річного патріота, не дозволяючи забути ціну кожному нашому мирному дню.

Пам`ять героя гідно вшанована – одна з вулиць Мукачева названа його іменем, президент нагородив Вільгельма Штольцеля орденом «За мужність» III ступеня посмертно. Але мама, яка називала Вільгельма своєю гордістю, більше ніколи не зможе пригорнути коханого сина…

Валентина ЖУК, газета «Мукачево Express, ексклюзивно для zakarpatpost.net

Loading...

Comments are closed.