Яна МУРЗАЄВА: «Зараз чоловіка від жінки відрізняє лише довжина волосся. І то не завжди»
Як донеччанка створює стиль для закарпаток
Її робота є трохи незвичною, а точніше – новою. Вона – стиліст. Яна Мурзаєва переїхала до Закарпаття після того, як через війну була змушеною змінити домівку.
Тут вона знайшла другу маленьку батьківщину. Живе у Мукачеві, працює в Ужгороді. Каже, що полюбила цей край.
Утім наша з нею розмова про інше – про професійну діяльність.
Отже, пропонуємо читачам zakarpatpost.net інтерв’ю із Яною Мурзаєвою.
Яно, як саме Ви потрапили на Закарпаття? Звідки і коли переїхали?
Із Донецька. У 2013 році. Покидати рідні місця було непросто. Але мені завжди таланило на хороших людей. Тому призвичаїлась, прижилася, полюбила Закарпаття.
І як Вас Закарпаття прийняло?
Мені дуже поталанило. Прийняли дуже добре, тепло, нові друзі допомагали чим могли. Без них я б просто тут не «відбулася», як особистість.
Для мене цей край – окрема сторінка життя, окремий куточок у серці… назавжди. Закарпаття стало моєю другою батьківщиною. Якщо колись так складуться обставини, що я поїду, все одно воно зістанеться в душі.
А якими були перші враження? Ви ж із великого Донецька опинилися маленькому містечку.
Я народилася в маленькому місті, часто їздила в малі міста до друзів. Тому все тут було нормально. Нічого незвичного для себе не помічала. Інша справа, що мене дуже приємно вразила архітектура. Тут вона зовсім інша. Також здивувала мальовнича природа, у яку я просто закохалася. А також… люди. Закарпатці ведуть трохи інший спосіб життя, ніж донеччани. Придивлялася протягом перших півроку до всього, у тому числі – до самих мукачівців. Була досить розгубленою, не знала, як складеться моє життя на новому місці. Знайомилася з людьми, знайшла багатьох друзів завдяки волонтерству.
А Ви ще й волонтер?
Так. Ми допомагали армії. Я же не могла бути байдужою до того, що відбувається в державі. Війна зачепила мене особисто, моїх рідних, усіх, кого я знала раніше, хто залишився там, на Донеччині. Отже, я познайомилася з Наталкою Зотовою і… пішло-поїхало. У Мукачеві у мене з’явилося багато справжніх друзів, люди добровільно хотіли допомагати військовим. Отже, ми спочатку в альтанці робили розпродажі, продавали все, що своїми руками виготовляли майстрині хенд-мейду. Вилучені кошти передавали бійцям.
А держава Вам, як переселенці, допомагає?
Отримую на дитину 800 гривень. І все. Багато працюю, аби вижити, аби забезпечити сина усім необхідним.
І чим в основному займаєтесь? Як Ви знайшли можливість реалізуватися?
Я стиліст-шопер. Це досить новий вид діяльності. Так склалися обставини, що працюю в Ужгороді, а живу в Мукачеві. Проте можу допомагати жінкам із усього Закарпаття, навіть світу.
У ж чому суть Вашої роботи?
Часто люди бояться звертатися до послуг стиліста. Причини різні – одні вважають, що це дорого, інші думають, що це ознака відсутності смаку. Але ж причини звернутися до стиліста є не тільки у зірок шоу-бізнесу, а й у кожної людини, яка хоче виглядати стильно, актуально і привабливо.
Для прикладу, якщо Ви працюєте по 8 годин на добу, у Вас є діти і сім’я, Ви зустрічаєтеся з друзями і ходите в кіно, театри – часу на вивчення трендів залишається вкрай мало, та й не завжди є бажання. На відміну від Вас, стиліст – шопер витрачає свій основний час саме на це-вивчає тренди, аналізує асортимент, ходить по магазинах. Тому я завжди знаю що варто купувати, а що скоро стане неактуальним, тим самим оберігаючи Вас від зайвих і необдуманих покупок.
А чому Ви обрали саме професію стиліста?
З дитинства мала інтерес до одягання ляльок. Яка ж дівчинка цього не любить. Правда, у мене цей запал був особливим. Я просто горіла цією справою. Згодом, уже в студентські роки, я любила гарно одягатися, завжди прагнула мати бездоганний вигляд. Я завжди була незвичною і яскравою.
Чим відрізняється стиліст просто від людини з хорошим смаком?
Стиліст знає правила. Вони є у будь-якій професії. І їх потрібно вивчати. Важливі також смак, почуття естетики, талант. Для людини, яка не є стилістом, ці чинники не є ключовими. Вона завжди може звернутися до фахівця.
Робота в Ужгороді чим приваблює?
Тим, що в цьому місті є благодатний ґрунт для моєї діяльності, що тут чудові люди, з якими легко знайти спільну мову, що цікавляться тим, що я роблю, що охоче погоджуються на експерименти. Цікаво спостерігати за реакцією жінок, коли вони бачать себе в дзеркалі в новому образі, бачити запал, іскри у їхніх очах. Саме це й надихає найбільше. Я можу показати клієнтам багато незвіданого, відкрити перед ними широкі можливості, важливо тільки, щоб вони їх прийняли. Адже якщо, наприклад, стати посеред натовпу і простягати перехожим квіти, не всі їх візьмуть. А Ужгород бере, за що я його й люблю.
Чи готовий Ужгород до революції моди?
Так. Готовий. Головне, треба правильно подати цю ідею. Якщо вийти на вулицю й дивитись на людей, чи показувати їм картинки в журналах, а далі запропонувати щось змінити в собі, одразу виникнуть заперечення. Тому спочатку слід поговорити з людьми, пояснити їм що до чого і лише відтак робити якісь пропозиції. У такому випадку, більшість на новації погодиться.
Але ж Ваші клієнти переважно закарпатки. Через релігійність наші жінки досить закомплексовані. Не всі, звичайно, але більша частина. Чи позначається це на співпраці? Чи легко знаходити спільну мову?
Так. Загадом закарпатки досить закриті… багатьом жінкам не вистачає внутрішньої свободи, гармонії із собою. Я нікого не засуджую, це право кожного, але без аналізу ситуації працювати складно, потрібно знаходити підхід.
Які основні помилки у стилі допускають наші жінки?
Помилок дійсно чимало. Найчастіше жінки не враховують тип фігури.
Скажімо, повненькі можуть одягнути светр в обтяжку і показувати іншим те, що насправді потрібно приховати.
Можуть використовувати не ту текстуру тканин, що також підкреслює проблемні місця. Крім того, нерідко не враховують колір, а він певній людині може або пасувати, або не личити. Наприклад, чорний на Закарпатті одягає більшість представниць прекрасної половини, а підходить він далеко не всім. Навіть колір обличчя не в тій одежі може здаватися іншим.
А скільки часу займає робота з одним клієнтом?
Аби вийшов образ – від чотирьох годин. За цей час можна змінити людину, як кажуть, від ніг до голови. Але з підготовкою часом це може зайняти навіть кілька днів.
Що найчастіше просять змінити в собі закарпатки?
Стиль одягу, підібрати щось нове і цікаве.
А що для вас означає «складний» клієнт? Адже такі є…
Так. Це люди, які не хочуть приймати себе, не люблять себе. З ними спочатку треба працювати, як психолог і лише потім, як стиліст. Вони комплексують і не хочуть дивитись на себе у дзеркалі, сприймати новий образ.
Підказки бачити теж не хочуть. Їм треба пояснювати, пропонувати полюбити себе і лише відтак можна починати проводити зміни.
Яка річ обов’язково повинна бути в гардеробі сучасної жінки і сучасного чоловіка?
Для жінок – правильно викроєний піджак, брюки, бежеві лодочки. Такі елементи будуть робити представницю слабкої половини завжди елегантною. Для чоловіків же – костюм, годинник та стильні туфлі.
А стиль одягу жителів якої країни або міста Вам імпонує найбільше?
У цьому сезоні мені дуже сподобався Париж. Та мені поталанило бути в багатьох країнах і всюди є щось особливе. Наприклад, я в захваті від Лондона, від англійської класики в одязі. У Італії я звернула увагу на жінок за 60. Вони постійно доглянуті, гарні, з прикрасами, у м’яких за кольором і лаконічних нарядах.
Як ви вважаєте, сучасні глянцеві журнали пригнічують індивідуальність людей, диктуючи ті чи інші образи чи навпаки спонукають до роботи над собою?
Вони надихають. Зараз велика кількість трендів. Можна в кожному знайти щось для себе. Там багато цікавого. Думаю, журнали лише спонукають до самовдосконалення.
Наскільки, на Вашу думку, за своїм стилем повинен стежити чоловік?
У сучасному світі чоловік має працювати над собою.
Занедбаним бути не можна. Це стосується всіх. Зараз чоловіка від жінки відрізняє лише довжина волосся. І то не завжди. Має бути у представників обох статей. Важливі одяг, гігієна, манікюр, педикюр, стрижка, а також внутрішній духовний розвиток.
У всьому світі наука іміджеологія йде пліч-о-пліч з політикою. Стиль 44 президента США Барака Обами критики моди вже назвали як ретро-шик і відзначили, що саме його бездоганний стиль став одним з факторів, який допоміг йому здобути перемогу в президентських перегонах. Скажіть, а Вам подобається як одягаються закарпатська політики?
Не всі. Мені дуже імпонує міський голова Ужгорода. Він схожий на Джеймса Бонда, вірніше, на Роджера Мура, який його зіграв. Тож коли дивлюся на фото Богдана Андріїва,виникає думка, що він врятує, якщо не світ, то Ужгород точно. Але взагалі-то політика мене не цікавить зовсім. Я говорю виключно про зовнішні дані політика.
Здається, професія стиліста відноситься до ряду тих, коли зізнаватися іншим, ким людина працює досить небезпечно. Наприклад, скажеш, що ти лікар, у співрозмовника відразу тисяча хвороб з’являється … Як люди реагують, коли викажете їм, що працюєте стилістом? Чи питають, чи їм пасує, наприклад, спідниця, або зачіска?
Так. Коли зізнаюся, що я стиліст, одразу бачу шквал емоцій на обличчях співрозмовників. Усі цікавляться одягом, питають, як мені здається, чи певна річ їм пасує.
Що б ви назвали ключовим трендом цього сезону?
Коли наряд складається повністю з червоного кольору.
Все має бути різним за текстурою,відтінком.
За версією інституту, що займається розробкою кольорів «Пантон», зараз у тренді червоний гренадін.
Він увійшов до ТОП-10 актуальних кольорів сезону «Осінь-зима-2017-2018 років».
А як Ви створювали власний стиль?
Виходячи із внутрішнього стану, із набутих знань. Тай у житті все тече, все міняється. Спочатку в мене був один стиль, зараз – трохи інший. Професійно я постійно вдосконалюсь і це позначається на стилі. Але створенню образу завжди допомагає творчий підхід.
Охарактеризуйте свій сьогоднішній стиль трьома словами.
Унікальність, джинси, гармонія.
Улюблений колір маєте? Стиліст, візажист… ці професії ж мають пряме відношення до світу барв…
У мене всі улюблені. Не зберігаю вірність ні кольорам, ні парфумам, нічому, крім самої себе. Що відчуваю, те й використовую. Можу купувати різні речі. Наприклад, сьогодні в мене ліричний настрій і я надаю перевагу синьому, а завтра – буде сонячний і обиратиму жовте. Постійно працюю над собою, відкриваючи все нові напрямки і інтереси.
Чи буваєте на фестивалях, професійних конкурсах?
Так. Як візажист раніше бувала на подібних зібраннях дуже часто – як на всеукраїнських, так і на різних європейських та міжнародних.
Це – новий досвід, живе спілкування, нові ідеї. Зараз маю ученицю і вона нещодавно на одному з конкурсів посіла друге місце.
Професія у Вас творча. А що ж надихає?
Усе. Багато речей. Передусім, люди, які оточують, які вміють рухатися вперед, які не топчуться на одному місці, які долають труднощі і не здаються. По-друге, сам творчий процес. Це може бути заняття абичим. Головне, аби я розуміла, що щось відбувається. Речі і події я трансформую для себе у мистецькому руслі. Наприклад, мене захопив фешен-канал чи робота якогось художника. Я у всьому знаходжу натхнення, аналізую, намагаюся з’ясувати для себе, що хотів сказати автор, роздивляюся. Такі «вправи» допомагають мислити, вони рухають людину, спонукають до дій.
Або, скажімо, закарпатська природа. Я щодня їжджу в Ужгород і Мукачево. Дивлюся на пейзажі. А природа кожної миті інакша. То промені сонця не так падуть, то дощ, то сніг, то туман, то дерева цвітуть, то поступово починають жовтіти, то їхні гілки взагалі голі, то на квітці одні відтінки, то інші. Бачу гарний листок, він теж надихає, заповнює своєю красою душу. Я потім побачене намагаюся відтворити під час створення макіяжу. Життя багатогранне і дарувати людині насолоду можуть багато речей.
А що любите читати?
Переважно читаю професійну літературу, яку відстежую щодня. Мене цікавлять новини, статті, тенденції моди. Те, що мотивує.
Також, як би це дивно не звучало, але мені приємно читати записи своїх фейсбучних друзів. Їх у мене багато і вони розумні. Люди думають унікально, вони вміють радіти і за це я їх поважаю.
Класику і романи давно не читаю. На це в мене просто не вистачає часу.
Чим займаєтесь у вільний час? Подорожуєте?
На жаль, майже ні. Та і вільного часу зовсім немає.
Хіба що… якщо помріяти, то хотілося б поїхати у гарне місце, в гори і просто милуватися природою.
Як можете оцінити закарпатську кухню? Більшість страв є важкими для організму. Чи ні?
Традиційна їжа справді досить важка. Але на Закарпатті чимало людей знають, що таке здорове харчування. Вони їдять живу їжу і готові поділитися знаннями з іншими. Знаю багатьох вегетаріанців.
Які маєте творчі мрії? Або плани…
Хочу, щоб жінки належно оцінили мою діяльність. Я хочу їм допомогти. Але для цього вони повинні впустити мене у свої гардероби. Разом ми можемо створити для них яскраві і цікаві образи, у яких вони можуть відчути себе іншими і по-іншому.
Як тільки я здійсню цю мрію, поставлю перед собою більш глобальну мету, можливо, відкрию школу для стилістів. Мрію, щоб Закарпаття стало однією зі столиць моди в Україні.
Спасибі за розмову. Успіхів Вам і процвітання. Нехай здійсняться усі мрії!
Марина АЛДОН, газета «Наш Ужгород», ексклюзивно для zakarpatpost.net
Фото: Марія Симчера
