Як американський мотоцикліст на Закарпатті під угорським кордоном палатку ставив

[Total: 0    Average: 0/5]

Американський ентузіаст мотоподорож Монті Міртл і українська журналістка Наталя Адаменко проїхали по нашій країні 20 тисяч кілометрів, щоб показати світу її туристичний потенціал.

З американським мандрівником Монті Міртл і його української однодумницею Наталею Адаменко «ФАКТИ» зустрілися на фестивалі ретротехніки, який проходив у Києві. Мандрівники приїхали туди на мотоциклі, який Монті зібрав власноруч, орієнтуючись на одну з японських моделей, від якої залишилася лише рама. Все інше він зробив сам. І, мабуть, на совість: за чотири місяці мотоцикл з двома сідоками успішно проїхав 20 тисяч кілометрів по всіх областях України.

«Ми створили безкоштовний туристичний додаток для мобільних телефонів на трьох мовах: англійській, українській і російській»

Монті Міртл – ентузіаст-мотомантрівник. Він об’їздив вже 36 країн, намотавши сотні тисяч кілометрів. Рік пропрацював в Антарктиді на полярній науково-дослідної станції Амундсена – Скотта, а останнім часом живе в Україні.

– Яким вітром вас з Антарктиди занесло до Києва?

– На Південному полюсі я був давно, років дев’ять тому. Працював за фахом, інженером-електриком. Там шість місяців день і стільки ж – ніч. За час мого перебування найвища температура була -9, найнижча – -80 градусів. В ангарі, де я працював, градусник стабільно показував 45ОС. Так що доводилося дуже-дуже тепло одягатися. При нормі для чоловіків десь в районі чотирьох тисяч калорій я споживав аж п’ятнадцять тисяч. І при цьому не одужував. Коли повернувся, то за звичкою продовжував багато їсти (тим більше що на материку все було смачно, не те що розморожені продукти або консерви) і сильно поправився. Потім довелося скидати вагу.

Два роки тому підписав контракт на роботу з американським посольством в Україні. А коли контракт закінчився, вирішив залишитися тут ще на деякий час, присвятивши його подорожам. Виявилося, що про Україну туристичну дуже мало інформації англійською мовою. Так, про великі міста – Київ, Одесу, Харків – або, наприклад, про Чорнобиль в Інтернеті можна знайти багато відомостей, але ось прочитати що-небудь про невеликі населені пункти, їх пам’ятки практично нічого.

А оскільки ми з Наталею і нашим другом з Данії Йеспер дуже любимо подорожувати, народилася ідея: розповісти про Україну людям, які не говорять ні російською, ні українською. Що ми, власне, і зробили.

Йеспер – співвласник IT-компанії, другий офіс якої знаходиться в Хмельницькому. Його команда створила туристичний додаток для мобільних телефонів Ukraine Inside Out. Ми ж наповнюємо його інформацією. Додаток, до речі, безкоштовний, можна скачати і користуватися вже зараз. Там є інформація на трьох мовах: англійській, українській і російській. За чотири місяці ми з Наташею проїхали на мотоциклі по всіх регіонах України, регулярно поповнюючи базу даних. А зараз, коли похолодало, плануємо пересісти на потяг. Хочемо відвідати великі міста і їх околиці. Ми пишемо не тільки про цікаві місця, але й про туристичні маршрути, розповідаємо про стан доріг і вказуємо GPS-координати об’єктів.

– І як вам наші дорожні умови?

– Мотоподорож ми почали від центру на південь. Скажімо так, з Кривого Рогу до Миколаєва їхали по одній з найгірших доріг за весь час. Пам’ятаю, якось зайшли в магазин купити продукти. До нас підійшов чоловік, подивився на мотоцикл і запитав: «Ти ж іноземець? Звідки приїхав? »Я відповів, що з Америки. «Чистий американець?» – здивувався він. Але я його, мабуть, не зовсім зрозумів і відповів, що не зовсім чистий – дві ночі провели в наметі, без душа. Потім мені пояснили, що він мав на увазі. Ми посміялися, а чоловік попросив прокатати його на мотоциклі.

«Познайомитися з Україною за літо? Ми сімнадцять років подорожуємо і далеко не всі подивилися»

– У Чернівецькій області у мотоцикла зламався амортизатор, – приєднується до розмови Наталя. – Їхали тоді через маленьке село, де живуть, напевно, людей двісті. Що робити? Ми, звичайно, засмутилися, розбили намет прямо в центрі селища, біля пошти … Повз проїжджав автомобіль. Водій зупинився і поцікавився, що у нас сталося. Пояснили, що сталася серйозна поломка, яку в польових умовах не усунути. Тоді він допоміг дотягнути мотоцикл до свого гаража на сусідній вулиці. Вже через годину всі жителі села знали, що до них занесло іноземців. Хтось подзвонив в місто знайомому токареві, той у вихідний день пішов на завод, виточив потрібну деталь і привіз її в село. Чоловіки цілий день змінювали амортизатор, а селяни нас поїли-годували. Від грошей відмовилися і подарували Монті старовинну, мало не дореволюційну флягу. Сказали, мовляв, вона дуже підходить до нашого ретро-мотоциклу.

– А в Черкасах, – продовжує Монті, – велосипедист довго розглядав мій мотоцикл і теж вирішив віддати нам раритетну річ – металевий тубус від німецького протигаза часів Другої світової війни, який він використовував як сумку. Попросив пакет, склав туди свої речі, а тубус віддав мені. Сказав, що він дуже добре буде виглядати разом з моїм мотоциклом. За цю поїздку по Україні у нас зібралося багато сувенірів. У тому числі і вишиванки, які ми замовили в Борщеві.

– І скільки місць ви встигли відвідати за весь цей час?

– Зараз в мобільному додатку більше двохсот об’єктів, а коли ми закінчимо його наповнювати, то буде не менше 350, – каже Наталя. – Звичайно ж, це далеко не всі цікаві місця. Коли ми тільки планували поїздку, то одні наші знайомі говорили: «Їздити по Україні кілька місяців? Так що там дивитися!» А інші: «О, всю Україну за літо? Ми сімнадцять років їздимо і далеко не всі міста подивилися».

Були в Коростені на фестивалі дерунів, в Рівненській області бачили поліський трамвай – «зозулю» і вузькоколійку, яка працює з 1895 року, церкву Святого Миколи Чудотворця в Колодному … А в Хмельницькій області (я ніколи не бачила нічого подібного!) знайшли … пам’ятник загиблим «героям» хлібозаготівель 30-х років минулого століття. А на ньому напис: «Комунар-подружжя. Брегам Я. Л. i О. П., по звiрячому вбити куркулями 2 листопада 1931 р. пiд час хлiбозаготiвлi Шахтар Донбасу».

А ще Монті звернув увагу на різне ставлення до Другої світової війни в Україні, Росії та Америці, де про події тих років знають не дуже багато. І на те, що в двох сусідніх країнах загиблим ставлять абсолютно різні пам’ятники. У Росії це переважно чоловіки зі зброєю в руках, а в Україні – не тільки солдати, але і їхні матері, бабусі, дружини…

– Якщо ти в Америці запитаєш, що таке День Перемоги, то далеко не всі зможуть відповісти на це питання, – продовжує Монті. – У США взагалі мало знають про Другу світову війну. Я звернув увагу, що в Україні практично в усіх містах, в тому числі і маленьких, є пам’ятники загиблим. Але найбільше мені запам’яталися Актовський каньйон (його часто називають «Долиною диявола», розташований на річці Мертвовод поблизу села Актово Вознесенського району Миколаївської області. – Авт.) і Шарівський палац в Харківській області. А який чудовий Дністровський каньйон! Всі говорять Дніпро, Дніпро, але ті місця просто приголомшливі.

Ще запам’ятався заповідник «Кам’яна могила» в Запорізькій області. Цьому нагромадженню каменів багато мільйонів років. У всі віки (в тому числі і до нашої ери) там було священне місце для всіх культур. Насправді цьому пам’ятнику більше років, ніж єгипетським пірамідам і англійському Стоунхенджу! Правда, печери, де зберігся наскальний живопис, зараз засипані піском – для кращого збереження. Зате в музеї можна подивитися на копії цих малюнків. До речі, в Івано-Франківській області є схоже місце – «Писаний камiнь». Там залишали автографи не тільки стародавні художники (напевно, п’ять тисяч років тому), але і відомі українці – Ольга Кобилянська, Іван Франко…

«Ваша країна мені подобається набагато більше, ніж Західна Європа»

– А з поліцією в дорозі стикатися доводилося?

– Проблем з правоохоронцями під час подорожі не було. Якось в Харківській області нас зупинив поліцейський, хоча правила ми не порушили. Зрозумівши, що я іноземець, полісмен запитав, чи розмовляю російською. А я відповів, що практично нічого не розумію, зате українською розмовляю дуже добре. Хоча насправді все навпаки. Він подивився документи і відпустив нас.

Інший випадок стався в Рівненській області. Разом з нашим датським другом, який приєднався до нас на авто, розбили намет в лісі, вляглися спати. Тоді було холодно, всього дев’ять градусів тепла. Так що вилазити зі спальника без особливої ​​потреби не дуже-то хотілося. І раптом о п’ятій годині ранку навколо намету стали ходити якісь люди з ліхтариками. Я подумав, що це, напевно, рибалки. В цю мить пролунав голос: «Виходьте, це поліція. Пред’явіть документи ». О п’ятій годині ранку, серед лісу, уявляєте? Подивилися вони наші документи і поїхали. Потім ми вирішили, що поліція, напевно, проводила рейд в зв’язку з незаконним видобутком бурштину.

А ще ми перетиналися з українськими прикордонниками. Якось зібралися з Наташею розбити намет буквально в декількох метрах від українсько-угорського кордону. Вже дуже місце виявилося зручним для табору. І раптом до нас підійшли озброєні чоловіки в формі. Виявилося, що це прикордонний наряд. Вони дозволили нам зупинитися там з наметом: мовляв, будемо вас вночі охороняти. Але попередили, щоб ми не надумали переходити кордон.

– Монті, ви раніше бували в Україні?

– Вперге приїхав сюди п’ять років тому, ще до війни. Чесно кажучи, тоді мало що знав про Україну. Американці раніше не дуже розрізняли жителів пострадянських держав. Тепер я точно знаю, що різниця є. Особливих очікувань не було, але ті місця, де побував, і те, що побачив, сподобалося. І українська кухня теж! Природа в Україні чудова. А в Києві у мене є улюблене місце – парк Шевченка.

Коли подорожував Європою, то заїжджав і в Україну. Пам’ятаю, вперше приїхавши до Києва, потрапив в забавну ситуацію. Потрібно було заправити мотоцикл, але я не знав, де це можна зробити. Запитав у перехожого, а він строго подивився на мене і відповів: «Чому ти говориш російською? Це – Україна”.

Чесно кажучи, українську мову досі не вивчив, займався всього кілька місяців. Добре запам’ятав всього кілька слів: «дякую», «будь ласка», «рахунок», «дуже гарно». Але все одно Україна – дуже круто. Ваша країна мені подобається набагато більше, ніж Західна Європа.

zakarpatpost.net

Loading...

Comments are closed.