Закарпатське Соломоново – найзахідніше село України

[Total: 0    Average: 0/5]

Село Соломоново розташоване недалеко від Чопа і вважається найбільш крайньою західною точкою України. Тут перемішалися традиції Угорщини, Словаччини, Румунії та України

Розкинулося воно на Ужгородщині між річками Тиса та Латориця. У селищі проживає всього близько 1400 осіб. При цьому велика частина тутешніх жителів – угорці за походженням, багато з яких розуміють українську мову, але погано розмовляють. Шоломоново, як називають на угорський манер село місцеві жителі, тісно межує одразу ж з двома кордонами – словацьким та угорським.

Соломоново по праву вважається інтернаціональним селом, де можна почути українську, угорську, словацьку, російську мову і навіть так званий русинський діалект. Місцеві жителі за національні, релігійні або мовні питання один з одним не ворогують.

«На Закарпатті люди не займаються політикою, а живуть і розвиваються … Що стосується «мовної проблеми», так це нісенітниця якась. Тут з вами будуть розмовляти на тій мові, на якій ви звернетеся. І ніхто не запитає, чому ти говориш російською, угорською або словацькою. Те ж стосується і релігії. Наприклад, в Чопі чотири церкви. А молитовних будинків скільки ?! І ніхто не скаже, мовляв, йди молися туди або сюди», – каже пан Степан із Чопа.

Вподобайте сторінку закарпатської газети «НЕДІЛЯ» у Facebook

Офіційна назва Соломонова бере свій початок ще з кінця XII століття. В письмових джерелах того часу село з’являється під назвою Salamun, Solomon. Ймовірно, назва населеного пункту походить від імені його тодішнього власника – Соломона. Цікаво, що в «Вікіпедії» на угорській мові про село подано найбільше інформації. До моменту приєднання до УРСР Соломоново не входило до складу Підкарпатської Русі, а було частиною території Словаччини. Проте саме Соломоново, а не Чоп є найбільш західним населеним пунктом України. Хоча, справедливості заради, варто відзначити, що межа між двома населеними пунктами настільки розмита, що людині приїжджій складно зрозуміти: він уже в Соломонові або ще в Чопі. Сільрада Соломонова – вона ж місцева пошта, вона же будинок культури і просто місце для зустрічей.

Співробітниці невеликого поштового відділення зустріли нас привітно. Розповіли, що свіжу пресу можна купити тільки у них. На невеликому прилавку крім місцевих газет українською мовою також представлені газети угорською. «Колись село було розділене на дві частини: угорську і, так скажемо, українську. Але українці – це були, як би тепер сказали, переселенці з гірських районів. Наприклад, багато хто прийшов з Великоберезнянського району. Як розповідали мої батьки, не всі хотіли жити в горах. А тут землі пустували. Та й можна було безкоштовно отримати ділянку», – розповіла співробітниця поштового відділення. Сьогодні усі сім’ї та національності тут перемішалися.

Нам пощастило: будинок культури був відкритий в суботу. Як виявилося, тут організували дитячий гурток, яким керує Наталія. Дівчина розповіла, що дітки тут (до 10 осіб) вчать пісні, танцюють, майструють своїми руками. Але особливо Наталя пишається участю в обласному фестивалі ігрових програм «Грайлик», де хлопці посіли третє місце за розроблену «Гру з варениками». Правила гри такі: один з учасників тримає картонну «тарілку», на яку другий повинен швидко розкласти (приколоти) вареники. Цікаво, що всі ігри, правила і реквізити діти і їхня наставниця придумують і роблять самостійно. Наталя підкреслила, що її вихованці навіть отримали перше місце окремо за використання народних мотивів.

«Ми заспівали пісню «Боці-боці Торко». Це угорська дитяча пісенька про молоко і корову», – наголошує Наталя. Як виявилося, в селі Соломоново є спеціальна машина, яка рано вранці розвозить молоко. Цікаво, що в машині грає дитяча пісенька зі звучною назвою «Боці-боці Торко». Сама керівниця гуртка роз’яснити слова цієї пісеньки не змогла. А ось кілька дітей навіть зважилися наспівати пару куплетів: троє-четверо із семи дітей відмінно знають угорську мову. Грати в «гру з варениками» ми не наважилися.

Після знайомства з місцевою поштою і будинком культури ми вирушили до найкрасивішої будівлі Соломонова. Буквально кожен житель села радить відвідати тутешню реформаторську церкву. В 30-х роках XIV століття в селі існував католицький костел, який в період Реформації переходив від католиків до реформатів і назад. Зізнатися, знайомство з місцевою визначною пам’яткою пройшло не найкращим чином.

У суботу тут було тихо і порожньо: служба повинна відбутися в неділю. Нас зустрів слюсар Василь, який дружелюбно дозволив піднятися на дзвіницю, оглянути внутрішнє оздоблення церкви. Працівник пояснив, що в дію дзвони призводить спеціальна система, що працює від електрики. На жаль, як слід розглянути історичну споруду нам не вдалося. Буквально через кілька хвилин після нашої появи один із служителів церкви попросив нас піти, попередньо видаливши вже зроблені знімки. Хоча підкреслимо, що церква дійсно дуже красива і доглянута як для своїх років. Не дарма на багатьох «парадних» фотографіях населеного пункту в кадрі з’являється саме ця споруда. Також, за словами місцевих жителів, в селі є євангельсь-ка і православна церкви. «Але найкрасивіша, мабуть, реформаторська», – підкреслюють місцеві.

У кафе, незважаючи на вихідний день, людей не було. Співробітниці нам пояснили, що найчастіше в їх заклад приїжджають угорці: «Для них  тут дешево. Вони можуть вільно сюди приїжджати». Висловлювалися жінки російською мовою з помітним акцентом. «Нам легше говорити по-російськи, бо вчилися в російськомовній школі. По-українськи не дуже говоримо, але розуміємо». Жінки розповіли, що село живе дуже тихо. Але і робота тут є. Чоловіки ходять на залізницю в Чоп, також в Соломоново розташований завод «Єврокар». Є тут і прикордонна служба «Тиса».

«Деякі їдуть на заробітки в Чехію… У нас 90% людей живуть з «мінімалкою». А хіба на це можна жити!» – поскаржилися нам в кафе. Як і більшість інших приміських сіл і містечок, мешканці Соломонова і Чопа грішать «тютюновою контрабандою». Цікаво, що місцеві водії кажуть про це відкрито, деталей не приховуючи. Правда, скаржаться, що останнім часом возити цигарки на той бік стало справою невигідною, бо зросли штрафи.

Слід зазначити, що буквально всі, з ким нам доводилося спілкуватися, підкреслювали, що місцеві жителі в обов’язковому порядку тримають городи. З них і живуть. «Я взагалі з Чопа. Але мені тут добре. Спокійно, тихо, люди тут дуже ввічливі і добрі. Всі тримають свої ділянки. В основному живуть за рахунок своїх земель», – розповіла мешканка Соломонова Ольга.

Життя в Соломонові дивує контрастами. Тут зустрічаються як абсолютно щасливі, так і вбиті горем люди. Хтось радіє, а хтось скаржиться.

Однак село на власному прикладі показує, як можуть мирно і дружелюбно уживатися люди різних національностей на одній території.

За матеріалами РБК Україна

zakarpatpost.net

Loading...

Comments are closed.