Закарпатська Конча-Заспа: зроблю дорожче, ніж у сусіда

[Total: 0    Average: 0/5]

…Під румунським кордоном розташоване село з маєтками, які, здається, бувають лише в казках. Ну чи в депутатських селах.

Це Нижня Апша, і тут, кажуть, чи не кожен селянин має власний бізнес, пише газета “Експрес“.

Добратися сюди неважко — лише 10 хвилин автівкою від Солотвино. Із траси — поворот до села. Відразу впадають в очі розкішні вілли. Справді роз-кі-шні! Із арками, балконами, чимало з них мають по два гаражі.

>>> Вподобайте сторінку закарпатської газети «НЕДІЛЯ» у Facebook

Селом гасають дорогі автівки. Номери найчастіше іноземні — словацькі, румунські, чеські. Я в українському селі? Ущипніть!

…Джип паркується перед триповерховим будинком. З автівки виходить молода пара — чоловік у костюмі, жінка накидує на плечі хутро. Одяг — наче з вітрини дорогого бутіка. Поруч — типовий для Нижньої Апші міні-палац: по центру двоповерхової будівлі — кругла башта, до вхідних дверей ведуть широкі мармурові сходи.

Біля гаража дві автівки — джип на іноземних номерах та дешевше чорне авто на українських. Володіння захищає триметровий паркан. Широкі сходи, численні вежі, арки та балкони — ознака “апшівського” стилю в архітектурі. А скільки вікон! Тож не один день треба, щоби всі помити! Натомість задні фасади, які з вулиці не видно — без жодних прикрас. Помічаю, що місцеві косо на мене дивляться. Та не тому, що я сьогодні не прихопила з собою шубу й золоті прикраси. Тутешні не надто люблять чужинців.

Навіть своїх дітей воліють одружувати лише з місцевими — щоби капітали примножувалися. З одного будинку виходять два чоловіки в ділових костюмах, із дипломатами, сідають у чорний мерседес. Поруч хлопчики катаються на гіроскутерах — ціни на такі забавки стартують від п’яти тисяч гривень. Відзначаю, що в селі — чудові дороги. Жодних ям! Аж тут повз мене проїздять старенькі “жигулі”…

Помічаю за “палацами” і звичайні сільські хатини. На подвір’ї однієї з таких літнє подружжя збирає виноград. Біля хатинки складені на зиму дрова. Вітаюся з господарями. Вони привітно відповідають. Але румунською! Українську тут ледь розуміють. Це і не дивно, адже майже всі тутешні жителі — етнічні румуни. І вказівники найближчих сіл дублюються двома мовами. Наприклад, як тут — “Нижня Апша” та “Apsa de jos”. То звідки ж такі статки? …

Приглядаюся до розкішних вілл уважніше. Помічаю, що далеко не всі будинки обжиті. У багатьох люди живуть лише в кількох кімнатах. Весь “палац” обігріти взимку дорого, особливо — газом. Тож біля розкішних маєтків бачу стоси дров. Біля двоповерхового дому господар розвантажує причеп.

“Узимку ми не палимо газом, лише дровами. А коли дуже холодно, перебираємося до літньої кухні, її обігріти легше”, — вказує на невеличку хатину позаду будинку. Чимало “палаців” так і не добудували. А стіни деяких обросли виноградом, пішли тріщинами — очевидно, що власники покинули їх…

“Переживаємо не найкращі часи, уже не так багато маємо грошей, як раніше, — розповідає ламаною українською жінка, що живе по сусідству із покинутим маєтком. — Ось мої сусіди, так і не доробивши ремонт, 10 років тому виїхали в Італію. Цей будинок намагалися продати. Та хто захоче купувати тут триповерховий палац?”

Розпитую, як місцеві заробили стільки грошей, щоби побудувати ці палаци.

“Думаєте, це легко? — гірко каже жінка. — Гроші заробляли роками, важкою працею”.

Перші статки місцеві заробили понад 30 років тому на… насінні. Кажуть, що вирощували соняшник, насіння обсмажували й продавали по всій Україні та за кордон, вивозили мішками у Сибір. Пізніше чи не півсела стали виготовляти спирт, горілку. Інші возили через кордон цілими ешелонами цигарки, солодощі й антикварний крам. А хто своєї справи не започаткував — їхали на заробітки. У Чехію, Німеччину, Італію, а також у Росію — на будови, зводили російським можновладцям пишні палаци. І вдома вирішили щось схоже відтворити. “Заради грошей багатьом чоловікам довелося по 20 років бути на заробітках, не бачити сім’ю.

Тут немає чому заздрити, — зітхає місцевий пенсіонер. — Я на будову не їздив, тож живу в звичайній хаті. Зате завжди був поруч із дружиною і дітьми”. Зрештою, зароблені гроші в ті часи важко було надійно зберегти. Вкладали в нерухомість — ось так і виросли тут величезні палаци.

Будувалися за принципом “зроблю дорожче, ніж у сусіда”. Хто мав підприємницький хист, зароблені гроші вкладав у магазини, ресторани, ферми. Щоправда, не в усіх місцевих бізнес — легальний. “Чи не в кожному домі тут щось виготовляють, — розповідає місцевий чоловік. — Мої сусіди, наприклад, гонять підроблений коньяк. Їх ніхто ніколи не зловить, бо платять ду-у-уже хороші відкати кому треба. Хтось виготовляє нібито “румунські” меблі, хтось фальсифікує каву”. “А ще процвітає контрабанда. Тут живе та-а-ака мафія”, — шепоче дівчина зі сусіднього села, Білої Церкви. Кажу, що, за офіційними даними, в останні три місяці поблизу Нижньої Апші зловили лише двох контрабандистів. “Мабуть, не місцевих, — сміється вона. — Бо в тутешніх усе домовлено…”

Галина МАМЧУК

Comments are closed.