Оголені душі в Ужгородському замку. Таке шалене кохання схоже на шторм

Вона була для нього космосом, а він став для неї цілою галактикою.  Їхня любов балансувала на межі  дикої пристрасті та ніжної закоханості.

Це – і свята невинність, і дикий крик грішного відчаю. Це – коли без рідної людини світ провалюється у прірву і крила відтинає кожен подих самотності. Це – коли від пульсації серця розриваються судини, коли місяць своїм срібним скальпелем зішкрібає з обличчя висохлі сльози, а чорнило з пера перемішується з кров’ю, що тече з надрізаних вен, які вже не може зшити жодна хірургічна голка.  Це – коли яблуко спокуси стає каменем розбрату і коли хтиві бажання звучать, як молитва…  коли ридання двох приречених на вічне кохання нагадує плач біблійного Єрмії…

>>> Вподобайте сторінку закарпатської газети «НЕДІЛЯ» у Facebook

Вони були в білих одежах, але часом здавалося, що оголюють перед присутніми не лише зранені душі, але й свої тіла.

Саме таку любов показали під час літературного перфомансу Тетяна П’янкова та Василь Кузан. Днями в Ужгородському замку вони презентували унікальний творчий проект «Плач тихіше».

«Їхній театральний діалог «Плач тихіше» був зовсім новою формою подачі літературного доробку глядачеві. Вони показали нечуваний шквал емоцій та надлюдських пристрастей», – зазначив голова редакційної ради закарпатської газети «НЕДІЛЯ» Михайло НОСА.

І вечір справді нагадував не декламування віршів у стінах старої бібліотеки, як за радянським шаблоном навіть досі доволі часто проходять літературні дійства, а свято творчості нового зразка, де кожен глядач відчував себе учасником містичної феєрії.

Додавало колориту і саме місце проведення  заходу – стилізована кам’яна зала середньовічної фортеці, свічки, квіти та класична музика. Запрошені гості сиділи за одним столом із авторами і невільно почуте змушувало їх пережити ту, фатальну, єдину і незабутню любов, про яку говорили актори.

«Я – біль. Ти – моя рана. Нам не жити порізно. Це гармонія садо-мазо», – втілившись у образ свого ліричного героя повторював Василь Кузан.

«Віддалятися тектонічно ще незвично… То – задавнене… То – хронічна хвороба січня. Зацвітання магнолії там, де пече не зрізах двом дотичним…», – доповнювала  його Татяна П’янкова.

За її словами, пристрасті «рано чи пізно стають привидами і вже не покидають своїх храмів, своїх кубел, своїх мурів… Вічно живуть там, де їх не догамували, де не дали їм закінчити… шлях до серця… до нутра… Там, де вони могли б жити, проростати… крокусами, ладаном, м’ятою, сон-травою…»

Автори говорили про любов не пошепки, вони кричали, мовчали у паузах, сміялись і плакали,  адже таке шалене і всепереможне кохання  схоже не на тихе дзюрчання струмка, а на шторм, на стихію, якій не може протистояти ніщо в галактиці, бо від таких почуттів судомить свідомість і десь у потоці вічності спиняється час.

Чудовим доповненням романтичного вечора стали й виступи музикантів-гітаристів Сергія Соболя, Роберта Голованенка та Михайла Грицика із авторськими піснями на слова Тетяни П’янкової та Василя Кузана.

Літературний вечір пройшов за інформаційної підтримки газети  «Наш Ужгород».

Вечір поезії відбувся  у рамках святкування 15-річчя закарпатської газети «НЕДІЛЯ». Щомісяця, з листопада 2017 по грудень 2018 року, до ювілею видання на різних концертних площадках будуть проходити концерти, літературні вечори, вистави та творчі зустрічі з відомими людьми під назвою «15 вечорів з газетою «НЕДІЛЯ».

zakarpatpost.net