Як собака врятував закарпатця від алкоголізму

Був в одному селі пияк. Та такий безпросвітний, що мало кому вдавалося побачити його тверезим. На світанку Петро вже п’яний, удень ледве ноги волочить.

А ввечері десь під деревом валяється. Бо вже стільки сил не має пити.

> Вподобайте сторінку закарпатської газети «НЕДІЛЯ» у Facebook

Спитаєте, звідки в нього гроші, коли тільки п’є. Адже раз-другий, може, задарма і почастують. А щоб безперервно, то так не буває. А воно й справді так.

То Петро когось частує. То йому хтось чарчину наллє. Тільки в нашого Петра золоті руки. Він і грубку вміє зладнати, і столярувати, і колодязь вимурувати. Тому люди його й кличуть на роботу. Але не всі ті люди порядні. Мали б гроші чоловіку заплатити за справді добротну роботу. Бо коли Петро працює, він нічого не бачить, окрім тієї роботи. Навіть горілки йому не треба. Те, що він зробив, по кілька десятиліть тримається. А в інших майстрів – не встигне той відійти, як усе зразу сиплеться, відламується, кришиться. Хоч по-новому роби, пише газета «Екстра Закарпаття».

Так от, щоб не дуже витрачатися, господарі чарчиною з Петром розраховувалися. То деколи там, де треба заплатити тисячу гривень, вони куплять йому пляшку горілки, та й по всьому. Скажіть, хіба це люди?

А Петро від такого ставлення ще нижче скочувався. Розумів, що не вартий він нічого, коли з ним так обходяться, як із якимсь покидьком. Звичайно, сільські жінки його жаліли. І коли одна, коли друга принесе йому їсти. Та ще й чоловіків насварять, що вони Петра споюють.

Більше цікавих життєвих історій читайте у газеті «Екстра Закарпаття»

Але вже до того Петро допився, що хотів у зашморг залізти. Сидить на призьбі, погано йому. І на душі, і в шлунку – від вчорашнього. «Нащо так жити? – думає. – Нікому він не потрібний. Для всіх чужий. Краще вже смерть, аніж таке порожнє життя, без найменшої радості, без рідних людей».

Але тут до нього приблудився пес. Хвіртка у Петра завжди була відчинена навстіж, тому Петро й не помітив, як пес опинився біля нього. Собака сіла поруч із ним. А потім заснула. Певно, дуже змучена була життям. Так само, як і Петро.

Господар не хотів одразу підводитися, щоб собака відпочила трохи. А коли прокинулась, за ним по п’ятах почала ходити. Знайшов він трохи вчорашньої квасолі. А вона на нього так винувато дивиться. Та все ж поїла трохи.

Як безпритульна собака жила з металевим зашморгом на шиї

Назвав Петро пса Рексом. І отримав справжнього охоронця. Такий вірний той пес був, що ніде господаря не залишить. Чоловік піде до когось працювати, а Рекс із ним. А коли один такий хитрий багатій хотів розплатитися із Петром горілкою, пес повівся дуже несподівано.  Господар поклав на стіл півлітру, огірочки з діжки.

Думав, тим і обійдеться бідолашний Петро. А Петро йому щойно прекрасний колодязь вимурував. Та так гарно і рівненько камені один до одного склав, ніби це палац якийсь, а не колодязь.

Так от, поставив господар пляшку на стіл. А Рекс почав тихо гарчати. А потім несподівано для всіх схопив зубами край скатерки і потягнув на долівку. Разом із горілкою та тими огірочками. Всі просто зацепеніли. А Рекс сидить і на хазяїна дивиться. Здається, той почав щось розуміти.

  • Ти Петре, той… Скажи, скільки це коштує?
  • Та скільки дасте, – зам’явся майстер.

А Рекс тим часом ще два кроки до господаря зробив. І всівся перед ним. Той тихенько підвівся і в іншу кімнату побіг. Приходить звідти, приносить гроші. Мізерна це була сума. Та все ж які-не-які гроші, а не горілка.

І ось повертається Петро зі своїм собакою додому. Не може нарадітися. Бо рідко коли йому платили по-справжньому за його майстерність. Хвалить він Рекса, гладить по кудлатій голові. А той теж стрибає із радощів, скавчить задоволено. Але на тих радощах вирішив забігти Петро до пивнички. Тільки тут Рекс одразу перестав стрибати біля нього. Пес зупинився і сів на дорозі.

– Що з тобою? – здивувався Петро. А собака відвертається від нього.

Проте Петра важко зупинити. В нього вже таке бажання випити загорілося, що його кліщами в ту пивничку тягне. Але оглянувся ще раз. А пес поволі почав віддалятися. Та ще й у протилежний бік від їхньої хати. Не схотів чоловік втрачати свого єдиного друга. Побіг за ним, почав умовляти повернутися. Довго йому довелося говорити із собакою. І нарешті Рекс пішов за Петром додому.

Що й казати, чоловік довго після того не пив. Але втриматися було важко. І от одного разу прихопив пляшчину собі додому. І випив майже всю. Напився так, що вже ані пса не помічав, ані чогось іншого.

А на ранок прокинувся якось. Бачить, а собаки нема. Почав він кликати Рекса. Але ніхто не озвався. Вибіг на вулицю, всіх перехожих перепитує, чи не бачили його пса. Але ніхто собаки не бачив. Все село обходив, під кожний кущ заглядав, але Рекса не було. Він вже трохи не плаче, благає Бога, щоб повернув йому його великого друга. Що він без нього просто не виживе. Та й як це так виходить, що  Бог то дає йому найрідніше створіння, то раптом відбирає.

І тут якийсь хлопчак каже, що бачив подібного до Рекса пса на видолинку, де корови пасуться. Петро побіг туди. І тут він бачить – лежить його Рекс. Сумно голову на лапи поклав. Ні на що не реагує.

Цю череду із десятка корів випасала бабка Поланя. Люди їй за це давали молоко, сметану, ще й трохи грошей. І тут ця бабка Поланя вперше побачила, як Петро плаче. Впав він на коліна біля того пса. Говорить із ним. А собака навіть не поворухнеться. Тоді ляг Петро на землю і почав бити кулаками землю: – Чому я такий? Ну, чому я такий?

І пес несподівано йому лапи на груди поклав. Обняв Петро свого охоронця, як малу дитину. Та й повернулися вони додому.

Отак і витягнув із пияцтва чоловіка той пес. Ще багато разів зривався Петро. Але Рекс, коли бачив, що господар нічого не бачить навколо себе, тікав у ліс. А одного такого разу, коли пес тікав від Петра, його збила машина. Лежить він на дорозі, а від нього слід кривавий тягнеться. Бо намагався Рекс ще зробити десяток кроків. Чоловік, який зробив аварію, не втік. Зупинився, спитав, що із собакою. І одразу повіз у ветеринарну лікарню. Ще й оплатив лікування.

Витягли Рекса із тої біди. Але пес ще й досі кульгає на одну ногу. Але після того випадку Петро заприсягнувся, що не буде більше пити. Почали вони навіть ремонтувати хату. Разом із Рексом. Бо він навчив пса йому інструменти у зубах носити. Роботи було дуже багато. Бо геть занедбав своє обійстя Петро.

Вже три роки він не п’є. Як його колишні дружки не кличуть. Та й вони знають, що дуже наполягати не можна. Бо Рекс тоді починає на них гарчати. А одного разу вхопив одного такого пияка за штани. І півгодини той не міг від пса відчепитися. Як на нього не кричав Петро та його дружки. Після цього дружки на двір Петра бояться навіть заглядати, не те, що брати його з собою.

А недавно почав Петро зустрічатися зі своєю колишньою однокласницею. Чоловік у неї помер. Жінка, правда, боїться, чи не скотиться Петро знову в прірву. Тому вичікує. Але Рекс їй дуже подобається. Та й він прийняв потенційну господиню. Тому, мабуть, скоро Петра можна буде привітати із весіллям.

Та й у Рекса, виявляється, була своя таємниця. Пішов якусь Петро козу купувати. І Рекс, звичайно, із ним. А найліпша коза, виявляється, була у одного чоловіка – Симка. Ну, й пішли вони того Симка. Люди їх попередили, що коза в того господаря найкраща, тільки сам він пияк великий. І якщо потрапити під гарячу руку, може й межи очі заїхати, без усякої причини.

Але коли вони прийшли до подвір’я Симка, Рекс почав гавкати. Та так страшно, ніби в тому дворі вовк живе. Вибіг хазяїн, на щастя, тверезим він був. І одразу упізнав Рекса: «А, це ти, паскуднику! Як жаль, що я не поцілив я тоді в тебе пляшкою!».

Та от, виявляється, звідки в Рекса була така ненависть до горілки! Та й до пляшок. Козу Петро тоді не купив, не захотів із тим Симком мати ніякої справи. А просто ніби подивився на себе колишнього. І все завдяки Рексу!

Микола Даниленко, газета «Екстра Закарпаття», ексклюзивно для zakarpatpost.net