У телефоні чоловіка прочитала смс від його російської коханки. Як живеться закарпатським ВІЛ-інфікованим?

[Total: 0    Average: 0/5]

Сьогодні громадськість відзначає Всесвітній день боротьби зі СНІДом. Традиційно у навчальних та позашкільних  закладах області проводилися виховні години, запалення свічок, виступи медиків та вручення дітям тематичних буклетів…

На жаль, проблема СНІДу в нашому краї є дуже гострою.

>>> Вподобайте сторінку закарпатської газети «НЕДІЛЯ»

За весь період епідемії ВІЛ-інфекції/СНІДу з моменту реєстрації першого випадку інфікування ВІЛ в Закарпатській області офіційно зареєстровано 981 особа з вперше в житті встановленим діагнозом ВІЛ-інфекції, в т.ч. дітей, народжених ВІЛ-інфікованими жінками, – 203, 333 особам в області встановлено діагноз СНІД. Більшість – приховують свій стан, аби не наражати себе на хвилю непорозуміння з боку суспільства.

Пані Марія з Ужгорода здорова, але ніколи не може забути той день, коли виходила заміж за людину, яка є носієм  смертельної інфекції.

-Він – із Дніпра. Колишній наркоман. Ми познайомилися тоді, коли він уже кинув колотися, покаявся, почав життя у серці з Богом. Проте від недуги не позбавився. Я знаю, що ніколи не матиму від нього дітей, бо він мене береже, не хоче заразити. Але реакція рідних досі негативна. З мамою не спілкуємося вже чотири роки, – розповідає молода жінка.

Отже, стверджувати, що краяни готові адекватно сприймати тих, хто є носієм ВІЛ-СНІДу – важко. Звісно, на рівні спілкування все більш-менш добре. Утім близької дружби заводити з інфікованими основна маса краян побоюються, хоча знають, що заразитися  через побутові речі не можна.

У той же час, за інформацією Закарпатського обласного Центру з профілактики та боротьби зі СНІДом, на диспансерному обліку перебуває 548 ВІЛ-інфікованих осіб, із них 180 – хворі на СНІД. Дітей, народжених ВІЛ-інфікованими матерями – 53, в т.ч. у 42 дітей діагноз ВІЛ-інфекції в стадії підтвердження, іншим ВІЛ-інфекцію підтверджено.

Вважається, що найчастіше «привозять» смертельну хворобу у наш край заробітчани, адже згідно зі статистикою, справді найбільший відсоток заражень припадає на осіб працездатного віку. Зокрема, пані Марту з Хуста невиліковним захворюванням «нагородив» чоловік, який протягом 10 років їхнього спільного подружнього життя їздив на заробітки у Москву. Жінка (з етичних міркувань імена у матеріалі замінено) погодилася розповісти читачам zakarpatpost.net свою сумну життєву історію, аби інші, ті, кого ВІЛ також стосується, просто знайшли в собі сили «не зламатись», не переставали вірити в краще, адже лихо може спіткати будь-кого…

-Я дізналася, що хвора 4 роки тому. На той час мала п’ятирічну доньку та, як раніше здавалося, благополучну родину. Мешкали ми у одному із сіл Виноградівщини. Тоді мені було 26 років і життя мало б тільки починатися, – ділиться думками, витираючи сльози, Марта Кемінь.

Найважче жінці говорити про те, як вона довідалася про захворювання, адже з тими важкими моментами пов’язано багато емоцій та переживань.

-Не маючи роботи, я й сама, як і чоловік, їздила підробляти до інших областей. Якось у Києві мені стало погано, розболівся живіт. Мене забрала «Швидка». Довелося вирізати апендикс. Операція була терміновою. Мені зробили всі аналізи. Коли лікарка повідомила, що я інфікована, світ потьмянів, а земля поплила з-під ніг. Як? Коли? Чому? Я ж була хорошою дружиною і навіть не задивлялася на інших. Довелось «викликати» з Росії мого благовірного і вже обом здавати кров. Не вірилося… Та, на жаль, діагноз підтвердився. У телефоні чоловіка я прочитала смс від його російської коханки. Коли вона телефонувала, він виходив говорити до іншого приміщення, тож запримітити щось незвичне у його поведінці було неважко, – розповідає хустянка.

Однак Дмитро, почувши вердикт лікарів, почав бити дружину. У нього була істерика. Чоловік звинувачував Марту у всіх можливих гріхах, кричав, що це вона його заразила.

-Ми розлучилися. Він не захотів зі мною жити. Хоча моя совість чиста. Переконана, москвичка назарі теж інфікована, якщо він досі з нею, – з гіркотою в голосі каже Марта Кемінь. – Я не знала, як мені діяти, про що думати, відчай охопив усю мою сутність. Якби не дочка, можливо, наклала б на себе руки. Однак тепер думаю, що буде з нею, якщо помру. Добре, що мама ще не дуже стара. До речі, звістку про мою недугу батьки сприйняли дуже важко.

На той час саме померла бабуся Марти, яка мешкала у Мукачеві. Тож жінка продала її хату, яку успадкувала, і придбала собі з дитиною будинок у Хусті.

-Змінивши умови проживання, я зібралася силами і твердо вирішила – буду боротись за кожну хвилину на землі, – впевнено стверджує 30-річна жінка. – Періодично мені треба лікуватися, найближчі друзі знають про мою проблему, утім не цураються, спілкуються зі мною, навіть допомагають. У загальному самопочуття непогане, тільки сильно втрачаю зір, швидко втомлююся і часто хворію застудними захворюваннями.

Слід зазначити, що найбільш ураженими ВІЛ-інфекцією регіонами області залишаються Хустський (66,7 на 100 т. нас.), Свалявський (61,2 на 100 т. нас.), Тячівський (56,0 на 100 т. нас.), Мукачівський (52,0 на 100 т. нас.) райони та м. Ужгород (79,2 на 100 т. нас.).
За шляхами інфікування: 34 особи (6,2%) інфікувалась при вживанні наркотиків ін’єкційним шляхом, 2 особи (0,4%) – парентеральним шляхом при інших немедичних маніпуляціях (немедичні контакти з кров’ю інфікованих людей), 430 осіб (78,5%) інфікувалася ВІЛ статевим гетеросексуальним шляхом, 21 (3,8%) – статевим гомосексуальним, 53 (9,7%) – вертикальним, у 8 осіб (1,5 %) – шлях інфікування не визначено.

Як би там не було, але ми повинні усвідомити, що живемо поруч із тими, хто став жертвою  страшної хвороби. Тому маємо навчитися ставитися до цих людей із співчуттям, не цуратися,  підтримувати. Тим більше, що офіційна статистика не завжди віддзеркалює реальний стан справ. Тож можливо, поруч із нами хворих в рази більше… можливо, вони є навіть серед наших знайомих, колег, товаришів…

Марина АЛДОН, zakarpatpost.net

Comments are closed.