Неділя на Закарпатті хоч і минула спокійно, але була холодною та сніжною.
>>> Вподобайте сторінку закарпатської газети «НЕДІЛЯ»
Білим покривалом накрило як Ужгород, так і інші куточки нашого краю. У обласному центрі Закарпаття вже навіть з’явилися перші снігові баби, а діти сіли на санчата.
Минайська залишається однією з найбільш аварійних ділянок в Ужгороді. Там, незважаючи на спеціально підсвічені знаки біля пішохідних переходів та яскраву розмітку, нерідко трапляються дорожні пригоди. Тому незабаром на двох переходах там планують зробити незначні підвищення, висотою 5-10 сантиметрів.
До 2003 року закарпатські митці, аби здобути фахову вищу освіту змушені були їхати до Львова. Але тепер у нас є своя кузня наук для творчих людей – Закарпатська академія мистецтв. Закарпатський художній інститут отримав статус академії лише торік. Він після Львова, Києва та Харкова став четвертим в Україні мистецьким академічним навчальним осередком. Як же колишнє училище «розрослося» до такого наукового рівня? Якою є людина, що власне і відкрила заклад? Як колишній хімік став мистецтвознавцем? Про це та інше під час наших «Недільних бесід» у прес-центрі газети «НЕДІЛЯ» нам розповів ректор вишу, мистецтвознавець, професор, кандидат педагогічних наук, член Національної спілки художників України, заслужений працівник освіти Іван НЕБЕСНИК.
Днями ми відзначили чергову річницю скорботної дати – голодомору в Україні 1932-1933 років. Подія в розрізі держави дійсно дуже трагічна. Здавалося б, те, що в столиці Закарпаття невдовзі з’явиться ще одна архітектурна родзинка, цілком логічно. Але, як стало відомо згодом, наріжний камінь, освячений у середмісті, виявився зовсім не каменем у прямому розумінні слова, а звичайнісінькою гранітною плитою із розряду тих, які встановлюють на кладовищах над могилами. Та й дивно, чому місце для скульптурної композиції чиновники обрали саме в центральній частині Ужгорода? Адже існує кладовище, Пагорб Слави. Принаймні, саме там невдовзі буде встановлено інший пам’ятник – полеглим героям АТО.
- Страшна трагедія закарпатської родини: чоловік сільської відьми помер. Бути недоброму, – казали люди
У Мукачеві живуть чимало собак – домашніх улюбленців чи безпритульних, дворових, кімнатних, на територіях підприємств. Та є один особливий пес, про чию долю можна знімати кіно. Власне, він вже й потрапляв у кадр, коли знімали кіно про війну – ту саму, яку за чотири роки ніхто офіційно війною назвати не наважився. Тому що Патрон – так кличуть собаку – сам родом з тієї війни.