Священик о.Сергій Порюк про Різдвяний піст, церковні тарифи та розкольництво між конфесіями

[Total: 0    Average: 0/5]

Триває передріздвяний піст. Для когось це – просто початок зими, для когось клопоти, пов`язані з низкою свят, приготування подарунків.

У суєтному повсякденні не так і багато людей дотримуються посту. Навіть серед тих, хто віддає данину жертовності духовним традиціям, більшість наважуються тримати тільки Великий піст, що передує Христовому Воскресінню.

>>> Вподобайте сторінку закарпатської газети «НЕДІЛЯ»

Чим особливий саме піст, що розпочався недавно? Як у сучасному світі варто поводитися християнину? Хто розділив віруючих на конфесії та чи можливе об`єднання християн у найближчому майбутньому? На ці та інші теми, що можуть бути цікавими читачам «Мукачево Express», погодився поспілкуватися священик мукачівського храму Успіння Пресвятої Богородиці православного обряду Київського патріархату отець Сергій Потюк.

Отче Сергію, де Ви навчалися? Скільки років вже виконуєте свою місію священика в Мукачеві?

Слава Ісусу Христу! Я навчався у Київській духовній семінарії. У Мукачеві як священик і представник нашої церкви я служу з листопада 2001 року.

Тоді ж іще не було цієї церкви, в якій Ви тепер служите?

Та і не тільки цієї. Коли я приїхав до Закарпаття, тут взагалі іще не було жодної православної церкви Київського патріархату. Не було ні єпископа, ні священиків. Були окремі спроби, зокрема, в Ужгороді, пише газета «Мукачево Express

Тобто, можна сказати, що саме завдяки Вам у Закарпатті «прижився» Київський патріархат?

Господь допоміг і небайдужі люди. Відправляв служби, і серед прихожан та впливових мукачівців знаходили тих, хто мав змогу й бажання допомогти в побудові церкви.

Поруч з церквою встановлено пам`ятник жертвам голодомору і політичних репресій. З чиєї ініціативи? Це якось зв’язано з вашою церквою?

У нашому місті раніше була «Громадська організація репресованих». Туди входили такі знані люди, як Ярослав Хлипняч, Михайло Петричко та інші. Вони й були ініціаторами. Звернулися до влади, потім до нас, і ми всі спільними зусиллями встановили цей пам’ятник. Тут саме йшло інтенсивне будівництво церкви, і майже одночасно встановлювався пам’ятний знак. Його відкрили у 2006 році, а церкву освятили у 2007-му.

Нещодавно розпочався Різдвяний піст. Розкажіть, чим він особливий. І моє особисте запитання: риба – пісна їжа, чи все ж варто від неї відмовлятися, якщо маєш намір дотримуватися посту?

Піст взагалі не варто сприймати як дієту чи щось таке, що нас у чомусь обмежує. Має бути правильний настрій щодо посту. У церкві є такий вислів, що піст будь-який – це є утримання в користь. Каже церква стримуватися від жирної їжі? І це є це корисно. Каже церква стримуватися від алкоголю і тютюну? А це хіба не в благо для людини? Так само і утримання від негативу, злості, нецензурної лайки тощо. Отож, якщо людина підійде до посту з правильним настроєм, переконанням, що це їй самій піде на користь і в духовному,  і в тілесному, то чому б і не піти на це. Зазвичай бажання керують людиною, а тут є нагода загартувати свій дух, свою волю, не йти на поводу у кожного свого: «Я хочу», а створити бар`єр і спробувати самому керувати своїми бажаннями. І взагалі церква не змушує людей це робити. Церква радить, закликає, навчає, каже, що це буде добре для людини, але завжди залишає вільний вибір. Уся діяльність церкви спрямована на просвітницьку діяльність і на добру волю людей. І Великий піст, і Різдвяний є підготовкою до радісних подій, адже і страждання Ісуса Христа і його розп`яття, попри всю трагічність, не закінчуються смертю, а Воскресінням, великою радістю. І Різдвяний піст є прообразом посту Мойсея, котрий виводив свій народ з єгипетського рабства. Ми постимо перед народженням Христа, бо він народжується для того, щоб вивести нас усіх з темряви у світло, зі смерті у воскресіння. Що ж стосується риби і таких понять як строгий піст чи не строгий, то є такі дні, коли допускається полегшення в дотриманні посту. От наприклад свято під час Різдвяного посту – Введення в храм Пресвятої Богородиці. В такі свята риба дозволяється. У неділю теж дозволяється полегшення посту. Але взагалі людина сама може регулювати свої обмеження. Враховуючи специфіку сучасного життя, можна порадити при неможливості дотримання обмежень у споживанні їжі замінити це на якісь добрі справи. Не виходить дотримуватися посту через роботу, напружений ритм життя? Знайдіть можливість провідати хворого, зробити подарунок сироті, допомогти старенькому сусіді тощо. Нема часу на приготування пісної їжі? То подбайте про те, щоб у вашому домі були мир і злагода, стримайтеся від нарікань, докорів, сварки. Власне, це має бути нормою і в будь-який інший період. Але щось має спонукати, нагадувати про це. Саме піст наразі і є тим добрим нагадуванням, що ти є християнин і маєш жити як християнин.

Зараз часто чуємо про необхідність об`єднання усіх християн. Хто розділив церкву на конфесії? Наскільки важливо є ходити до церкви саме того обряду, в якому тебе хрестили?

У церкві є певні правила. І тим не менше православні, греко-католики, римо-католики і навіть деякі течії протестантів – усі ми визнаємо один одного як християни. Тобто, для церкви нашої конфесії греко-католик чи римо-католик є християнин, хоч і іншої категорії. Якщо така людина, та й взагалі будь-яка, хай і недавній атеїст, приходять до нашої церкви у будь-якій потребі, ми приймаємо її з радістю. Бо церква взагалі для того й потрібна, щоб відгукуватися на потреби людей, духовно підтримувати їх. Розділення церкви – це був недобрий момент в історії християнства. Це була політика, розділення влади. Нам залишається прийняти той стан речей, який є. Розмови про об’єднання йдуть на різноманітних міжконфесійних зустрічах, однак насправді об`єднати значно важче, ніж розділити. Тому на сьогоднішній день нашим головним завданням є хоча б миритися, не конфліктувати між собою.

У деяких святинях московського патріархату колись були навіть оголошення про те, що греко-католиків та інших «іновірців» там не приймають. Що ви на це можете сказати? Чому священики московського патріархату називають вашу конфесію розкольниками?

Це не тільки колись, таке, на жаль, там і зараз панує. Звісно, що я до цього ставлюся негативно. Так не може бути. Але вони собі обрали такий шлях. Якщо вони саме так розуміють Бога, то я не знаю, що вони взагалі розуміють. Минулої неділі ми читали Євангеліє про те, хто є моїм ближнім. Кожен, хто потребує допомоги, є нашим ближнім, незалежно від шкіри, статі, віку чи віросповідання. Тому у нашій церкві приймають кожного, хто прийшов, вислуховують, підтримують. А що буде далі – вирішується в залежності від ситуації і потреб самої людини. Що ж стосується того, що називають нас розкольниками, то це не що інше, як словоблудство. Святий Апостол каже, що віра без діла є мертвою. По ділах ваших судитимуть вас. Подивіться на сьогоднішню діяльність московського патріархату, пов`язану з війною, сьогоденням. А потім подивіться на Київський патріархат. Висновки робіть самі. Говорити, клеїти ярлики дуже легко. Але якщо судити по ділах, то наші богослови приходять до висновку, що сьогодні Московський патріархат іде шляхом фарисейської секти. Хто такі фарисеї за часів Христа? В ту історичну епоху євреї дуже часто були поневолені іншими народами, навіть переживали переселення, відбувалося змішання народу і для того, щоб вони не втрачати свою ідентичність, культуру, мову, віру була створена з благородною місією фарисейська організація. Але коли ця організація стала на ноги і збагатіла, вона зійшла до того, що стала ворогом Христа. І слова почали розходитися з ділом.

Як Ви ставитеся до тарифів на церковні послуги? Чи може церква бути бізнесом?

Це двояке питання. У нашій церкві немає тарифів чи чогось подібного. Однак люди часом забувають, що у церкві працює не тільки один священик як людина. Є інші служителі, які супроводжують служби.  Є потреби на утримання самої споруди церкви. І на все це є єдина стаття доходу – пожертви прихожан. Я працюю тут 16 років, без жодної відпустки чи вихідного дня. І при цьому змушений багато в чому собі відмовляти. Для мене церква – моя місія, моє покликання. Можливо, через те, що не всі служителі церков так вважають, люди часом і розувірюються, назвавши церкву бізнесом. Але я не можу когось судити, бо це все є вимоги сучасного буття.

Я знаю, що Ви маєте церковну нагороду «За жертовність і любов до України». Розкажіть про волонтерство – Ваше особисте та Вашої громади.

Та я, власне, себе волонтером і не вважаю. Як можемо, так і допомагаємо і нашій армії, і тим, хто має потребу. Іще до війни я, було, намагався взяти під опіку якусь з лікарень чи притулків, щоб спрямовувати туди допомогу від нашої парафії. Але так не виходить, бо насправді допомоги потребують дуже багато різних людей, тому доводиться потроху допомагати усім, хто звертається. І не тільки. Ми з прихожанами плели маскувальні сітки, ходили у госпіталь, збирали і відправляли в АТО продукти, різні необхідні речі. Була від нашої церкви і допомога сім`ї вбитого на Майдані грузина Кіпіані. Дитячим будинкам, хворим діткам – навколо стільки тих, хто потребує допомоги.

Від початку Вашої діяльності і дотепер Ваш приход збільшується чи навпаки?

Однозначно збільшується, тому, як бачите, ми потроху добудовуємо, розширюємо церкву. Крім того, можу сказати, що 90% наших прихожан – це мукачівська інтелігенція. Це дуже тішить. Я раніше ніколи не думав, що вчителя чи викладача я  можу чомусь навчити.

Чи є у священика хобі? Чим займаєтеся у вільний час, якого, я розумію, дуже небагато?

На жаль, хобі не маю. Але маю мрію сходити на український Еверест –  гору Говерлу. …

Що ж стосується вільного часу, то наприклад по суботах о 15.00 у нас при церкві діє церковна школа. Розумію, що наші діти перевантажені навчанням у школі і поза школою, і тому наші заняття проходять у розважальному руслі і обов’язково на християнську тему. Зараз готуємось до Миколая та Різдва Христового, вчимо історію свят, вірші, пісні та колядки. Адже час спливає дуже швидко, а на порозі – найулюбленіші зимові свята.

Валентина ЖУК, газета «Мукачево Express, ексклюзивно для zakarpatpost.net

Comments are closed.