Що принесе сьогодні вночі закарпатцям святий Миколай?

[Total: 0    Average: 0/5]

«Не купуйте мені нову курточку, чобітки, залізницю на батарейках і мобільний телефон.

Мені це все Святий Миколай принесе!» –  радісно втішав заклопотаних батьків шестирічний Серафимко іще на початку осені.

Вподобайте сторінку закарпатської газети «НЕДІЛЯ»

Бо розмова про новий сезонний одяг та взуття ішла в домі нещодавно після примірки торішніх речей і радісного вердикту: виріс! Залізниця – давня мрія хлопчика, а мобільний – необхідний аксесуар для маленького школярика, котрого і на групу продовженого дня залишатимуть, і на тренування до танцювального колективу відводитимуть.

Отож, хоча б простенький, недорогий, має бути – така вимога сучасного ритму життя. А 6 років – саме той вік, коли вже усвідомлюєш відповідальність та заклопотаність батьків, але ще так щиро віриш у дива, а особливо – у того всемогутнього дідуся з сивою бородою, що раз на рік може виконати будь-яке твоє бажання. Навіть найзаповітніше. Звісно, якщо ти будеш чемно поводитися, не робитимеш шкоди. Бо інакше знайдеш під подушкою чи в чобітку жмут різочок.

Вже й батьки більшості Серафимкових однолітків виросли на відновлених традиціях віри саме у Святого Миколая, а не совдепівського спрощеного аналога – Діда Мороза з почервонілим чи то від холоду, чи то від частих пригощань носом. Якщо безрідний Дід Мороз був здатним хіба що на пакуночок цукерок чи якусь недорогу іграшку – такими були можливості тодішніх батьків, то Святому Миколаю і справді все під силу… Чи майже все. Адже й сучасним «помічникам Святого Миколая» часто копійка дається не так легко. Хрещені батьки, вуйки з тітоньками, бабуся чи дідусь, а найперше – тато з мамою. З віком поступово приходить розуміння того, що саме їхніми руками дбайливий Миколай виконує святкові дитячі бажання. Але ще так довго хочеться вірити в диво. Адже воно насправді існує – диво бажання зробити когось у цей день особливо ощасливленим.

То звідки ж узялася ця чудова традиція, що дарує свято і віру в дива? Чим так прославився один з чоловіків на ім`я Миколай, що його вшановують, наслідують, через багато сторіч?  Той самий Миколай, котрого у християнстві визнають за чудотворця, жив у 3-4 сторіччях. Народився у заможній родині в одній з колоніальних провінцій Греції. Ріс та виховувався релігійним, набожним. Історія розповідає, що рідний дядько-єпископ  висвятив його на священика, коли Микола був іще молодим. Для справжнього християнина бажання творити добро іншим, особливо тим, хто потребує допомоги інших – так само природно, як дихати. Однак історія, котра дуже сприймається майже як легенда, виділяє Миколая з-поміж інших благодійників. Це та сама історія про трьох сестер, котра добре відома багатьом християнам. Отримавши від батьків добру спадщину, Миколай продовжував жити скромно, обходячись найнеобхіднішим. А в той же час і в тому ж місті жив один збіднілий чоловік, у котрого вже повиростали троє дочок-красунь. Та що по тодішніх традиціях краса, якщо дівчина на виданні не мала приданого? Ніхто її за таких обставин заміж би не взяв. І згорьований батько не вигадав для своїх дівчаток нічого кращого як майбутнє повій. Заробляти на життя розпустою – ось яка доля чекала на трьох сестер. Як про це дізнався Миколай – можна тільки здогадуватися. Напевно, якась сорока на хвості принесла.

Мабуть, ділитися такими планами з кимось чужим було в ті часи нормою. А може, той батько з відчаєм обмовився про свої крайнощі зі знайомим булочником чи якимось іншим торговцем. Словом, дізнавшись про це, Миколай три ночі поспіль пробирався крадькома до будинку, де жили три сестри, і щоразу приносив злиток золота, вкидав його у вікно на придане кожній. І начебто після другого такого випадку батько навіть намагався вислідити доброчинця. Мабуть, хотів знати, кому має дякувати за порятунок своїх дітей від падіння. Однак здогадливий благодійник перехитрив його і востаннє закинув свій подарунок не через вікно, а через димар. Напевно, через це часто Санта Клауса (а в перекладі це і є Святий Миколай) зображають таким, що залізає з подарунками через комин. Таким чином, доля і репутація бідних сестер була врятована. І хтось же таки виявив благодійника, раз про нього стало відомо не тільки його сучасникам, а він став прикладом для наслідування, символом таємного доброчинства для багатьох прийдешніх поколінь. Усе життя Миколи Чудотворця було сповнене любов’ю до ближнього.   Він  допомагав потопаючим, визволяв полонених, рятував від смертного покарання невинних, зцілював хворих. Допомагав позбутися убогості, дарував їжу голодним. Завжди швидко з’являвся саме там, де була потрібна  допомога.
Вшановують пам`ять Святого Миколая у день його смерті.
От і сьогодні ходять нашим містом тисячі замаскованих «Миколайчиків» у пошуках саме тих подарунків, які замовила кожна чемна дитина. Ніхто не ламає різочок, котрими лякають неслухів, адже чим ближче до свята, тим менше шкоди, більше допомоги батькам, вивчених уроків і гарних вчинків. У ці дні особливо чуйними стають люди і до тих, кого доля обділила благами та можливостями. Гарна традиція дарувати частинку тепла сиротам з дитячих будинків, людям з особливими потребами, самотнім, стареньким – це теж свого роду «рівняння на Миколая-Чудотворця».

Першокласник Серафимко з нетерпінням чекає свята. Курточку й чобітки мама з татом йому давно купили – навіщо ж чекати, коли холодна пора вже наступила. І телефон хлопчик вже має. Свої нові мрії він написав у листі Святому Миколаю: ті літери, які у школі вже вивчили, написані прописними, а всі інші – друкованими, бо інакше поки що не вміє. Та Миколай обов`язково зрозуміє, чого просила ця дитина. Особливо його розчулять нематеріальні бажання першокласника – щоб мир нарешті настав на всій землі, і кожен був здоровим та щасливим.

Валентина Жук, zakarpatpost.net

Comments are closed.