Закарпатський Морозко зізнався, чому не любить свій День народження
Про це у прес-центрі Закарпатської газети «НЕДІЛЯ» під час наших «Недільних бесід» газеті «Наш Ужгород» розповів ужгородський Миколай, Сайта Клаус та Дід Мороз Петро РЕНЖИН.
«Я не дуже люблю свій День народження. Мені приємно дарувати свято іншим.
Та й здивувати мене чимось дуже важко, бо всякі новинки використовую в роботі з клієнтами. Але одного разу друзі мене таки здивували. Якось лягаю спати, а дружина просить зачекати,-зазначив він. – Думаю, що хоче. Усе ж я погодився. І тут рівно о 12 ночі у мене під вікнами починають кричати, виглядаю, що там, бачу салют, кучу людей.
Вони всі піднімаються до мене на п’ятий поверх, шумлять, не дають спати всьому району. Покричали, привітали, зайшли в квартиру, ми посиділи до самого ранку. Це було незабутньо.
У Вас на Новий рік День народження?
Ні. Але близько до нього – 9 січня.
А собі Ви організовували таке шоу, як іншим, на День народження?
Так. Найоригінальніший День народження, який я організував, проходив у маленькому ресторанчику у вигляді карнавалу… і всі прийшли на нього у новорічних костюмах. А ще одне креативне свято проходило у колишньому аквабарі. Його вже закрили. А тоді я зробив там гавайську вечірку. Усі прийшли в екзотичному одязі. Свято розбив на п’ять годин. Сам я був первісним вождем, на палці в мене був пластмасовий череп, на шиї висіли буси з курячих кісток, одягнувся шкури, сидів на троні. Усі приходили, ставали переді мною на коліна… Потім ми багато фотографувалися. Був невеликий концерт, підготований силами моїх творчих друзів, одна дівчина, яка була в нас проїздом із арабських Еміратів подарувала присутнім чудовий танець живота, стриптизер був. Загалом усе пройшло цікаво. Ми веселилися по повній.
А під час новорічних ранків чи траплялися якісь смішні випадки?
Діти самі по собі завжди смішні, тож їх було безліч. Але головне – не смішні, а приємні історії. Важливо дарувати малечі свято. Це – поїздки у сиротинці Миколаєм, а раніше – Дідом Морозом. Я часто буваю у «Дорозі життя». Найбільш вдячні – ті, кому не вистачає уваги, тепла та тих же подарунків. Тому навіть у такій справі, як моя, важливо не лише заробляння грошей, але й благодійність.
Повне інтерв’ю читайте у газеті «Наш Ужгород» від 22 січня.
