Багатодітна мати народила трійню. У старшої доньки вже четверо дітей
З Наталією зустрічаємося у Вінницькій обласній лікарні. За день її мають виписати. Жінку на два тижні залишили лікуватися.
>>> Вподобайте сторінку закарпатської газети «НЕДІЛЯ»
— Перші чотири дні почувалася непогано. Годувала дітей грудьми. Потім стала задихатися від найменшого руху, наче хтось на шию накинув петлю і душить, — розповідає породілля. Затягує тугіше пояс на халаті. Під ним ще один. — З паршивим серцем і поганою згортаємостю крові відвезли в реанімацію. Серце отекло. Легені набралися жидкостю. Тромби почали забиватися. Був передінфарктний стан. Це останні діти, яких родила. Врачі сказали, що ще одні роди не переживу.
Жінка завагітніла трійнею через місяць після викидня.
— Це був четвертий викидень. Останнього разу відкрилася велика кровотеча. Врачі з того світу вернули, — Наталія витирає краєм рукава очі. — А в травні на день народження Сергія сусід бовтнув: “Не знаю, чи двойня, но тройня точно”. Пошуткував. А оказалось — у воду дивився. За кілька днів на УЗІ показало три плода. Було таке состояніє, як хто кілком по голові влупив. Що з тими дітьми робити? Де третю цицьку взяти? Повернулася до стіни й заплакала.
Чоловік думав, дурю його. Два місяці ходив сам не свій. Сам Міша має сестру-двійняшку, пише gazeta.ua.
Наталія ставить на стіл сік із печивом — привіз чоловік.
— Поздравив з днем народження. Приніс цілий кошик ромашок, — хвалиться квітами. Обнімає їх долонями. — Подарка не купив, бо всі гроші йдуть на дітей. Просить уже їхати додому. З трьома тяжко справлятися, хоча старші діти помагають — бавлять, купають, годують. Навіть найменша, 5-річна Алінка, береться годувати малих із пляшечок.
Дітей на час мого лікування хотіли забрати в дитбудинок. Донька Альона як почула таке, пригналася у Вінницю. Обіцяла врачам, що догляне їх. Має 23 роки і вже своїх четверо дітей. Тому я спокійна, коли мої з нею.
Дзвонить телефон. Наталія піднімає слухавку.
— Альонка, як там вони? Понаїдались? А то Кіріл хникає? Скоро мама буде вдома. Цілую, — говорить із донькою. Вона з родиною мешкає окремо. Сім’я Наталії живе в невеликому будинку. Раніше він слугував за літню кухню.
— У місцевої влади попросили допомогти з житлом. Соціальні служби предложили хату в селі за 25 кілометрів від Козятина. Поставили умову — ми свою продаємо, а вони ще доплатять, — додає Наталія. — Та я не хочу. Там село в полі. Снігом замете. Школа не ясно де, лікарня — теж. Чоловікові далеко на роботу добиратися.
Михайло Самарін працює на хлібзаводі. Укладає хліб. Отримує мінімальну зарплату. Керівництво виділило по тисячі гривень на кожну новонароджену дитину.
— Чоловік получає хоч малі гроші, але може виписати додому задешево хліб, булочки, сухарики. Хліб почті на сім гривень дешевше. Я раніше вісім років працювала поштаркою, — говорить Наталія. — Тримаємо курей, пару качок. Свиней годували. Перед лікарнею покололи, аби вдома мали що їсти.
З палати переходимо у їдальню. У відділенні триває тиха година.