Закарпатці колядують до Водохреща. Якою є наша стародавня коляда
Сьогодні важко уявити Різдво в дрімучих лісах у середині дев’ятнадцятого століття, бо різдвяних листівок тоді ще не друкували, професійні малярове до глибинки не доїжджали…
На розлогій долині стояла якась сотня-дві дерев’яних хаток зі сліпими віконечками, низькими одвірками з обов’язковим солярним знаком, шестипелюстковою розетою. Одвірки були низькі, щоб у дім не ввійшов вершник-песиголовець. А зі сліпих віконечок чатували врожай від медведів та дикунів. Хати були прадавні, з часів першопоселенців, пише закарпатська газета «НЕДІЛЯ».
>>> Вподобайте сторінку закарпатської газети «НЕДІЛЯ»
На високій правій річковій терасі чорніла шпиляста церква. як по всьому Марамороші, в якій сліпав у книгах призначений сюди єпископом Василієм Поповичем 1841 року кантор-дяк Георгій Русин. Дяк жив у невеликій хатинці на земельному фонді, котрий їм виділила сільська громада, неподалік церкви Святої Параскевії. Намісником упродовж десятьох літ був тоді Андрій Папп, який володів окрім руської мови проповідей і богослужінь ще латиною та угорською.
Єпископ Василій Попович, руснак з Ком’ят, сучасник Духновича, мав хист до угро-руських духовних віршів, які сам вправно складав. Одну з його колядок опублікував у молитовнику «Хліб душі» Олександер Духнович. Молитовник мав чималий успіх у Мукачівській греко-католицькій єпархії, кантори всіх парохій мали його під руками. Ця довжелезна колядка мала назву «Божий Син днесь народився». Звучить вона в Широкому Лузі більш як півтора століття після Всеношної під склепінням імпозантного мурованого храму, зведеного намісником Антонієм Грабарем, що прийшов у Луг з Довгополя (Кімполунгу-на –Тисі) й завершив у Лузі земний шлях.
Колядка звучить сьогодні по щедро ілюмінованих і просторих будинках селян. Бригади колядників від церковної двадцятки, а це переважно молоді й середнього віку чоловіки, що запаслися переписаною в шкільні зошити колядкою (довгий текст затямити без помилки тяжко), виспівують її доладно і вправно баритонами й басами кожний куплет. У такий спосіб вітають односельців з Різдвом Христовим. Є тут кількасотлітня традиція з мука- чівським простопінієм, хоч офіційно православна громада є частиною УПЦ МП.
Для мене все це озивається гомоном століть: колядку «Божий Син днесь народився» слухали й колядували прадіди, несучи на раменах не лишень тяготу гірського побуту, а й воєнних лихоліть, що досягали їх навіть у пущі. Закінчується колядка словами, дуже актуальними для всіх часів і народів: «Живущий Ти во вічности – сохрани нас от смертности – от войни і глада, – і темного ада – во вічности». Рідко чути подзвін пастуших дзвінків і колокільців на маленьких пастириках. Їх глушать петарди, салюти й інша новочасна дріб’язковість. Та ніщо не може притлумити колядницьке застереження про війну й голод. Мусимо це чути й мати в серцях…
Петро МІДЯНКА, газета «НЕДІЛЯ», екслюзивно для zakarpatpost.net
